Діалогічний текст

23.1. ТАКІ РІЗНІ ТЕКСТИ

23.1.1. Газета

23.1.2. Радіо

23.1.3. Телебачення

23.2. ПИШІТЬ ДЛЯ МАСОВОЇ АУДИТОРІЇ

23.2.1. Писати для конкретної людини

23.2.2. Писати для опонента

23.2.3. Писати для різної аудиторії

23.3. ПРАВИЛА ДІАЛОГУ

23.3.1. Дозволяйте робити висновки

23.3.2. Не чекайте другого шансу

• Час проходить

• Пишіть за правилами

23.3.3. Перевернене мислення

23.3.4. Користуйтеся простою мовою

• Просто про пафосне

• Ніякої бюрократії

• Стилістичні невідповідності

• Навчіться цитувати

• Без жаргону

23.3.5. Використовуйте знайомі слова

23.3.6. Легко вимовляти

23.3.7. Зробіть текст цікавим

23.3.8. Зберігайте ритм

• Ритм керує сприйняттям

• Не частіть

• Хай текст звучить правильно

• Випадкові рими

• Алітерація

• Інтонація

Кожний з нас уміє оцінити звучання літературного слова. У кожного з нас є улюблений письменник, книги якого приносять задоволення. З іншого боку, ми чудово розуміємо, що як би чудово та чарівно не звучала літературна проза, вона майже не здатна замінити текст теле- або радіопрограми і навіть текст газетної статті.

Більш того, іноді те, що нам подобається на сторінках газети або в телепрограмі, частіше за все порушує існуючі в літературі норми, правила, використовує іншу лексику і навіть пунктуацію. Текст телевізійного сюжету ніколи не має звичної нам літературної форми, він більш схожий на живу мову, яку ми чуємо і якою ми щодня користуємося. Це легко пояснити і дуже легко зрозуміти, якщо виходити з того, що телевізійний текст і текст радіо більше призначені саме для прослуховування, а не для читання, а текст газети має справу з абсолютно іншим матеріалом, ніж текст роману або навіть оповідання. Створений уявою автора світ художнього тексту вимагає постійного використання образотворчих засобів мови, які додадуть йому дихання життя, якнайтонші відтінки, дозволять уяві читача намалювати в своїй свідомості повноцінний і ємкий образ.

Світ, який описує журналіст, є віддзеркаленням реальності. Журналістика прагне не стільки зображення, скільки точної передачі реальності. Якщо ви пишете щось, що, на ваш погляд, є занадто літературним, перенасичене образами та визначеннями, спробуйте проговорити це, розказати своїми словами, і ваша свідомість автоматично, як зауважив англійський журналіст Харріс Уотс, відкине більшість доповнень, оскільки люди говорять ясніше, ніж пишуть. Багато західних розробок закликають писати в розмовному стилі, щоб ваші читачі краще вас зрозуміли.

23.1. Такі різні тексти

Практика показує, що журналістам, які мають досвід роботи в газеті або журналі, буває досить складно перебудуватися на стиль теле- або радіожурналістики, піти від звичної літературної мови. Так само і тим, хто багато пише літературних творів або віршів, буває складно перейти на стиль газети.

23.1.1. Газета. Насправді це питання не стільки стилю і підходу, скільки самого принципу, який пов'язаний з адресацією й особливостями перерахованих текстів. Газетний текст на відміну від літературного спрямований на досить широку аудиторію, яка, як правило, не має достатньо часу, щоб отримати безліч подробиць, на які налаштований читач літературного оповідання або новели. Мотивація читача першого типу — взнати якомога більше подробиць про подію чи проблему і якнайшвидше, інший орієнтований на насолоду, задоволення певних естетичних потреб.

23.1.2. Радіо. Радіотекст пов'язаний з абсолютно іншою природою сприйняття — він розрахований на акустичне сприйняття у всьому його різноманітті. Радіо збагачує значення слів інтонацією, ритмом, інтершумом, музикою, напруженістю і тембром голосу журналіста — текст радіо експресивний в своєму звучанні. Тут важливіше думати про те, як текст звучатиме, а не про те, яка буде в ньому пунктуація або орфографія. Прикметники, які викликають певні образи в голові слухача, не просто відволікають та уповільнюють сприйняття, часто вони відводить убік від суті справи, яка розмивається і стає менш чіткою. Намагаючись уявити собі «вогненну кулю, що скажено мчала та розтинала похмуре небо подібно вогненному мечу», радіослухач зовсім забуває про те, що йдеться про «кулевидну блискавку, яку бачили сотні городян увечері 15 серпня в районі вулиці Н.». Дієслова і точні прикметники в сукупності говорять про подію набагато більше, ніж найлітературніший та ємкий образ, якого журналіст намагається досягти за допомогою химерних зворотів.

23.1.3. Телебачення. Телебачення взагалі прагне уникати дублювання зображення і тексту. Фраза: «Ось ми бачимо на екрані, як затриманий опирається представникам влади, намагаючись відштовхнути їх убік» легко замінюється лаконічним «чинив опір» з подальшим показом документальних кадрів. Картинка варта тисячі слів — вислів, який для телебачення може служити основою створення тексту. Описових зворотів, цілком прийнятних в газеті, на телебаченні радять уникати, оскільки ніякі слова не передадуть всю повноту події більш зримо, ніж найгірше зображення. Словесний опис має зображувати все трохи інакше, ніж на «картинці». Це особлива форма репортажу, якій нелегко навчитися, і на телебаченні є співробітники, які так і не зуміли нею оволодіти. Навіть професійні письменники визнають, що це вимагає майстерності, оскільки текст лише доповнює «картинку», а без неї читається погано.

Фокус полягає в тому, щоб не описувати те, що зображується на екрані. Людина біля телевізора сама побачить, що відбувається, йому не потрібні словесні описи. В той же час текст не повинен бути абстрактним, щоб не відволікати увагу глядача. Словом, це справжня літературна еквілібристика, заснована в значній мірі на інстинкті.