- •Мова, суспільство, людина. Походження й розвиток української мови, її місце серед інших мов світу.
- •Сучасна українська літературна мова та її ознаки. Мовна норма. Усна й писемна мова. Функції мови.
- •Рідна мова. Національна мова. Державна мова.
- •Лексикографія як наука. Типи словників. Словники у професійному мовленні.
- •Поняття стилю та жанру української літературної мови. Функціональні стилі української літературної мови та сфери їх застосування.
- •Науковий стиль у професійному спілкуванні. Лексико-стилістичні мовні засоби наукового стилю та його підстилів.
- •Офіційно-діловий стиль: його варіанти, лексико-стилістичні мовні засоби.
- •Публіцистичний стиль: добір лексики. Особливості розмовного стилю української мови.
- •Документ та його ознаки. Призначення і класифікація сучасних ділових паперів.
- •Формуляр службового документа та рівень його стандартизації. Склад реквізитів документів, вимоги до їх змісту та оформлення.
- •Загальні вимоги до укладання й оформлення документів. Оформлення сторінки та тексту документа.
- •Особливості вживання іменникових форм у ділових паперах.
- •Прикметник та займенник у ділових паперах.
- •Особливості вживання дієслівних форм у ділових паперах
- •Числівник у ділових паперах
- •Мова і професія. Професійна лексика. Місце непрофесіоналізмів в офіційних писемних документах.
- •Терміни й канцеляризми в професійному спілкуванні. Нормування, кодифікація й стандартизація термінів.
- •Особливості вживання та перекладу дієприкметників та дієприкметникових зворотів у науковому стилі.
- •Особливості усного й письмового професійного спілкування. Культура писемного ділового мовлення. Етикет професійного спілкування. Професійна комунікативна компетенція.
- •Види, типи і форми (жанри) професійного спілкування.
- •Телефонна розмова як різновид ділового спілкування
- •Публічний виступ. Внутрішня структура та композиція виступу. Найголовніші вимоги до мови оратора. Мовні засоби переконування.
- •Публічні виступи (заява, доповідь, промова, лекція, бесіда).
- •Мовленнєвий етикет як феномен-виразник кожного народу.
- •Суржик. Зайві слова в діловому мовленні.
- •Культура усного ділового мовлення. Усне спілкування як інструмент професійної діяльності. Монологи. Діалоги. Полілоги.
- •Іншомовні слова в діловій українській мові.
- •Колективні форми (нарада, дискусія) фахового спілкування.
- •Різновиди наукових робіт, їх призначення, структура, вимоги до змісту, особливості оформлення (план, тези, конспект, анотація, реферат, курсова, бакалаврська та дипломна роботи).
- •Літературна вимова.
Особливості вживання та перекладу дієприкметників та дієприкметникових зворотів у науковому стилі.
1. В науковій мові помітна тенденція до уникнення дієприкметникових форм на -уч (-юч) теперішнього часу і заміна їх на -увальн.
2. Активні дієприкметники теперішнього часу науковій мові не властиві. Варто замінювати їх іменниками, прикметниками, підрядними означальними реченнями. Активні дієприкметники теперішнього часу, які утворюються від дієслів 1 і II дієвідміни обмежені утворенні й використанні. У сучасній мові функціонують тільки ті дієприкметники, які втратили дієслівні ознаки й перейшли до класу прикметників. Пасивні дієприкметники на -мий здебільшого заступаються дієприкметниками на -ний.
3. Значні проблеми під час перекладу текстів наукового стилю спричиняє дієприкметник, який активно уживаний у текстах наукового стилю російської мови. Окремо зазначимо особливості перекладу російських конструкцій із дієприкметником следующий. Дієприкметник слідуючий неможливий в українській мові навіть теоретично, оскільки немає дієслів, від яких він міг би утворитися. Отже, перекладається словом наступний (у часовому й просторовому значенні), словом такий (перед переліком або поясненням). Переклад речень, у яких уживаються дієприкметникові звороти, здійснюється так: якщо дієприкметниковий зворот утворено за допомоги активних дієприкметників теперішнього часу, він перекладається складнопідрядним реченням.
Особливості усного й письмового професійного спілкування. Культура писемного ділового мовлення. Етикет професійного спілкування. Професійна комунікативна компетенція.
Мова існує в усній та писемній формах спілкування. Усна форма мови – це мова, яка звучить і розрахована на слухове сприйняття. Писемна форма мови – мова, зафіксована на письмі відповідними графічними засобами і розрахована на зорове сприйняття. Обидві форми мають свою специфіку в дотриманні норм літературної мови і характеризуються використанням різних стилістичних засобів. В усному мовленні широко використовують позамовні засоби спілкування – жести, інтонацію тощо, які надають мові переконливості, однак цими засобами не варто зловживати у процесі ділового спілкування. Усне ділове мовлення належить до більш складної форми усного мовлення порівняно з розмовним стилем. Це мовлення має багато лексичних і граматичних особливостей писемно-літературної мови. У писемному мовленні лексика добирається з більшою увагою. Писемна форма – обов’язкова ознака офіційно-ділового та наукового стилів, наприклад, протоколи, наукові монографії тощо існують тільки в писемній формі. Художній стиль реалізується переважно в писемній формі, однак у виконанні акторів твори художньої літератури виступають в усній формі. Творам фольклору властива первинна усна форма, існування фольклору в записах – це вторинна форма його реалізації.
Культура писемного ділового мовлення визначається як загальною культурою суспільства, так і культурою кожного його члена, зокрема державного службовця, який працює з документами, причетний до справочинства. Пишучи, завжди слід пам’ятати про майбутнього читача. Тому необхідно дотримуватися виразності письма, чіткості літер, охайність тексту. Писати завжди слід, відступаючи від краю аркуша – цього вимагають і технічні умови, наприклад, підшивання ділових паперів, і традиція зберігати поле для заміток, і навіть естетика форматів. Розміщувати текст на форматі слід з урахуванням пропорції, естетики співвідношення формату й обсягу тексту. Не варто «втискувати» в рядок частину фрази – вона вільно може бути перенесена на наступний рядок. У писемному мовленні складними є скорочення записування, рубрикація, вибір слова, словоформи, особливості побудови усталених словосполучень і речень та ін.
Етикет професійного спілкування.
1. Пунктуальність.
2. Дотримання корпоративної етики, а простіше кажучи - вміння зберігати закриту для сторонніх інформацію.
3. Повага до чужої думки - це обов'язкова умова гарного психологічного клімату в колективі.
4. Дотримання дрес-коду є також важливим елементом ділового етикету, даючи можливість навіть у порівняно жорстких рамках продемонструвати свій смак і вміння одягатися.
5. Стиль спілкування може розташувати ділового партнера, а може і, навпаки, відштовхнути його.
Комунікативна професійно орієнтована компетенція - це система знань, умінь і навичок, потрібних для ефективного спілкування, тобто треба володіти сумою знань про мову, вербальні й невербальні засоби спілкування, культуру, національну своєрідність суспільства і вміти застосовувати ці знання в процесі спілкування.
