- •Предмет філософії науки.
- •Наукознавство, його предмет і галузі.
- •Філософські засади науки.
- •Поняття науки. Сутність та функції науки.
- •Специфіка і структура наукового пізнання.
- •Наукова раціональність та її генезис.
- •Проблема виникнення науки. Основні історичні етапи розвитку науки.
- •Наукове і поза наукове знання.
- •Наука в системі культури. Загальнокультурна зумовленість науково-пізнавального процесу.
- •Традиції й новації в науці. Наукові революції
- •11. Особливості постнекласичної науки.
- •12. Типи наукової раціональності.
- •13. Поняття наукового факту. Основні способи систематизації фактів.
- •14.Проблема, концепція, ідея в науковому пізнанні.
- •15. Емпіричний і теоретичний рівні наукового знання, їх відмінність і взаємозумовленість.
- •16. Логічні основи науки.
- •17. Поняття методу й методології. Предмет методології науки.
- •18. Мова науки, її особливості.
- •19. Поняття закону. Всезагальні, загальні і спеціальні закони.
- •20. Гіпотеза та її роль у науковому пізнанні. Види гіпотез.
- •21. Наукова теорія, її структура та функції.
- •22. Принцип системності у науковому пізнанні.
- •23. Принцип простоти у науковому пізнанні.
- •24. Редукціонізм у науці.
- •25. Загальна структура наукового знання, особливості його диференціації та інтеграції.
- •26. Особливості наукового пізнання суспільства.
- •27. Загальнонаукові методи пізнання.
- •28. Методологія індуктивізму.
- •29. Методологія конвенціоналізму.
- •30. Методологія фальсифікаціонізму.
- •31. Методологія історизму.
- •32. Цінності і норми науково-пізнавальної діяльності.
- •33. Співвідношення знань, істин і переконань у науці.
- •34. Етика науки. Внутрішньонаукові й поза наукові критерії етичності вчених.
- •35. Свобода наукового пошуку і соціальна відповідальність вченого.
- •36. Концепція «науково-дослідницьких програм» і. Лакатоса.
- •37. Прагматистський інструменталізм д. Дьюї.
- •38. «Лінгвістичний поворот» у філософії науки б. Рассела і л. Вітгенштейна.
- •39. Постмодерністська філософія науки.
- •40. Позитивізм про предмет і завдання філософії.
- •41. Постпозитивізм про предмет і завдання філософії.
- •42. Неопозитивістська філософія науки Віденського гуртка.
- •43. Неопозитивістська філософія науки Львівсько-Варшавської школи.
- •44. Наука й науково-пізнавальний процес у тлумаченні позитивізму.
- •45. Наука й науково-пізнавальний процес у тлумаченні постпозитивізму.
- •46. Сцієнтизм і анти сцієнтизм як світоглядні орієнтації 20-21 століть.
- •47. Інтерналістські й екстерналістські концепції філософії науки.
- •48. Постпозитивізм («аналітична філософія»): закономірності виникнення та загальна характеристика.
- •49. Наука і суспільство. Основні соціальні функції науки.
- •50. «Критична теорія» науки Франкфуртської школи.
- •51. Новітня академічна наука України: досягнення, проблеми, перспективи.
- •Досягнення
- •52. Етичні проблеми 21 сторіччя.
- •53. Концепція наукових революцій т. Куна.
- •54. «Епістемологічний анархізм» п. Фейерабенда.
- •55. Структуралістські концепції науково-пізнавальної діяльності.
- •56. Класичні й посткласичні ідеали науковості.
- •57. Герменевтика «наук про дух» в. Дільтей, е. Бетті.
- •58. Філософська герменевтика м. Гайдеггер, г. Гадамер.
- •59. «Критичний раціоналізм» і «фальсифікаціонізм» к. Поппера.
- •60. Соціологія науки і «етос науки» р. Мертона.
25. Загальна структура наукового знання, особливості його диференціації та інтеграції.
Наукове знання — система знань про закони природи, суспільства, мислення. Наукове знання є основою наукової картини світу, оскільки описує закони його розвитку.
Наукове знання це:
-когнітивна основа людської діяльності;
-соціально обумовлена діяльність,
-знання, що має різний ступінь достовірності.
Наукове пізнання, таким чином, — це цілеспрямований процес, який вирішує чітко визначені пізнавальні завдання, що визначаються цілями пізнання. Цілі пізнання, в свою чергу, детермінуються, з одного боку, практичними потребами суспільства, а з іншого — потребами розвитку самого наукового пізнання.
У науковому пізнанні в діалектичній єдності чуттєво-сенситивного та раціонального головна роль належить раціональному мисленню. Проте його основні форми (поняття, судження, умовиводи) не відображають повною мірою його специфіку, оскільки вони функціонують як на донауковому, так і на науковому рівні пізнання. В науковому пізнанні формуються і набувають відносної самостійності такі форми та засоби, як ідея, проблема, гіпотеза, концепція, теорія.
Елементи (структурні компоненти) наукового знання:
1) факти (повинні бути встановлені);
2) закон (сукупність схожих фактів) - є загальна, суттєва, необхідна, що повторюється зв'язок між сторонами явища, стосовно до якого цей закон встановлюється;
3) наукова проблема - завжди пов'язана з якими протиріччями, які виявляються у дії практично будь-якого закону;
4) гіпотеза - можливе знання, спрямоване на пояснення проблеми;
5) методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція);
6) теорія - вища форма організації наукового знання, якій за допомогою системи законів більш-менш повно пояснюється та чи інша сторона об'єктивного світу;
7) наукова картина світу - це узагальнене уявлення, утворену сукупністю найбільш загальних знань усіх існуючих на конкретний момент наук;
8) філософські підстави науки;
9) норми (зразки, еталони) наукового дослідження;
10) рівні наукового пізнання: емпіричне і теоретичне знання.
У структурі науки можна виділити три базові блоки її основ: 1) ідеали і норми наукового пізнання; 2) наукова картина світу; 3) філософські основи. Незважаючи на існування окремого філософського блоку в структурі науки, можна впевнено сказати, що й перші два блоки формуються під впливом філософських ідей. У найзагальнішій формі результати пізнавальної діяльності фіксуються в філософських категоріях, які поряд із загальним стилем мислення й панівною системою цінностей забезпечують входження наукового знання у систему культури.
Наука походить з неспеціалізованого, повсякденного знання, що існувало й існує у трьох основних формах: 1) рецептивного, технічного знання, що може бути частково спеціалізованим для мистецтва, ремесел, торгівлі, дрібного виробництва; 2) протонауки, тобто підготовчого етапу становлення науки, сутність котрого полягає у збиранні фактів, встановленні каузальних зв’язків між явищами природи тощо; 3) псевдонауки, тобто сукупності переконань і дій, які мімікрують під наукові форми й методи представлення знань.
Перетворення повсякденного знання у науку здійснюється за умови виконання трьох правил: 1) перш ніж вирішувати питання про сутність того чи іншого явища або процесу, треба з’ясувати за допомогою експерименту його реальні параметри і форми існування; 2) для математичного моделювання явищ і процесів необхідно, щоб вони були представлені метрично, тобто у кількісних вимірах; 3) не тільки досвід, а й власні наукові твердження, висновки, узагальнення можуть використовуватися при будуванні наукової теорії.
Розвиток будь-якої галузі науки має чотири фази: перша є латентною і починається з виникнення «зародкових» робіт; друга характеризується «вибуховим», «лавиноподібним» зростанням інформації і початковим її впорядкуванням і оформленням; третя пов’язана з приходом у цю галузь науки широкого кола науковців і практичним використанням результатів; четверта характеризується насиченням знання, галузь вичерпує себе, основні ідеї переходять у підручники, навчальні посібники, довідкову літературу.
