§4. Теорема III

Якщо розумна істота повинна мислити собі свої максими як практичні загальні закони, то вона може мислити їх собі тільки як такі принципи, які містять підставу визначення волі не за матерією, а лише за формою.

Матерія практичного принципу є предмет волі. Цей [пред­мет] або с підставою визначення останньої, або ні. Якщо він с підставою її визначення, то правило волі підлягає емпіричній умові (відношенню визначального уявлення до почуття задоволення й незадоволення) і, отже, не є практич­ним законом. А від закону, якщо від нього відокремлюють усяку матерію, себто кожен предмет волі (як підставу [її] ви­значення), не залишається нічого, окрім голої форми якогось загального законодавства. Отже, розумна істота або зовсім не може свої суб'єктивно практичні принципи, себто макси­ми, мислити собі воднораз як загальні закони, або вона му­сить визнати, що сама лише форма їх, за якою максими го­дяться для загального законодавства, цілком самостійно (für sich allein) робить їх практичними законами.

Примітка

Яка форма в максимі годиться для загального законодавст­ва, а яка ні — це може вирішити [навіть] найпосгшлитіший розсуд без жодного повчання. Наприклад, я взяв собі за мак­симу збільшувати своє майно всіма безпечними¹⁰³ засобами. Яараз у моїх руках є депозит, власник яког о помер і не зали­шив щодо нього ніякого документа. Це, природно, є випадок Ідля застосування] моєї максими. Тепер я хочу тільки знати, чи може та максима бути також чинною як загальний прак­тичний закон. Отже, я застосовую її до нинішнього випадку іі запитую: чи може вона набуги форми закону, отже, чи мо­жу я через [цю] свою максиму встановити воднораз такий закон: кожному вільно не визнавати[, що він прийняв] депо­зит, [факту] складання якого ніхто не може йому довести? Я негайно переконуюся, що такий принцип[, прийнятий] як за­кон, знищив би сам себе, бо спричинив би те, що не стало б [складатися] геть жодних депозитів¹⁰⁴. Практичний закон, що

його я визнаю за такий, має годитися (sich ... qualifizieren) для J загального законодавства; це є тотожне положення, і, отже, і ясне само по собі (für sich). Якщо ж я кажу: моя воля підля- ™ гає певному практичному закону, то я не можу покликатися на свою схильність (наприклад, у нинішньому випадку на мого захланність) як на підставу визначення волі¹⁰⁵, підхожу для того загального практичного закону; адже[, як виявило­ся) , вона й близько не годиться для загального законодавст­ва, тож у формі загального закону вона, навпаки, мусить зруйт-тувати сама себе.

Тож дивно, як через те, що прагнення до щастя, а отже, і максима, якого кожен покладає цс останнє¹⁰⁶ за підставу ви­значення своєї волі, є загальними, розсудливим людям могло спасти на думку видавати її¹⁰⁷ за загальний практичний за­кон. Таж коли деінде загальний закон природи все гар­монізує, то тут, якби хтось хотів надати максимі загальності закону, виникла б якраз скрайня протилежність (das äußerste Widerspiel) гармонії, найлютіший конфлікт (der ärgste Widerstreit) і цілковите знищення самої максими та її задуму. Адже воля всіх має тоді не один і той самий об’єкт, а кожен має свій (своє власне добре самопочування), який, щоправда, може випадково погоджуватися з намірами інших, які с так само егоїстичними¹⁰⁰, але [від цього] ще далеко не є до­статнім для закону, бо винятки, які ми при [відповідній] на­годі маємо право робити, суть нескінченні й аж ніяк не мо­жуть бути окреслено охоплені якимось загальним правилом. Таким робом виходить гармонія, подібна до тієї, яку зобра­жує сатиричний вірш про душевну згоду двох членів подруж­жя, що розоряють себе: о, чудовна гармонія — чого хоче пін, того хоче й вона, і т. д., або до того, що розповідають про пропозицію короля Франца І імператорові Карлу V¹⁰⁹: чого хоче брат мій Карл (володіти Міланом), того хочу й я. Емпіричні підстави визначення не годяться для загального зовнішнього законодавства, але так само мало [вони при­датні] і для внутрішнього, адже один¹¹⁰ ув основу [своєї] схильності кладе свій суб'єкт, а інший — інший суб’єкт, і в кожному [одному й тому] самому суб'єкті переважає вплив то однієї, то іншої схильності. Відшукати якийсь закон, що

правив би ними всіма за такої умови, а саме, зі всебічною злагодою, абсолютно неможливо.