1. Принцип раціонального розміщення виробництва.

Суть цього принципу полягає в тому, щоб під час розміщення об’єктів досягалась висока ефективність народного господарства. Раціональне розміщення виробництва передбачає:

• наближення матеріаломістких, енергомістких, водомістких виробництв до джерел сировини, палива, енергії і води;

• наближення трудомістких галузей до регіонів з високим рівнем забезпеченості трудовими ресурсами;

• наближення виробництв товарів масового споживання (малотранспортабельної продукції) до районів високої концентрації населення;

• ліквідація (уникнення) зустрічних перевезень однотипної сировини, палива, готової продукції з одного регіону в інший;

• обмеження надмірної концентрації промисловості великих містах, переважне розміщення нових промислових об’єктів у малих і середніх містах;

• охорона природи і забезпечення комфортних умов проживання населення.

2. Принцип комплексного розміщення виробництва (випливає з однойменної закономірності). Згідно з цим принципом розміщення об’єктів передбачає:

• комплексне використання природних ресурсів та відходів їх переробки;

• раціональне використання трудових ресурсів різних вікових груп чоловічої та жіночої статі;

• встановлення ефективних виробничих зв’язків між підприємствами;

• створення єдиної виробничої і соціальної інфраструктури з метою обслуговування локальних виробничих комплексів та населених пунктів.

3. Принцип збалансованості і пропорційності розміщення виробництва, передбачає:

• дотримання збалансованості між виробничими потужностями і обсягом виробництва з одного боку і наявністю сировинних, паливно-енергетичних, трудових, сільськогосподарських ресурсів з другого;

• дотримання пропорційності між галузями спеціалізації (між добувною і обробною галузями промисловості, між допоміжними і основними, між соціальною та виробничою сферами)

4. Принцип внутрішньодержавного та міжнародного поділу праці (тобто розвивати ті галузі виробництва, для яких складаються найкращі умови: найнижчі затрати праці, мінімальна шкода навколишньому середовищу, і при цьому вироблена продукція є конкурентоспроможною і значить користується попитом на міжнародному і внутрішньому ринках).

5. Принцип обмеженого централізму - органічне поєднання інтересів країни і інтересів регіону. При цьому створюються умови для розвитку регіону, але даний розвиток не повинен вступати у суперечність з державною політикою.

6. Принцип вирівнювання рівнів економічного розвитку районів та областей

7. Принцип забезпечення екологічної рівноваги

Суть: під час вибору можливих варіантів розміщення виробництва переваги надавати тим, які не створюють екологічної напруженості регіону. Адже господарство регіону може бути збалансоване за більшістю показників, але якщо при цьому виникає екологічна напруженість, то воно не може бути ефективним.

Дотримання даних принципів є основою регіональної політики. А регіональна політика має на меті створення сприятливих умов праці, побуту та відпочинку населення, забезпечення стабільного економічного розвитку та збереження природного середовища. Але всі перелічені принципи можна розцінити як ідеальні конструкції до яких суспільство (держава) має прагнути, але в дійсності ніколи не досягне.

Приклад : 1. В умовах ринкової економіки майже всі власники прагнуть розмістити виробництво ближче до споживача, ніж до сировини чи палива (діє бажання відреагувати на попит споживача і отримати максимальний прибуток);

2. Охорона навколишнього середовища майже неможлива. Екологічно-безпечних виробництв, на даний час не існує. В найрозвиніших країнах діє не декларований принцип «перенесення екологічно небезпечних в-в» на територію «третіх» країн.

3. Обмеження концентрації промисловості в містах та вирівнювання рівнів економічного розвитку в умовах ринкової економіки також неможлива (адже діє закон «полюсів росту»(Ф.Перру). Регіони (країни) не можуть бути розвинені однаково, оскільки мають різне ЕГП, різну територіальну структуру господарства.

ПЕК

Паливно-енергетичний комплекс є базовим в економіці держави, і значно впливає на рівень розвитку її економіки.

Паливно-енергетичний комплекс України досить складний і охоплює:

• паливний комплекс;

• електроенергетику; (яка відноситься до тих галузей, які визначають науково-технічний прогрес)

• виробнича інфраструктура (високовольтні лінії електропередач, трубопроводи...)

Паливний комплекс України – це сукупність галузей промисловості, зайнятих видобутком і переробкою різних видів палива і включає: нафтовидобувну, нафтопереробну, газову, вугільну і торф’яну промисловості.

Значення ПЕК у РПС.

1. Галузі, які виробляють паливо і енергію, мають районоутворююче значення, на їх базі формуються територіаль­но-виробничі комплекси.

2. Вони впливають на спеціалізацію господарства регіону, процеси концент­рації виробництва, комбінування.

3. Вплив ПЕК тим більший, чим потужніші запаси ресур­сів палива.

4. Дешеве паливо сприяє розвитку енергомістких вироб­ництв.

Паливно-енергетичний баланс – баланс одержання, перетворення і використання (споживання) усіх видів енергії.

Паливно-енергетичний баланс складається з прибуткової та витрат¬ної частин. І розглядати його можна з двох точок зору: баланс загальний для ПЕК і баланс стосовно різних видів палива.

Загальний баланс. У прибутковій частині балансу зафіксовані такі показники:

- видобуток природного палива — вугілля, газу, нафти, торфу, д-ров;

- виробництво електро- і теплоенергії на ТЕС, АЕС, ГЕС та нетрадиц. джерелах;

- відбір газу з підземних сховищ газу;

- імпорт енер¬горесурсів та залишок ресурсів на початок року.

Витратна частина балансу складається з таких статей витрат:

- перетворення в інші види енергії — електро- і тепло енергію;

-виробничо-технологічні потреби, включаючи втрати на збереження і транспортування;

- закачка природного газу в підземні сховища газу;

- експорт.

Паливно-енергетичний баланс України стосовно різних видів палива (2000 р.):

Видобуток палива (прибуткова частина): вугілля-57,7%; нафти – 7,2%; газу – 26%.

Споживання палива (витратна частина): газ – 41,8%; вугілля – 25,2%; мазуту – 1,5%

ВИСНОВОК: у прибутковій частині переважає вугілля, а в структурі споживання (витратна частина) – природний газ.