10.1. Проблема свободи у байкарському доробку Білецького-Носенка

"Воля" в байці співвідносна із поняттям "свобода". Ідеться про волю як про свободу, але, водночас, за А. Шопенгауером, "про свободу волі", тобто про свободу здійснювати певний вчинок згідно з власним волевиявленням. У П. Білецького-Носенка свобода сприймається як шопенгауерівська відповідність власній волі, що, наразі, ситуативно близька до кантівського визначення свободи як здатності самостійно вдаватися до певних змін. Коли Пес пропонує Вовкові покинути гай, покінчити з гайдамакуванням і зажити добропорядно. Вовк проявляє мудру обачність, коли на обіцянку Пca "А з нами житимеш, неначе в маслі сир" прагне уточнити, яку саме роботу йому доведеться виконувати, відробляючи своє таке сите й нетрудове життя.

Отже, Вовк не здатний безоглядно вдаватися в крайнощі, надто, щоб досягти при цьому насолод; водночас, його розважливість - це і запорука того, що він зможе уникнути жадібності. Так, мимохідь зроненимив окремих частинах розповіді штрихами, письменник вимальовує головну якість Сірка: благородство (що відповідає природі цього персонажа) - адже він уникає безоглядних насолод, цурається жадібності, виявляє обачливість у прийнятті рішень. Байкарський твір П. Білецький-Носенко компонує так, що ми до самого його завершення не знаємо чим скінчиться діалог героїв твору, яке рішення прийме той, із ким веде діалог Пес. Вовк помічає на шиї Пса знак неволі "на шиї смугу", що. за зізнанням Пса. виявляється, "натерта од ланцюга". На відміну від Пса, який сприймає своє поневолення, як "Дурничка, се ніщо", - прагнення до блага у Вовка інше: якщо Пес вважає благом сите, але підневільне життя, то Вовк наріжним каменем свого

існування вважає свободу, втрату якої не здатні окупити всі інші привабливі грані існування.

10.2. Балади л. Боровиковського. Особливості образного мислення поета.

Розглянемо особливості образного мислення Л. Ьоровиковського на прикладі його балади «Маруся».

А. Боровиковський у баладі «Маруся» подає грань романтичного світобачення, з притаманним романтикам вдаванням до фольклорних засад.

У житті кожного народу, як це бачимо в баладі А. Боровиковського, наявні чинники, що забезпечують його духовний світ неповторними рисами етнічної ментальності, етнічних структур психіки, а також наявність певної програми поведінки. Саме тому в універсальній екзистенційній формі митець виявляє питомі атрибути, притаманні культурі й життєвому досвіду лише українського народу.

Якості національного, значним чином історично зумовленого, характеру Марусі А. Боровиковський виявляє посередництвом таких своєрідно згрупованих чинників, як терплячість дівчини в очікуванні щастя- долі, намагання послідовно витримувати й маніфестувати статичність у родинних (або навіть спроектованих на родинні) взаєминах:

А без любого сама Горе я горюю! !

Важливою компонентою у характеристиці героїні є відмінність її духовного світу від громади (тут громада постає в образі дівчат); коли дівчата, знай, гадали- Маруся плаче,"пригорнувшись, під вікном".

Образ Марусі, завдяки увазі до її емоційного стану,індивідуалізується, а її узалежненість від власної чутливості та ліризму,що є найбільш притаманними народному життю, виявляє, водночас, її самоцінність. Ворожіння Марусі перетворюється на своєрідну сполучувану ланку,здатну несамохіть перенести читача в інший вимір буття героїні балади.Поет, і в цьому - особливий художній ефект твору, - описує майже не проявлений перехід між реальною і віртуальною дійсністю: не як межу,половинчастість, а як зовнішні обставини, що сприяють виявленню основної життєво-цільової функції персонажа.

Таємничо-понурі - "Серед церкви чорний гріб", "завірюха піднялась",

"Чорний ворон раз у раз Кряче над санками" - знаки-вішування (чорний ворон - символ зла, антитеза духовного, від'ємний бік світобудови; цей образ також протиставлено образові білого голуба, що сідає дівчині на груди, тим посилюючи роль духовного в сутнісному "я" Марусі; натомість образ півня, який символізує ранок і співвіднесений із ранковим пейзажем,виявляється своєрідною межовою гранню між страшним сном Марусі, її щасливим пробудженням і радісним фіналом подій) передують зустрічі Марусі з мерцем у хаті, куди вона приїздить із церкви. Якщо в церкві Маруся бачить лише "чорний гріб", - то вже в хаті їй доводиться сам-на-сам зустрітися з мерцем, який згодом навіть робить спроби повернутися до життя; саме останнє пробуджує Марусю, і саме в ту хвилину, коли сповнена тривоги дівчина роздумує уже дійсність, реальність зображує їй бажане: Санки мчать; з-під кінських ніг

Дим піднявся білий; їдуть, їдуть до воріт;

В санках парубок сидить -

Хто? - Марусин милий!

Поет фіксує можливості емоційного ресурсу Марусі; у кожному разі,завдяки наявним трьом подієвим частинам твору (сцена ворожіння, таємничо-похмурий сон дівчини, її пробудження та зустріч, а потому - і вінчання з милим), перед нами розгортаються найважливіші елементи національного характеру, що включають діалектику загального, діалектику особливого, а насамкінець, і діалектику одиничного.