38.Методи управління державним боргом, їх характеристика.

Державний борг — це сума заборгованості держави за випущеними і непогашеними внутрішніми державними запозиченнями, а також сума фінансових зобов'язань до іноземних кредиторів на певну дату, включаючи видані гарантії за кредитами, що надаються органами влади державним підприємствам, іноземним позичальникам тощо.

Державний борг країни поділяється на внутрішній і зовнішній борги. Внутрішній державний борг — заборгованість держави перед усіма утримувачами облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) й інших державних цінних паперів. Зовнішній державний борг — це заборгованість держави перед іноземними кредиторами, тобто громадянами й організаціями інших країн.

Розрізняють також капітальний і поточний державний борги. Капітальний борг — загальна сума заборгованості минулих років і відсотків, що мають сплачуватися за позиками. Поточний борг — видатки держави, пов'язані з погашенням у поточному році боргових зобов'язань і належних до сплати в цей період процентів з усіх випущених на цей момент позик.

Обслуговування державного боргу здійснюється Міністерством фінансів України через банківську систему України.

Існує цілий комплекс методів управління державним боргом.

Рефінансування - погашення частини державного боргу за рахунок нових позик.

Конверсія - це обмін поточних державних позик на нові зобов'язання. Вона проводиться з причин зміни ситуації на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі передбачувати дохід. При цьому проводиться зміна первісних умов позики: строків погашення, ставок процентів, способів виплати доходів тощо.

Консолідація - це збільшення строків погашення випущеної позики (наприклад, переведення короткострокових зобов'язань в довгострокові). Може проводитись одночасно з конверсією.

Уніфікація позик - це об'єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики.

Анулювання боргів (дефолт) - держава повністю відмовляється від зобов'язань по боргах, що може бути зумовлено її фінансовою неспроможністю (банкрутством або політичними мотивами).

39. Фінансові важелі та фінансові інструменти (податкові пільги, стимули, санкції, штрафи, ліміти, нормативи).

Засобами фінансового регулювання є фінансові інструменти та фінансові важелі. Фінансові інструменти – це засоби, що застосовуються для виконання завдань, передбачених фінансовою політикою. Вони вказують на економічний зміст окремої сукупності фінансових відносин, таких як бюджет, перспективне, поточне й оперативне фінансове планування, податки та збори, застосування регульованих і фіксованих цін, фінансові ресурси, стимули, санкції, форми фінансового контролю тощо. Фінансові важелі – це конкретні форми розподілу і перерозподілу ВВП. Вони передбачають встановлений порядок фінансування, кредитування та інвестування. Розрізняють важелі прямого впливу (податки, збори, відрахування, внески, норма амортизації), що характеризуються вилученням частини доходів та важелі непрямого впливу (державний кредит, субсидії, трансферти через систему державних цільових фондів), що діють шляхом збільшення доходів.Щоб зацікавити суб’єктів господарювання у досягненні кращих результатів використовують фінансові стимули. До них належать: рівень заробітної плати, доходи працівників, матеріальна допомога, премії, пенсії, стипендії, надання різних пільг, зокрема податкових пільг, податкових канікул, списання податкової заборгованості. Важливе місце серед фінансових важелів посідають фінансові санкції, як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб’єктів господарювання за виконання взятих зобов’язань. Найбільш поширеними видами санкцій є штрафи і пеня.