МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ.В.И.ВЕРНАДСЬКОГО

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО СПЕЦКУРСУ "СОЦІАЛЬНІ АСПЕКТИ МОВИ І СОЦІОФОНЕТИКА"

ДЛЯ СТУДЕНТІВ 4-5 КУРСІВ ФАКУЛЬТЕТУ ІНОЗЕМНОЇ ФІЛОЛОГІЇ

СІМФЕРОПОЛЬ - 2005

Печатается по решению научно-методической комиссии ТНУ им.В.И.Вернадского, протокол № от "___"_________2005 г.

ВСТУП

Розвиток соціальної лінгвістики як одного з розділів мовознавства, суміжного з іншими науковими дисциплінами (соціологія, етнологія, політологія, культурологія), в значній мірі залежить від розвитку і стану суспільства, соціальних умов, які визначають характер та інтенсивність соціолінгвістичних досліджень.

В останнє десятиліття відродилася увага до національних культур і мов, реалізується прагнення різних народів розширити соціальні функції національних мов, підвищити їх роль у соціальному житті різних мовних угруповань.Тісна взаємодія таких понять, як історія мови і національна історія, надовго увійшли до методології цілого ряду гуманітарних наук.

Приймаючи до уваги таку направленість теоретичного осмислення сучасного мовлення, необхідно підкреслити, що це питання акумулює сфери зацікавленості інших галузей науки і наукових напрямків. Наукові теорії і методи дослідження пов’язуються з лінгвістикою, літературознавством, соціолінгвістикою, теорією функціональних і вимовних стилів, фоностилістикою, теорією мовленнєвої комунікації, соціологією, психолінгвістикою, дослідженнями у сфері масової комунікації.

Тема 1 Варіативність як суттєва характеристика мови. Теоретичні питання соціолінгвістики, фоностилістики і соціофонетики.

Термін "соціолінгвістика" був вперше використаний у 1952 році Г.Каррі, але тільки у 1963 році визначився напрямок досліджень у цій сфері. Рівно 40 років тому група американських вчених, яка займалася вивченням мови і культури Індії, видала під редакцією Дж.Гамперца і Ч.Фергюсона книгу під заголовком “Мовна неоднорідність у Південній Азії”. У статтях Дж.Гамперца, У.Брайта, У.Маккормака і головним чином у вступі, написаному Ч.Фергюсоном і Дж.Гамперцем, було вперше сформульовано загальні положення, які характеризували напрямок соціолінгвістичних досліджень.

Соціолінгвістична тематика стала однією з центральних в багатьох великих лінгвістичних дослідницьких центрах світу. Різні теорії і гіпотези соціальної стратифікації мови знайшли своє відображення в дослідженнях У.Лабова, С.Ервін-Тріпп, Дж.Фішмана у США; У.Евермана, Х.Яхнова, Б.Шлібен-Ланге у ФРН; Л.Брінка, Й.Лунда у Данії; Й.Фонадя у Франції; Б.Мальмберга у Швеції та в багатьох інших.

Про соціальну зумовленість фактів мови писали також видатні мовознавці першої половини нашого століття, такі як Є.Д.Поліванов, Л.П.Якубинський, В.М.Жирмунський, Л.В.Щерба. Актуальним проблемам соціально зумовленої варіативності сучасних літературних мов на національному рівні присвячена велика кількість фундаментальних праць українських мовознавців, що представляють такі наукові центри держави, як НАН України і Київський університет імені Тараса Шевченка. До них належать, насамперед, роботи Ю.А.Жлуктенка, О.Є.Семенця, О.І.Чередниченка, Л.І.Прокоповой, О.Д.Петренка, О.Б.Ткаченко, В.І.Карабана. Активно розроблюється проблема співвідношення нормативності і варіювання у вимові з урахуванням всього спектру чинників, які регулюють звукову реалізацію. Мовознавці усвідомили також необхідність поглибленого і всебічного вивчення проблем мовної варіативності, пов’язаної з конкретними соціальними ознаками мовця. Це стосується також досліджень у галузі соціофонетики. Дотепер невирішеним залишається питання про визначення стилів вимови і встановлення критеріїв їх диференціації.

Соціальна норма літературної мови протистоїть нормі розмовної норми. Обидві норми співіснують в межах національної мови. Розглядаючи проблему розвитку і функціонування сучасної німецької мови в Німеччині необхідно підкреслити, що вивчення соціально зумовленої варіативності німецької мови на фонетико-фонологічному рівні випливає з розуміння національної мови як цілісної структури.

Такий підхід дозволяє об’єднати три аспекти диференціації сучасної німецької мови – а) діатопічний (вертикальний) – форми існування, які включають в себе літературну, розмовну мову і місцеві діалекти; б) діастратний (горизонтальний) – який характеризується взаємодією соціальних чинників і проявляється в існуванні таких варіацій, як, наприклад, соціолекти, сексолекти, анолекти, ідіолекти; в) діафазний (функціональний), який визначається ситуативними чинниками і передбачає наявність різних стилістичних рівнів в межах різних варіацій.

Першовідкривачем у галузі дослідження вимовних особливостей розмовного німецького мовлення можна вважати Г.Майнхольда, монографія якого „Deutsche Standardaussprache. Lautschwächungen und Formstufen“ присвячена реалізації фонем у різних стилях мовлення. Природнім є припущення, що в реальному непідготовленому мовленні носіїв мови відсоток відхилень від орфоепічної норми буде ще більшим і сфера варіювання сегментів більш широкою. На це вказують і дослідження німецького невимушеного мовлення, проведені за останні роки.

Особливо цікавою в цьому відношенні є фонологічна система німецької мови, формування стандартної варіації якої відбувалося і відбувається майже на очах дослідників. Діалектне роз’єднання примусило стурбованих цією проблемою діячів театру і фонетистів розробити наприкінці минулого століття вимоги для єдиної норми. Вимовний стандарт Т.Зібса, який з’явився майже 100 років тому, не міг залишитися незмінним. У взаємодії з реальним житям мови нормативний конструкт опинився під впливом чинників, які визначають його функціонування і насамперед двох основних тенденцій: уніфікації розбіжностей у вимові, притаманних тому чи іншому регіону і проникнення діалектної і соціолектної підоснови до стандарту.