
- •2.Культура духовна і матеріальна
- •6.Трипільська культура
- •7. Культура скіфів(образотворче мистецтво, міфологія)
- •8.Культура стародавніх слов’ян
- •15. Українські скульптори
- •18. Архітектура Київської Русі
- •21. Українська культура в епоху середньовіччя: дохристиянська і християнська.
- •22. Творчість й.Г. Пінзеля.
- •24. Фольклор і народна культура.
- •25. Українська народна пісня, її виконавці і популяризатори. Літературні пісні, що стали народними.
- •28.Гуманінз як ціннісна основа культури Відродження
- •29.Титани європейського Відродження.
- •34.Народна архітектура
- •35.Українське національне вбрання
- •36. Стиль бароко у світовому мистецтві
- •40. Г.Сковорода - філософ, письменник, музикант
- •42. Визначні діячі української музики хvii – XVIII ст. (м. Дилецький, м. Березовський, а. Ведель, д. Бортнянський)
- •44. Вклад українців у світове оперне мистецтво.
- •48. Стильові течії в європейському та українському мистецтві кінця хvііі – першої половини хіх ст.: романтизм, сентименталізм, реалізм.
- •58 .Немає
- •69. Картина «Катерина» т.Шевченка.
- •85. Скіфська золота пектораль.
- •86.Мініатюри м. Сядристого.
- •87. Будинок з химерами Городецького
- •90.Фільм «Земля» о.Довженко
- •92. Кіноповість о. Довженка «Україна в огні»
- •95.Ікона Волинської Богоматері. Ікона Холмської Богоматері
8.Культура стародавніх слов’ян
Кожне слов'янське плем'я, імовірно, сповідувало своїх богів, культ яких не поширювався на значні території. Крім того, самі племена часто утворювалися і розпадалися, змінювали умови життя, а з ними - і релігійні вірування.
До сонячних богів відносять чотири стародавніх божества: Хорса, Ярила, Дажьбога і Сварога. А в пантеон функціональних увійшли Перун, Семаргл, Велес і Стрибог.
У слов’ян були і свої свята. Наприклад, вони відзначали зміну і пір року, і сонячних фаз. Давньослов’янські боги були відповідальні за ці зміни. Кожен – за своє: Хорс – за весну, Ярило – за літо, Дажбог – за осінь, і, нарешті, Сварог – за зиму. Саме в “свої” сезони їх і шанували особливо.
Бог вогню Сварог вважався верховним у всьому слов’янському пантеоні. Крім цього, його ще й шанували як бога Неба і родоначальника життя в цілому. Згідно з переказами, він одного разу змінив свою стать і став батьком для цілої когорти божеств: Перуна, Дажбога і Семаргла, наділивши їх своєю вогняною природою. Згідно з повір’ям, володіння вогнем, оброблення металу та створення людьми колісниці, кліщів і плуга – це все заслуги саме бога Сварога. Давні слов’яни вважали, що це він нагородив їх знаннями та подарував закони, яким обов’язково потрібно слідувати. Трохи пізніше Сварог передає кермо влади своїм синам – юним Хорсові, Ярилу і Дажбог, тому вони також стали називатися сонячними або вогненними.
Бога сонця Хорса часто ототожнювали з колом, вогнем, полум’ям або червоним кольором в цілому. 22 грудня, в день зимового сонцестояння, слов’яни відзначали день народження бога Хорса. В цілому він був чоловічим божеством, здатним надихнути як хлопчиків, так і дорослих чоловіків на духовне зростання, отримання знань і подолання труднощів.
Ярило вважався богом зачаття, весняного світла і пробуджується по весні природи. Його часто ототожнювали з любов’ю і народженням потомства. Стародавні слов’яни бачили Ярило в образі молодого хлопця, веселого, пашить здоров’ям, що приймає участь у всіх народних гуляннях і прагнучого знайти собі дружину. Ярило виганяв з земель холод і зиму.
Бог родючості на ім’я Дажбог уособлював силу світла і будь тепло. Від нього давні слов’яни очікували виконання бажань, одужання, сил та інших благ. Символами Дажьбога вважалися два палаючих і світлих металу: срібло та золото. Він радував дощем, лякав грозами і градом та нагороджував рясним осіннім урожаєм.
Велес – це господар і повелитель дикої природи, який вважався покровителем всіх мандрівників і володарем всього непізнаного. Також землероби і скотарі приписували йому турботу про домашнє худобі, а торговці просили принести багатство. Жив Велес на острові Буяні, писав вірші і управляв душами померлих, або відправляючи їх до Сонця, або залишаючи на Місяці.
А ось Семаргл вважався богом смерті. Стародавні слов’яни часто зображували його у вигляді крилатого вовка. Він подорожував в компанії пса Цербера.
Відомий зараз будь-якому школяреві бог Перун був не тільки покровителем воїнів, але також богом таких природних стихій, як грім і блискавка. У найперші весняні деньки саме Перун приходив на землю, зрошуючи її рясними дощами і виводячи з зимових хмар довгоочікуване сонце. Пробуджувалася і знову оживала природа. До речі, боги древніх слов’ян теж могли бути кровожерними. Ось, наприклад, Перуну було прийнято приносити в жертву тварин, полонених і навіть дітей. Цьому божеству був присвячений дуб, з якого він, відповідно до переказу, здобувала вогонь. Сам образ Перуна був досить ефектний: немолодий на вигляд чоловік з срібними прядками волосся і золотими вусами та бородою. Головна зброя Перуна – це камені, різного роду сокири і стріли. Войовничий бог, чи неправда? Саме він, за легендою, і подарував нашим предкам щит.
Стрибог завжди вважався богом вітру і повітряних течій. Сама суть Стрибога вельми неоднозначна: будучи володарем стихії, він здатний принести вологу, але в той же час саме з його вини трапляються повені, урагани та посухи, і внаслідок усього цього – смерть.
Поселення давніх слов’ян розташовувалися групами на близькій відстані одне від одного на берегах річок.
За житла в них правили напівземлянки або землянки із плетеними чи складеними зі зрубаних стовбурів стінами і вогнищем, а від 5 ст. н. е. – з кам’яною піччю на долівці.
Померлих одноплеменців праслов’яни та слов’яни здебільшого спалювали.
Керамічні вироби ліпили руками, без допомоги гончарного круга, зрідка оздоблюючи різними візерунками.
9. Кобзарське мистецтво - —творча і виконавська майстерність кобзарів, бандуристів. Поєднує поезію, спів та інструментальну музику (індивідуальну і колективну). Розвиток К. м. пов'язаний з появою кобзи та бандури. Найбільшого розквіту воно набуло в 16—17 ст., коли створювались думи та історичні пісні про боротьбу укр. народу проти турецько-тат. завойовників і польс. шляхти за соціальну і нац. незалежність. К. м. було поширене серед селянства, козацтва, особливо на Запорізькій Січі. Воно пропагувало визвольні ідеї, відзначалось демократизмом, героїкою і глибоким ліризмом. Через волелюбну спрямованість К. м. за царизму переслідувалось. Після Великої Жовтн. соціалістич. революції К. м. набуло дальшого розвитку, збагатилось новою тематикою, образами, набрало нових форм — колективне виконання (чоловічі, жіночі, дитячі, мішані ансамблі і капели), участь у оркестрах нар. інструментів тощо. Кадри для сучас. К. м. виховуються в консерваторіях, музичних училищах і школах.
М. П. Полотай.
10. "Найдавніші пам'ятки України" – це дванадцять нарисів про:
Вільховське святилище-обсерваторія з антропоморфними зображеннями земних та небесних божеств Оленя, Змії, водоплавного птаха, Сонця, Місяця та Землі – приблизно VІІІ тис. до н. е. (Кіровоградська обл.);
Бушівський рельєф із зображеннями Жінки та Оленя, а також Півня на дереві життя – ІV тис. до н. е. (Вінницька обл);
десятиметрова статуя Терношорської Лади, біля підніжжя якої є також величезна голова Змії та камінь із зображенням Бога-Вседержителя – ІІІ тис. до . е. (Івано-Франківська обл.);
Верхоріченський ідол – він же Бог-Творець – ІІ тис. до н. е. (АР Крим);
Керносівський ідол – також із зображеннями символів Бога-Творця – ІІ тис. до н. е. (Дніпропетровська обл.);
Гераклові Стовпи, Хортиця та Змієва печера, де жила дружина Геракла і мати засновника скитського роду Скита (Запорізька обл.);
Кам'яна могила, справжня назва якої, як аргументовано доводить автор, – гора муз Гелікон (Запорізька обл.);
Мавринський Майдан – унікальний храм під відкритим небом щонайменше ІІ тис. до н. е. (Дніпропетровська обл.);
Старокиївська Колуня-Ступа із її індійським аналогом Х ст. до н. е. (м. Київ);
Збруцький Світовид із гори Богит (Тернопільщина), статуя якого нині знаходиться в одному з музеїв Польщі;
Ольвійський пам'ятник із викарбуваним на ньому давньоукраїнською мовою текстом клятви синів Пертона – ІV ст. до н. е. (знаходиться в Москві) та розшифрування текстів на трипільському горщику (ІV тис. до н. е.) та на приазовському камені (ІІ тис. до н. е.);
перші географічні карти – Мізинська (прибл. ХV тис. до н. е.), Вільховська і Кам'яномогильська (прибл. VІІІ тис. до н. е.), а також карта Еріха Лясоти (ХVІ ст. н. е.), яка свідчить, що біблійні північні орди Ґомера – це ті самі скити, кімерійці, рутени і козаки…
11. Первісне (або, інакше, примітивне) мистецтво територіально охоплює всі континенти, окрім Антарктиди, а за часом - всю епоху існування людини, зберігшись у деяких народностей, що живуть у віддалених куточках планети, до наших днів. Звернення первісних людей до нового для них виду діяльності - мистецтву - одне з найбільших подій в історії людства. Первісне мистецтво відобразило перші уявлення людини про навколишній світ, завдяки йому зберігалися і передавалися знання і навички, відбувалося спілкування людей один з одним.
Усвідомлення світу відбувалося стихійно, і в ньому брали участь всі члени суспільства. У цей час сприйняття навколишнього залишалося конкретним, образним. Абстрактні, абстрактні поняття ще не відокремилися від їхніх реальних проявів.Сліди цього збереглися в древніх мовах, коли говорили на них люди вже володіли писемністю. Наприклад, у мові шумерів поняття «відкрити» буквально означало «двері штовхнути», а «убити» - «голову палицею вдарити». За кожним поняттям переховувався образ, живу дію. У цьому відношенні стародавні землероби і скотарі мало відрізнялися від своїх предків. Проте в їх сприйнятті світу постала і щось нове.
12. Від найдавніших часів терени України були місцем, де стикалися різні племена і народи,тут пролягала межа між двома світами: осілих землеробських культур, що заклали основи європейської цивілізації та степовими азійськими
На землі сучасної України найдавніші люди прийшли з Європи і Закавказзя приблизно 1 мільйон років тому, за доби раннього палеоліту ("палайос" - старий, давній і "літос" - камінь) - початкового і найтривалішого періоду історії людства. Саме в добу палеоліту відбулося виділення людини з тваринного світу, сформувалися первісні уявлення, вдосконалилися трудові навики і почався процес виготовлення знарядь праці, заклалися початки духовної культури. Звичайно, палеоліт - доба первіснообщинного ладу, тому для нього характерний низький рівень розвитку продуктивних сил (людина того часу була майже цілковито залежної від природи), колективний характер праці, спільна власність і на знаряддя праці, і на її результати тощо.
13. Керносівський ідол — кам'яна статуя епохи мідної доби, III тис. до Р. Х. Знайдений в 1973 році у с. КерносівкаНовомосковського району Дніпропетровської області.
Унікальну скелю знайшли 1973 року в Керносівці вже у відвалі під час риття силосної траншеї. До музею про знахідку повідомили вже тоді, коли силосна яма була зарита на зберігання силосу. Після довгих суперечок Керносівський ідол був датований кінцем третього — початком другого тисячоліття до нашї ери (епоха енеоліту), і вчені остаточно визначились, що ця статуя призначалася для культових потреб. Колись ідол височів на одному з курганів понад рікою Оріль. Залишення ідола на території тодішньої УРСР — хотіли залишити в Ермітажі — добилася Ватченко Горпина Федосіївна.
14. . Збручанський ідол (бл. IX — 15 століття (за різними оцінками)) — кам'яна статуя (фігура; кам'яний стовп, кумир,ідол, скульптура), яка ймовірно зображує слов'янського бога Рода-Світовида, знайдена біля села Личківці колоГусятина в річці Збруч (притока Дністра) в 1848 році.
Згідно з дослідженнями, стовп у вигляді статуї Святовита не було скинуто в Збруч войовничими християнами. Добрий стан пам'ятки свідчить про те, що її сховали для збереження у водах ріки самі язичники-віруючі, адже на скульптурі нема ніяких слідів пошкодження чи наруги, як це було з багатьма іншими дохристиянськими зображеннями богів та світогляду предків.