ВІДОКРЕМЛЕНИЙ ПІДРОЗДІЛ

НАЦІОНАЛЬНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

«БЕРЕЖАНСЬКИЙ АГРОТЕХНІЧНИЙ КОЛЕДЖ»

РЕФЕРАТ

на тему:

“Особливості розвитку філософії

у Європі Нового часу”

Виконала:

Тринька О.В

Ст.гр.Б-21М

Перевірив:

Зайчук В.М

М. Бережани - 2014рік план

Вступ

1. Формування нової парадигми філософствування базується на кардинальних змінах у житті суспільства Західної Європи.

2.Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів

3. Філософи

Висновок

Використана література

Вступ

Філософія Нового часу історичними передумовами свого формування має утвердження буржуазного способу виробництва в Західній Європі, наукову революцію XVI—XVII ст., становлення експериментального природознавства.

Вона утверджувала свої засадні принципи в боротьбі з феодальною ідеологію, середньовічною схоластикою, релігією та церквою, продовжуючи духовні надбання епохи Відродження. Найсуттєвішою особливістю філософії Нового часу була орієнтація на природознавство, тісний зв'язок з проблемами методології наукового пізнання, в якому вона вбачала головний засіб морального і соціального оновлення людства, утвердження людської гідності, свободи і щастя.

1. Формування нової парадигми філософствування базується на кардинальних змінах у житті суспільства Західної Європи.

Соціально-економічні зміни:

Розлад феодальних відносин, зростання міжнародного виробництва, торгівлі, економічних і культурних зв’язків між країнами, інтенсивний розвиток економічних буржуазних відносин.

Соціально-політичні зміни:

• буржуазна революція в Нідерландах (XVIст.-поч. XVIIст.)

• буржуазна революція в Англії (сер. XVIIст )

• становище і розвиток капітальних відносин;

• зміни в соціальній структурі суспільства;

• зміни в політичній системі суспільства.

Природно-наукові відкриття:

• механіка небесних і земних тіл;

• астрономія;

• теорія опору матеріалів;

• фізика: вивчення електричних і магнітних явищ;

• хімія.

Зміни в державній сфері суспільства:

• розвиток ідей гуманізму епохи Відродження;

• відмова від натурфілософії;

• формування нових світоглядних орієнтирів форм мислення.

У центрі природознавства цього часу знаходилась механіка небесних і земних мас. Вона набуває переважного розвитку і надала всьому природознавству механічного характеру.

Найбільш розповсюджений – експериментальний метод: дослідження прагнули роботи аналіз окремих явищ, процесів, фактів.

Домінуючою тенденцією у розвитку філософії XVII-XVIII ст. Став матеріалізм (XVII ст. Праці Р. Байля).

2.Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів

Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів:

• емпіризм визначає чуттєвий досвід джерелом знання і вважає, що зміст знання може бути представлений як опис цього досвіду або зведений до нього;

• раціоналізм визначає розум основного пізнання і поведінки людей;

• сенсуалізм визначає життєвість головною формою достовірного знання.

Методи дослідження:

• індукція – метод дослідження, який забезпечує можливість переходу від поодиноких фактів до загальних положень до узагальнення на основі даних досліду;

• від загального о одиничного, від накопиченого до теоретичного обґрунтованого матеріалу, до його більш послідовного вивчення.

Процес пізнання – діалектичний, суперечливий процес, який містить чуттєве, емпіричне та теоретичне пізнання і тому не можна абсолютизувати індукцію або дедукцію.

Ф. Бекон (1561-1626) – підкреслює необхідність пізнавати об’єктивно суттєві речі і явища , відмовитися від схоластичної відірваності від природи і людини. Джерело буття знаходиться в почуттях, які виникають в процесі практичного впливу індивіда на природу. Розробив індуктивний метод.

Р. Декарт(1596-1650). Кінцева мета знання людини – панування над силами природи, пізнання причин її розвитку, удосконалення природи самої людини. Для досягнення цієї мети необхідно використовувати принцип сумніву, який направлений проти сліпої віри і потребує попередньо сумніватися у всьому науковому існуванні. Основний вид пізнання – раціональне пізнання – раціональне пізнання, інструментом якого є розум.

Перебільшував можливості раціонального пізнання, відкрив його від чутливого. Вихідними поняттями для дедукції всіх наукових знань повинні бути вроджені ідеї.

Лейнібц (1646-1716). Вважав, що джерелом необхідності і взагальності знання може бути тільки розум.

Б. Спіноза (1632-1667). Пізнання світу йде не через пізнання Бога , а через пізнання природи.

У своїй раціональній теорії виділяє 3 ступені:

1. Найвищий ступінь пізнання – істина, яка досягається безпосередньо розумом, вона видима інтуїтивно і не залежить від не від якого досвіду.

2. Середній ступінь пізнання – розмірковування розуму (потребує доведення).

3. Знання, що отримані за допомогою органів чуття, вони неповні, поверхневі та недостовірні.

Дж. Берклі (1684-1753) – обґрунтував суб’єктивний ідеалізм. “Трактат про начала людських знань – пізнання має справу не з об’єктами, які існують незалежно від свідомості людини, а лише із сукупністю відчуттів. об’єкти, котрі ми чуттєво сприймаємо, існують лише у думці, всі якості речей - суб’єктивний, тому саме їх існування залежить від суб’єкта свідомості. Без суб’єкта свідомості. Без суб’єкта немає і об’єкта (ідеалістичний сенсоналізм)”.

Джеон Локк (1632-1704). Всі людські знання мають чуттєве походження. Заперечував думку Декарта про “вроджений ідеал”, людський розум від народження є “tabula rasa”. Все, що ми знаємо, це результат впливу зовнішнього світу, це результат виховання і освіти.

Ж. Ламетрі (1709-1751) – пізнання повинно починатися з чутливого сприйняття реальних речей, їх подальшого досвідно-експериментального дослідження і завершатися раціональним узагальненням виявлених фактів.

Гельвецій (1715-1771) – людина становить фізичну чутливість, і тому її знання ніколи не досягають більшого, ніж дають почуття індивіда. Все, що є недоступне почуттям людини, є недосяжним ідля її розуму. Другий засіб пізнання - память, яка становить тривалим, але послабленим відчуття.