
- •Мова, суспільство, людина. Походження й розвиток української мови, її місце серед інших мов світу.
- •Сучасна українська літературна мова та її ознаки. Мовна норма. Усна й писемна мова. Функції мови.
- •Рідна мова. Національна мова. Державна мова.
- •Лексикографія як наука. Типи словників. Словники у професійному мовленні.
- •Поняття стилю та жанру української літературної мови. Функціональні стилі української літературної мови та сфери їх застосування.
- •Науковий стиль у професійному спілкуванні. Лексико-стилістичні мовні засоби наукового стилю та його підстилів.
- •Офіційно-діловий стиль: його варіанти, лексико-стилістичні мовні засоби.
- •Публіцистичний стиль: добір лексики. Особливості розмовного стилю української мови.
- •Документ та його ознаки. Призначення і класифікація сучасних ділових паперів.
- •Формуляр службового документа та рівень його стандартизації. Склад реквізитів документів, вимоги до їх змісту та оформлення.
- •Загальні вимоги до укладання й оформлення документів. Оформлення сторінки та тексту документа.
- •Особливості вживання іменникових форм у ділових паперах.
- •Прикметник та займенник у ділових паперах.
- •Особливості вживання дієслівних форм у ділових паперах
- •Числівник у ділових паперах
- •Мова і професія. Професійна лексика. Місце непрофесіоналізмів в офіційних писемних документах.
- •Терміни й канцеляризми в професійному спілкуванні. Нормування, кодифікація й стандартизація термінів.
- •Особливості вживання та перекладу дієприкметників та дієприкметникових зворотів у науковому стилі.
- •Особливості усного й письмового професійного спілкування. Культура писемного ділового мовлення. Етикет професійного спілкування. Професійна комунікативна компетенція.
- •Види, типи і форми (жанри) професійного спілкування.
- •Телефонна розмова як різновид ділового спілкування
- •Публічний виступ. Внутрішня структура та композиція виступу. Найголовніші вимоги до мови оратора. Мовні засоби переконування.
- •Публічні виступи (заява, доповідь, промова, лекція, бесіда).
- •Мовленнєвий етикет як феномен-виразник кожного народу.
- •Суржик. Зайві слова в діловому мовленні.
- •Культура усного ділового мовлення. Усне спілкування як інструмент професійної діяльності. Монологи. Діалоги. Полілоги.
- •Іншомовні слова в діловій українській мові.
- •Колективні форми (нарада, дискусія) фахового спілкування.
- •Різновиди наукових робіт, їх призначення, структура, вимоги до змісту, особливості оформлення (план, тези, конспект, анотація, реферат, курсова, бакалаврська та дипломна роботи).
- •Літературна вимова.
Прикметник та займенник у ділових паперах.
Прикметник
1. Перевага надається прикметникам книжного походження. Треба уникати вживання прикметників із розмовної, зниженої лексики, двозначним змістом, суфіксами збільшеності, зменшеності й пестливого забарвлення, стягнених повних та усічених форм, замінюючи їх однозначними, неемоційними прикметниками або розгорнутими пояснювальними конструкціями з інших частин мови.
2. У використанні ступенів порівняння окремих якісних прикметників перевага надається аналітичним формам, які утворюються за допомогою прислівників: дуже, надто, більш, менш та ін.
3. Складена форма вищого й найвищого ступенів порівняння утворюється за допомогою прислівників: більш, найбільш, менш, найменш, але слід уникати вживання суфікса -іш.
4. Прикметник двосторонній уживається тільки тоді, коли стосується двох сторін у значенні - особа, група осіб, організація, яка представляється в певному відношенні іншій особі, особам, організації. Поєднується зі словами: договір, домовленість, співробітництво, відносини, переговори.
5. У формах М. відмінка однини ч. та с. роду слід використовувати закінчення –ому.
6. Замість розмовної форми треба користуватися конкретним визначенням.
7. Слово «самий» на означення вищого ступеня ніколи не вживається із прикметниками. Його заступає частка най-.
8. Уникають уживання присвійних прикметників, замінюючи їх іменниками або відповідними прикметниковими формами. Але усталеним є вживання присвійних прикметників: а) у термінологічних словосполученнях; б) у крилатих висловах.
9. Уникають уживання прикметників, що походять від географічних назв з додатковим роз'яснюючим іменником. Але усталеним є вживання подібних прикметників, які означають географічні назви, що походять: а) від топонімів та інших географічних назв; б) від імен, прізвищ чи псевдонімів.
10. Прикметник узгоджується з іменником на означення певних професій, посад та звань жінок лише в чоловічому роді.
11. Усі прикметники, що вживаються у сполуках із числівниками два, три, чотири, стоять у Н. та 3н. відмінках множини й мають переважно закінчення -і, а не -их. Це ж стосується і прикметника останній із числівником п'ять і більше.
Займенник
1. Слід уникати використання займенників або в їх значенні вживати інші частини мови (особливо в автобіографії, заяві, службових записках).
2. Слід уникати вживання займенників: із суфіксами зменшеності; складних неозначених форм; усічених форм прикметникових займенників.
3. Треба використовувати тільки нормативні форми займенників, уникаючи розмовних, діалектних варіантів.
4. Дійова особа в реченні, виражена займенником, повинна стояти в Н., а не в Ор. відмінку.
5. Уникати двозначності, що може виникнути якщо: а) займенник віддалений від слова, із яким синонімічно пов'язаний; б) можливе співвіднесення займенника з будь-яким зі слів, однаково граматично вираженим; в) замість особового займенника вжито присвійний; г) вжито зворотно-присвійний займенник свій; д) вжито зворотний займенник із неконкретним співвіднесенням; е) неправильно узгоджено займенник зі збірним іменником; ж) є невиправдане використання займенника у формі Ор. відмінка.
6. Не слід використовувати займенники 3-ї особи в присутності тих, про кого йдеться.
7. Для уникання зайвого паралелізму, краще в діловому мовленні додержуватися Р. чи 3н. відмінків їх ніж присвійного займенника їхній.