Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
vidpovidi_do_ekzamenu_z_disciplini_filosofiya_n...docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
280.36 Кб
Скачать

25. Загальна структура наукового знання, особливості його диференціації та інтеграції.

Наукове знання — система знань про закони природи, суспільства, мислення. Наукове знання є основою наукової картини світу, оскільки описує закони його розвитку.

Наукове знання це:

-когнітивна основа людської діяльності;

-соціально обумовлена діяльність,

-знання, що має різний ступінь достовірності.

Наукове пізнання, таким чином, — це цілеспрямований процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання. Цілі пізнання, в свою чергу, детермінуються, з одного боку, практичними потребами суспільства, а з іншого — потребами розвитку самого наукового пізнання.

У науковому пізнанні в діалектичній єдності чуттєво-сенситивного та раціонального головна роль належить раціональному мисленню. Проте його основні форми (поняття, судження, умовиводи) не відображають повною мірою його специфіку, оскільки вони функціонують як на донауковому, так і на науковому рівні пізнання. В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.

Елементи (структурні компоненти) наукового знання:

1) факти (повинні бути встановлені);

2) закон (сукупність схожих фактів) - є загальна, суттєва, необхідна, що повторюється зв'язок між сторонами явища, стосовно до якого цей закон встановлюється;

3) наукова проблема - завжди пов'язана з якими протиріччями, які виявляються у дії практично будь-якого закону;

4) гіпотеза - можливе знання, спрямоване на пояснення проблеми;

5) методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція);

6) теорія - вища форма організації наукового знання, якій за допомогою системи законів більш-менш повно пояснюється та чи інша сторона об'єктивного світу;

7) наукова картина світу - це узагальнене уявлення, утворену сукупністю найбільш загальних знань усіх існуючих на конкретний момент наук;

8) філософські підстави науки;

9) норми (зразки, еталони) наукового дослідження;

10) рівні наукового пізнання: емпіричне і теоретичне знання.

У структурі науки можна виділити три базові блоки її основ: 1) ідеали і норми наукового пізнання; 2) наукова картина світу; 3) філософські основи. Незважаючи на існування окремого філософського блоку в структурі науки, можна впевнено сказати, що й перші два блоки формуються під впливом філософських ідей. У найзагальнішій формі результати пізнавальної діяльності фіксуються в філософських категоріях, які поряд із загальним стилем мислення й панівною системою цін­ностей забезпечують входження наукового знання у систему культури.

Наука походить з неспеціалізованого, повсякденного знання, що існувало й існує у трьох основних формах: 1) рецептивного, технічного знання, що може бути частково спеціалізованим для мистецтва, ремесел, торгівлі, дрібного виробництва; 2) прото­науки, тобто підготовчого етапу становлення науки, сутність кот­рого полягає у збиранні фактів, встановленні каузальних зв’язків між явищами природи тощо; 3) псевдонауки, тобто сукупності переконань і дій, які мімікрують під наукові форми й методи представлення знань.

Перетворення повсякденного знання у науку здійснюється за умови виконання трьох правил: 1) перш ніж вирішувати питання про сутність того чи іншого явища або процесу, треба з’ясувати за допомогою експерименту його реальні параметри і форми існування; 2) для математичного моделювання явищ і процесів необхідно, щоб вони були представлені метрично, тобто у кількісних вимірах; 3) не тільки досвід, а й власні наукові твердження, висновки, узагальнення можуть використовуватися при будуванні наукової теорії.

Розвиток будь-якої галузі науки має чотири фази: перша є латентною і починається з виникнення «зародкових» робіт; друга характеризується «вибуховим», «лавиноподібним» зростанням інформації і початковим її впорядкуванням і оформленням; третя пов’я­зана з приходом у цю галузь науки широкого кола науковців і практичним використанням результатів; четверта характеризується насиченням знання, галузь вичерпує себе, основні ідеї переходять у підручники, навчальні посібники, довідкову літературу.