10.5. З’ясувати новаторство Котляревського у водевілі «Москаль-чарівник»

Водевіль І. Котляревського -Москаль -чарівник" - твір, що, згідно з жанровою ознакою, на відміну від драми «Наталка Полтавка», включає в себе не лише пісенні двокомпонентні сцени, але й танцювальні. Водночас тут жанровою специфікою зумовлено значно більший елемент жарту, що закладений в самій сюжетній лінії твору, яка постає з французької опери другої половини XVIII ст. і з анекдотичної народної оповідки про зрадливу жінку та її розваги за відсутності вдома чоловіка, завдяки чому твір у художньому плані перевершує французьку оперу.

І. Котляревський у водевілі "Москаль-чарівник" зберігає єдність місця, часу, дії, заявляючи сталість характеристики у прочитанні образів героїв. Насправді письменник по суті не виходить за межі класицистичного стильового явища (з притаманною цьому явищу сталістю у характеристиці системи образів), як і, водночас, не уводить, що також характерно для цього стильового явища, мелодраматичної кінцівки з каяттям. Це - основоположна засада в баченні твору.

За своїм пафосом "Москаль-чарівник" зберігає комічну тональність із нотами дидактизму та викриття зла - отже, боротьби з негаціями життя, і головною настановою, закладеною в суті просвітительського реалізму: життям продукувати добро.

Повчально-виховний пафос твору вберігає його від небезпеки наближення до прірви суто розважальності й самовдоволеної сміхової обмеженості – у чому гарант і високої художності "Москаля-чарівника". Саме означеними якостями твір виділяється і серед українських водевілів цього часу.

Хоч і не порівняно вищий од сучасних йому творів за художніми якостями, "Москаль-чарівник", проте, є породженням своєї доби: і сама мода на жанр, іншими словами, жанрові тенденції епохи, і специфіка системи образів, що відповідає добі, є нею легко вгадуванні, зрозумілі та знайомі - все це дозволяє стверджувати про "закріплення" жанру за - особливо - першою половиною XIX ст. і, водночас, про значний репрезентативний чинник, що його зберігає за собою твір у кваліфікації особливості драматургії XIX ст.

У водевілі "Москаль-чарівник" інтрига не виходить за межі звичного для цього жанру: перед нами - традиційний "трикутник", у верхньому куті якого - жінка, а два інші відводяться чоловікові та знайомцеві- залицяльникові. Із цього погляду водевіль І. Котляревського належить до традиційних; однак поза цією універсальною схемою все інше у творі виразно індивідуалізоване, цілковито самобутнє і високо естетичне; останнє дозволяє стверджувати про такий рівень хисту І. Котляревського як автора водевілю, що випереджає його сучасників.

Розробка у водевілі "Москаль-чарівник" побутового конфлікту І. Котляревським дала, як і в "Наталці Полтавці", несподіваний ефект: розкрилися глибинні пласти моральних якостей людини, лінії станових її характеристик.

10.6. Назвати відмінності у характері буття 3-ох поколінь у «Пані Халявському» Квітки-Основ’яненка

Роман з’явився тоді, коли в літературі загострилася боротьба за перемогу реалістичних принципів проти ідеалізованого зображення існуючого суспільства консервативними літераторами. Саме в “Пане Халявском” дано знущально-критичний розріз повсякденного побуту принаймні трьох поколінь звичайнісіньких поміщиків. Перебираючи по черзі різні сторони побуту (“и в просвещении, и в обхождении, и во вкусе, и в политике”) та примітивно витлумачуючи їх (“просвещение” – кількість свічок чи розмір вікон, щоб було світліше, “образование” – “где косы, где плетёшки, где выстриженный и взъерошенный верет”, “вкус” – відсутність колишніх наливок і настойок тощо), Трушко й доходить твердження про те, “как свет изменяется!..”. Саме це, мовляв, і підштовхнуло сімдесятирічного Трохима Мироновича Халявського описати істотніші періоди й найцікавіші, з його погляду, пригоди свого життя – “старости в наслаждение, а юности в наставление”.Таким чином, герой твору зіставляє поважну старовину з сучасністю, щоб довести перевагу першої, автор же фактично цим зіставленням прагне засвідчити, що сучасність багато в чому походить від старовини й особливою досконалістю теж не відзначається, оскільки характерні й визначальні риси успадковуються і не зазнають якісних змін. Тим більше, що висловлені Трушком панегірики компрометуються його граничною обмеженістю.

На прикладі трьох поколінь переконливо виявляє, якими незначними є відміни у психології, поведінці панства та способі його існування. Роль системи виховання й освіти у житті поміщицької родини Г. Квітка репрезентує у романі як проникливий педагог, що дотримується засад народної моралі. У творі Г. Квітка-Основ'яненко - романтик, що сприймає історію, хоч і крізь призму одного стану, проте трьох поколінь. Роман - це історія виховання трьох поколінь із роду Халявських: у першому освіта не зображена, бо відсутня, у другому освіта спотворена на старосвітський лад, у третьому - так само спотворена, і вже на західноєвропейський лад. Батьки Трушка - Трохима Халявського - представляють козацько-старшинський стан, однак їхні діти, дедалі відходячи від цього стану, щоразу більше деградують за своєю суттю.