9. Способи мобілізації державних доходів

Фінансові ресурси держави формуються з декількох джерел:

1. податки з юридичних і фізичних осіб;

2. неподаткові надходження (у тому числі прибуток державних підприємств, установ, організацій);

3. внутрішні державні позики, здійснювані у формі розміщення державних цінних паперів та прямих державних запозичень;

4. зовнішні державні позики (при цьому кредиторами, як правило, виступають міжнародні фінансові організації або іноземні держави).

Державні доходи – це грошові відносини, що виникають між державою і юридичними й фізичними особами в процесі вилучення частини вартості ВВП, формування на цій основі фондів фінансових ресурсів держави. Вартісним виміром цих відносин є кошти, якими розпоряджається держава.

Державні доходи поділяються на приватноправові та суспільно-правові. Приватноправові доходи держава отримує на підставі приватного права на засоби виробництва, наприклад, у вигляді орендної плати за використання державного майна і доходів від державних підприємств. Суспільно-правові доходи держава отримує на підставі державного права, у відповідності з яким у примусовому порядку вилучається частина доходів і капіталу. Сюди відносяться податки, державний кредит, емісійний дохід.

Податки – це економічні відносини, що виникають між державою і юридичними й фізичними особами з приводу перерозподілу їх доходів з метою формування централізованого фонду грошових коштів держави.

Державний кредит – сукупність економічних відносин, що виникають між державою як позичальницею і юридичними й фізичними особами як кредиторами в процесі формування загальнодержавного фонду грошових коштів – бюджету. У ролі кредиторів, як правило, виступають банки, страхові компанії, акціонерні товариства, які надають кредит під державні зобов'язання або облігації.

Емісійний дохід являє собою грошові відносини між державою і юридичними й фізичними особами, у процесі функціонування яких держава отримує дохід від випуску в обіг надлишків грошової маси, що призводить до знецінення грошей і скорочення реальних доходів населення. Таким чином, емісійний дохід є формою примусового боргу.

Джерела державних доходів можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми. До внутрішніх відносяться ВВП (у тому числі НД) і національне багатство своєї країни; до зовнішніх – відповідні ресурси інших країн. Зовнішні ресурси, як правило, залучаються у формі кредиту (у грошовому або натуральному вираженні).

10. Державні витрати, їх розподіл за ланками фінансової системи

Державні витрати – це грошові відносини, що виникають між державою і юридичними й фізичними особами в процесі розподілу та споживання частини вартості ВВП, використання фондів фінансових ресурсів держави.

Державні витрати поділяються на:

• поточні (державне споживання);

• капітальні (інвестиційна діяльність держави).

Державне споживання поділяється на військове та цивільне. Військове споживання спрямоване на забезпечення обороноздатності країни. Цивільне споживання забезпечує утримання установ охорони здоров'я, освіти, науки, культури і т.ін., а також соціальні трансферти (державні платежі населенню).

Капітальні витрати держави складаються з державних інвестицій (капітальних вкладень), субсидій, переказів іншим державам. Перекази іншим державам спрямовуються на фінансування державних установ за кордоном, платежі за зовнішніми боргами тощо. Субсидії як безкоштовне фінансування спрямовуються на підтримку соціально значимих видів виробництв. Державні інвестиції суттєво впливають на розширене відтворення, підвищення норми накопичення. Вони можуть бути як зовнішніми, так і внутрішніми.

Державні витрати розподіляються нерівномірно. Основну масу державних витрат несе державний бюджет, частину – цільові фонди держави, ще одну частину – місцеві бюджети. Сукупність різних видів бюджетів складає бюджетну систему. Бюджетна система унітарної держави, якою є Україна, складається з двох ланок: державного бюджету і бюджетів органів місцевого самоврядування.

Розподіл витрат визначається основним законом України – Конституцією – і спеціальним фінансовим законодавством. Основні функції уряду, здійснювані за рахунок державних видатків: підтримка зовнішньоекономічних відносин, курсу національної валюти, утримання митної служби, органів правопорядку, залізничного й повітряного сполучення, центрального телебачення й радіомовлення тощо.

Фінансова діяльність органів місцевого самоврядування формально автономна, але фактично основну частину їх витрат визначає центральний уряд. Ці органи виконують функцію підтримки комунальної власності, інфраструктури, соціальних служб, фінансування заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, утримання дитячих будинків, інтернатів для інвалідів, будинків для людей похилого віку тощо.

За рахунок коштів цільових фондів фінансуються цільові витрати: на соціальні потреби, субсидії, кредити національним підприємствам, зовнішні кредити тощо.