Акт проголошення незалежності україни

Виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв'язку з державним переворотом в СРСР19 сер­пня 1991 року,

— продовжуючи тисячолітню традицію державотворення

в Україні,

— виходячи з права на самовизначення, передбаченого Статутом ООН та іншими міжнародно-правовими доку­ментами,

— здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України, Верховна Рада Української Радянської Соціалістич­ної Республіки урочисто

ПРОГОЛОШУЄ

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ та створення самостійної укра­їнської держави — УКРАЇНИ.

Територія України є неподільною і недоторканною.

Віднині на території України мають чинність виключно Кон­ституція і закони України.

Цей акт набирає чинності з моменту його схвалення.

24 Серпня 1991 року Верховна Рада України

2. Літературна мова. Мовна норма. Культура мови. Культура мови під час дискусії.

Прочитайте

Культура мовлення - це система вимог, регламентацій стосовно вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній чи писемній).

Культурою мови називають дотримання усталених мовних норм усної і писемної літературної мови, а також свідоме, цілеспрямоване, майстерне використання мовно-виражальних засобів залежно від мети й обставин спілкування.

Головним завдання культури мови є:

- виховання навичок літературного спілкування;

- пропаганда й засвоєння літературних норм у слововжитку, граматичному оформленні мови;

- у вимові та наголошуванні;

- неприйняття спотвореної мови або суржику.

Людина з низькою культурою мовлення порушує правила слововживання, граматики, вимови та наголошення, написання.

Якщо ж людина володіє культурою мовлення, то про неї кажуть, що це людина розвинутого інтелекту і високої загальної культури.

У чому ж виявляється культура мовлення?

Насамперед, у таких аспектах, як: нормативність, адекватність, естетичність, поліфункціональність мовлення.

Нормативність - це дотримання правил усного та писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту, це дотримання загальноприйнятих стандартів. Наше завдання - розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови.

Український народ здавна відзначався культурою мовних стосунків. Так, турецький мандрівник Евлія Челебі, після перебування в 1657 р. в Україні писав, що українці - це стародавній народ, а їхня мова всеосяжніша, ніж перська, китайська, монгольська. До речі, його цікавили лайливі слова у різних мовах. Так от, у цій «всеосяжній» українській мові йому вдалося знайти аж чотири лайливих вирази: «щезни, собако», «свиня», «чорт», «дідько».

Культура мовлення суспільства - це чи не найяскравіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших співгромадян, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина - тривожні симптоми духовного нездоров'я народу.

Сьогодні культура і мова виявилися об'єднаними в царині духовних вартостей кожної людини і всього суспільства. Мабуть, ніхто не буде заперечувати, що через низьку культуру мови виявляються виразні ознаки бездуховності.

Мовна неграмотність, невміння написати елементарний текст, перекласти його з української мови на російську чи навпаки чомусь перестали сприйматись як пляма на службовому мундирі.

Українська національна мова існує:

а) у вищій формі загальнонародної мови — сучасній укра­їнській літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови — її терито­ріальних діалектах.

Отже, не слід ототожнювати поняття «національна мова» і «літературна мова». Національна мова охоплює літератур­ну мову, територіальні діалекти, професійні й соціальні жар­гони, суто розмовну лексику, а літературна мова є вищою формою національної мови. Національну мову творить на­род, тоді як відшліфована її форма — літературна мова — викристалізовується під пером митців слова.

Літературна мова — це унормована, відшліфована фор­ма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організа­цією, розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній фор­мах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мов­ленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кож­на з них має й свої особливості, що пояснюється специфі­кою функціонування літературної мови в кожній із форм.

Писемна форма літературної мови функціонує у сфері державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспіль­ства.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський — автор перших великих художніх творів українською мовою («Енеїда», «На­талка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Він першим вико­ристав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української літературної мо­ви по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше «своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав під­валини для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови... У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, уснорозмовні форми народної мови»⁴. Традиції Т. Шевчен­ка у розвитку української літературної мови продовжували у своїй творчості І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський та інші письменники.

Українська літературна мова постійно розвивається і зба­гачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфу­ванням обов'язкових для всіх літературних норм.

Українська літературна мова як вища форма загальнона­родної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризується наявністю сталих норм, які є обов'язкови­ми для всіх її носіїв. Унормованість — головна ознака літе­ратурної мови.

Норма літературної мови — це сукупність загальнопри­йнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюють­ся у процесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимова звуків і звукосполучень), графічні (передавання звуків на письмі), орфографічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені .зразки побудови словосполучень, речень), стиліс­тичні (відбір мовних елементів відповідно до умов спілку­вання), пунктуаційні (вживання розділових знаків). Закони писемної мови зібрані в «Українському правописі» (редакція 1993 р.).

Норми характеризуються системністю, історичною і со­ціальною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом літе­ратурні норми можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні варіанти — видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетич­ному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варі­анти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого й нового в мові.

У словниках українського літературного слововживання розрізняють варіанти акцентні (алфа^/віт і алфавіт), фоне­матичні (вогонь і огонь), морфологічні (міст, а в родовому відмінку мости й мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мовних варіантів змінюється. Мовні норми найповніше й у певній системі фіксуються у правописі, словниках, довід­никах, підручниках і посібниках з української мови.

Нормалізація літературної мови включає в себе широке коло наукових проблем, пов’язаних насамперед із виникненням мов, з історією їх розвитку, з їх функціонуванням за певних суспільно-історичних умов. Традиція культури мови, основним змістом якої є прагнення знайти найкращу форму для висловлювання думок, зароджується одночасно з появою літератури цією мовою. Проблема нормативності – одна з начільніших проблем у дослідженні мови, стилістики та культури мовлення.

Сукупність загальноприйнятих, усталених правил, якими керуються мовці в усному та писемному мовленні, складає норми літературної мови, які є обов’язковими для всіх її носіїв.

Запишіть до зошита

Мовні норми	Регулюють правильність	Приклади
Орфоепічні й акцентні	Належної вимови звуків і звукосполучень, наголошування та інтонації	Інцидент, а не інциндент
Графічні	Передача звуків на письмі	Робочі, а не робочи; чотирма, а не чотирьма
Орфографічні	Написання слів відповідно до останнього видання “Україн- ського правопису”	Гніт у бочці – гніт у лампі; феєрверк, а не фейєрверк
Лексичні	Слововживання у властивих їм значеннях за змістом на сучасному етапі	Надійшло, а не прийшло повідомлення; настала, а не наступила зима
Морфологічні	Уживання морфем	Найперший, а не самий перший; протягом, а не на протязі року
Синтаксичні	Керування, узгодження, поєд- нання і розміщення слів, речень	Повідомлення надіслані за призначенням, а не За призначенням повідомлення надіслані
Стилістичні	Відбору мовних елементів відповідно до умов спілкування	Він кваліфікований працівник, а не він добрий роботяга
Пунктуаційні	Уживання розділових знаків

Ці правила оберігають літературну мову від проникнення в неї суржику, сленгу, діалектизмів і всього того, що може розхитати, спотворити її структуру. Існують своєрідні мовні табу, які не можна порушувати:

• фонетичні – їх порушення утруднює передумови вимови: збіг декількох приголосних, зіяння, зсув наголосу;

• лексико-фразеологічні – їх порушення переформатовує значеннєве наповнення слів і нерозкладених словосполучень: спотворення значень слів, заміна компонентів стійких словосполучень;

• морфологічні – їх порушення чинить збурення у словозмінних парадигмах: збочення у відмінкових формах, аномальне ступенювання;

• синтаксичні – їх порушення ламають нормативну забудову мовних словосполучень і речень: заміна звичайного порядку слів у реченні, пропуск семантичного ядра, змішування прямої та непрямої мови;

• орфографічні – їх порушення суперечить вимогам сучасного правопису: відкидання великої літери, довільне її використання, відмова від дефісів;

• пунктуаційні – їх порушення не відповідає чинним правилам уживання розділових знаків: заміна позиції знака, повне або часткове нехтування засобами пунктуації.

Літературна мова має дві форми вживання:

1. Писемну.

2. Усну.

Культура усного й писемного спілкування передбачає досконале знання та послідовне дотримування всіх мовних норм.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто послу­говується українською мовою як засобом спілкування, поля­гає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх.

Культура спілкування – частина культури поведінки людини у суспільстві. Культура поведінки – сукупність форм щоденної поведінки людини (у побуті, у спілкуванні з іншими людьми), у яких знаходять зовнішнє вираження моральні та естетичні норми такої поведінки. Культура поведінки не буває поза культурою спілкування, і навпаки. Мовленнєвий етикет – важливий компонент національної культури. У мові, мовленнєвій поведінці, усталених формулах (стереотипах) сформувався багатий народний досвід, неповторність звичаїв.

Мовний етикет - це сукупність словесних форм ввічливості, прийнятих у певному колі людей, у певному суспільстві, країні, без яких не обходиться жоден народ.

У кожному суспільстві етикет поступово розвивався як система правил поведінки, система дозволу й заборон, що формують загалом моральні норми. Етикет і мовлення тісно пов'язані між собою. Манера мовлення, стиль, дозвіл чи заборона говорити одне й не говорити інше, вибір мовних засобів як маркер приналежності до певного середовища – все це наявне в наших мовленнєвих виявах. Мовленнєвий етикет можна визначити як правила, що регулюють мовленнєву поведінку. Це широка зона одиниць мови й мовлення, яка словесно виражає етикет поведінки, дає нам в руки ті мовні багатства, які є в кожному суспільстві для вираження неконфліктного ставлення до людей, а етикет регулює складний вибір доречного засобу конкретною людиною, для її конкретного адресата, у конкретному випадку, ситуації.

Мовленнєвий службовий етикет - це правила мовленнєвої поведінки на роботі.

Мовна культура - це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного, справжнього патріотизму. Культура мови передбачає вироблення етичних норм міжнаціонального спілкування, які характеризують загальну культуру нашого сучасника. З культурою мови насамперед пов’язують уміння правильно говорити й писати, добирати мовно-виражальні засоби відповідно до мети і обставин спілкування.

Культура мови тісно пов’язана з нормами - сукупністю загальновизнаних мовних засобів, що вважаються правильними та зразковими в певний час. Норми бувають лексичні (розрізнення значень), граматичні (вибір правильного закінчення, синтаксичної форми), стилістичні (доцільність використання мовних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування), орфоепічні (сукупність правил літературної вимови) та інші

Досконале володіння мовою, її нормами в процесі мовленнєвої діяльності людини визначає її культуру мовлення.

Наука, що вивчає нормативність мови, її відповідність тим вимогам, що ставляться перед мовою в суспільстві, називається культурою мови.

Популярність у колективі залежить від того, наскільки зовнішній вигляд, поведінка та манери спілкування мовця відповідають уявленням і неписаним правилам даної суспільної групи, певної аудиторії. Пам’ятайте про те, що популярні в колективі люди веселої вдачі, товариські, тактовні. Саме таким оратором повинна бути сучасна ділова людина.