30.Способи здійснення страхування. Об'єкти страхових правовідносин.

Самострахування – найдавніший спосіб страхового захисту. При цьому джерелом формування страхового фонду є власні кошти суб'єкта, який бажає отримати страховий захист своїх майнових інтересів (страхувальника). Система індивідуального накопичення страхового фонду припускає, що страхувальник (він же одночасно є страховиком по відношенню до самого себе) здійснює внесок до особливого фонду самострахування зі свого доходу або з прибутку. Так, законодавством при організації та функціонуванні господарських і акціонерних товариств, в яких обов'язково створюються фонди самострахування, передбачено обов'язкове перерахування до цих фондів до 5% чистого прибутку щорічно до досягнення суми не менше 20% загального обсягу статутного фонду. Керує (розпоряджається) сформованим страховим фондом страхувальник, причому в разі отримання доходу від результатів такого розпорядження фондом цей дохід повністю належить страхувальнику. Якщо таке керування спричинило збиток, то він також повністю відноситься на рахунок страхувальника. Напрями витрачання фонду страхувальник визначає самостійно (на власний розсуд). Таким чином, повну матеріальну відповідальність за свою діяльність несе сам суб'єкт. Фонд самострахування може створюватися в грошовому виді (капіталізований фонд) або в матеріальному виді (запаси сировини, комплектуючих, будівельні матеріали для аварійного відновлення об'єктів, готова продукція, продукти харчування, одяг тощо).

Взаємне страхування відоме з часів Ассирії, Месопотамії і Стародавнього Єгипту. Взаємне страхування використовує принцип колективного накопичення страхового фонду особами, об'єднаними загальним економічним інтересом по відношенню до одного об'єкту страхування, або особами, що мають однотипні майнові інтереси відносно різних, але еквівалентних (подібних, таких, що мають загальні ознаки) об'єктів страхування. Участь у системі взаємного страхування договірна, тобто всі учасники підписують договір колективної участі в покритті збитків членів цього об’єднання, яке називається "Товариством взаємного страхування" і не є суб'єктом підприємницької діяльності. Кожен з учасників вносить індивідуальний внесок, розмір якого прямо пропорційний сумарній вірогідності настання подій, які можуть завдати майнового збитку (заподіяти шкоду або збиток) його учасникам, а також очікуваному об'єму сумарного збитку, який можуть отримати всі його учасники за встановлений період часу (як правило, рік), і зворотньо пропорційний кількості цих учасників. При виникненні збитку у учасника товариство компенсує його в межах заздалегідь обумовленої для кожного учасника суми. Таким чином, у системі взаємного страхування не створюється суб'єкт підприємництва, метою діяльності якого було б отримання прибутку на користь його власників, а реалізується принцип колективної взаємодопомоги учасників при фактичній відсутності товарно-грошових відносин, які не можуть бути побудовані, зважаючи на відсутності факту продажу страхової послуги як товару.

Комерційне (акціонерне) страхування зародилося в системі взаємного страхування в епоху становлення капіталістичних відносин шляхом удосконалення й розвитку цієї системи. Економічно обумовлена потреба цих суб'єктів в страховому захисті привела до появи товарно-грошових відносин особливого виду, при яких страхова послуга набула характеру та основних рис товару, максимально індивідуалізованого під потреби конкретного клієнта (за специфікою самого об'єкту, ризикам і небезпекам, до яких він схильний, тощо).

При цьому виник суб'єкт підприємництва, який, окрім як договором страхування, юридично ніяк не пов’язаний з його клієнтами, і тому ставить основною метою своєї діяльності отримання прибутку шляхом укладання й виконання оплачуваних клієнтами договорів страхування. У цьому випадку страховий фонд створюється за рахунок страхових премій клієнтів, але знаходиться у розпорядженні страховика. Дохід від результатів управління коштами цього фонду повністю належить безпосередньо страховику.

Державні страхові гарантії. До цього напряму гарантій відноситься соціальне і державне пенсійне страхування. Здійснюється державою через систему створюваних за рахунок податків (або зборів), бюджетних або позабюджетних цільових фондів, які знаходяться в державному управлінні.

Об'єкт страхування є необхідним елементом страхових правовідносин, оскільки об'єкт – це те, з приводу чого виникає і здійснюється діяльність суб'єктів договору, і те, що є предметом договірних відносин.

Страховий інтерес – це законний майновий інтерес, який наявний у страхувальника відносно певного об'єкту страхування і є безпосередньою основою для визначення предмету договору страхування.

Цей майновий інтерес безпосередньо визначає предмет договору страхування і може бути пов'язаний:

• з життям, здоров'ям, працездатністю і пенсійним забезпеченням фізичної особи – страхувальника або застрахованої особи;

• з володінням, користуванням і розпорядженням страхувальником певним майном;

• з відшкодуванням страхувальником нанесеної ним шкоди особистості або майну будь-якої особи або шкоди, нанесеної юридичній особі.

Отже, об'єктом страхування не може бути особа, результати або процес його діяльності або його майно.

Об'єкт страхування – це суб'єктивний інтерес. Страховий інтерес можна кваліфікувати як інтерес конкретної особи (громадянина або юридичної особи), пов'язаний з правом власності, іншими речовими правами, особистими немайновими правами і зобов'язальними правами. Страховий інтерес завжди представляє свого носія і тому вказується при створенні страхового зобов'язання. Страхуванню підлягає не сам по собі майновий інтерес, а інтерес певної особи – суб'єкта страхових зобов'язань.