§5. Завдання і

За передумови, що сама лише законодавча форма максим с достатньою підставою визначення волі, знайти характер (die Beschaffenheit) тієї волі, визначуваної єдино нею.

Позаяк чиста форма закону може бути уявлена лише ро­зумом, а відтак не є предмет чуттів і, отже, не належить та­кож до явищ, то уявлення її як підстави визначення волі відрізняється від усіх визначальних підстав подій у природі за законом причиновості, бо в цьому випадку визначальні підстави самі мусять бути явищами. Але якщо ніяка інша ви­значальна підстава волі не може служити для неї законом, окрім тієї загальної законодавчої форми, то така воля має мислитись як цілком незалежна від природного закону явищ, [розглядаиих] взасмовідиосіто, а саме, закону причиновості. А така незалежність називається свободою в щонайстрогішо- му, себто трансцендентальному, розумінні. Отже, воля, зако­ном для. якої може служити сама лише гола законодавча фор­ма максими, є вільна воля (ein freier Wille).

§6. Завдання II

За передумови, що воля с вільною, знайти закон, єдино придатний для того, щоб необхідно визначати її.

Позаяк матерія практичного закону, себто об'єкт максими, у жодному разі не може даватись інакше як емпірично, а вільна воля як незалежна від емпіричних (себто належних до чуттєвого світу) умов усе ж таки мусить бути визначувана, то вільна воля, незалежно від матерії закону, усе ж таки мусить знаходити в законі підставу [свого] визначення. Але в законі поза його матерією не міститься більше нічого, окрім законо­давчої форми. Отже, законодавча форма, оскільки вона міститься в максимі, є тим єдиним, що може становити підставу визначення [вільної¹¹¹] волі.

2 4 ПІИ

Примітка

Отже, свобода й безумовний практичний закон взаємно одне одного імплікують. Я не питаю тут, чи вони й насправді сутв різні й чи тю є радше безумовний закон тільки са­мосвідомість певного чистого практичного розуму, а той — цілком тотожним (einerlei) з позитивним поняттям свободи; я питаю, звідки починається наше пізнання Безумотиго-Прак- <1 тичного — зі свободи чи [з] практичного закону. Починати- ^ ся зі свободи воно¹¹² не може: ми не можемо ні безпосеред- ' ньо усвідомлювати її, бо перше її¹¹³ поняття є негативним, ні І висновувати до неї від досвіду, бо ж досвід дає нам [змогу] пізнати тільки закон явищ, отже, механізм природи, пряму протилежність (Widerspiel) свободі. Отже, саме моральний закон, який ми усвідомлюємо безпосередньо (щойно тільки намічуємо собі максими волі), насувається нам передовсім, і, будучи презентований (darstellL) розумом як визначальна підстава, тге переважувана ніякими чуттєвими умовами, ба навіть цілком незалежна від них, веде прямо до поняття сво­боди. Але яким чином є можливим і усвідомлення того мо- І рального закону? Ми можемо усвідомлювати собі чисті прак­тичні закони так само, як усвідомлюємо чисті теоретичні за­сади, коли зважаємо на необхідність, з якого їх приписує нам розум, і на відособлення всіх емпіричних умов, на іцо він нам указує. Поняття чистої волі виникає з перших¹¹⁴, так само як свідомість чистого розуму — з останніх¹¹⁵. Що це є істинна ієрархія¹¹⁶ наших понять, і [що] звичаєвість (Sittlichkeit) спо­чатку розкриває нам поняття свободи, отже, практичний ро­зум спочатку ставить спекулят ивному ттайнерозв’язнішу про­блему цим поняттям, щоб через нього завдати йому найбільшого клопоту, — це стає ясним уже з того, що, поза- "і як [виходячи] з поняття свободи, не можна нічого пояснити | в явищах — провідну нитку тут' завжди має становити ме­ханізм природи, крім того, й антиномія чистого розуму¹¹⁷, як­що вона прагне піднятися до Безумовного¹¹⁸ в ряді причин, і в тому й ув іншому [випадку]¹¹⁹ заплутується в незбагненних речах (in UnbeqreiflichkeiLen), тоді як останній (механізм) усе ж таки є застосовний принаймні для пояснення явищ, ми | ніколи не дійшли б до цієї ризикованої справи — вводити

свободу до науки, якби до цього не дійшов звичаєвий закон Idas SitLengeselz), а разом з ним — практичний розум, і пе на­кинув нам цього поняття. Але й досвід потверджує цей поря­док понять у пас. Нехай хтось стверджує про свою любо- страсну схильність, ніби вона, якщо йому трапляється пред­мет уподобання і відповідна пагода, с для нього цілком непе­реборна, — [та] якби поставити шибеницю перед будинком, де йому трапилася та нагода, щоб негайно повісити його після отримання [ним жаданої] насолоди — чи тоді він не приборкав би своєї схильності? Не треба довго гадати, що він би відповів¹²⁰. Але запитайте його: якби його монарх під загрозою тієї самої негайної смертної кари вимагав від нього дати фальшиве свідчення проти чесної людини, яку той під позірними приводами радий був би погубити, — чи вважав би він тоді за можливе, хоч яка велика була його любов до життя, подолати її? Вчинив би він це чи ні, — він, може, сам не наважився б запевняти; але що це для нього можливо — він мусить погодитися, не роздумуючи. Він, отже, судить, що він може щось, тому, що усвідомлює, що він повинен це [зро­бити]; і пізнає в собі свободу, яка інакше, без морального за­кону, залишилася б для нього невідомою.