1.3 Суб'єкти права приватної власності на землю та їх правовий статус

Суб'єктами земельних правовідносин визнаються фізичні й юридичні особи, наділені правами та обов'язками у сфері користування, володіння та розпорядження земельними ресурсами.

Земельна й аграрна реформи докорінно змінили не тільки статус суб'єктів права приватної власності, які раніше функціонували, але й сприяли виникненню нових суб'єктів цих земельних правовідносин — фермерських господарств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських товариств, приватних (приватно-орендних) підприємств та ін.

Таким чином, безпосередніми суб'єктами земельних правовідносин стали не лише юридичні особи, а й громадяни, які вели особисті селянські господарства.

Усі суб'єкти земельних правовідносин із статусом юридичної особи мають відокремлене майно, яке знаходиться на самостійному балансі, рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, відповідають за своїми зобов'язаннями своїм майном, можуть від свого імені набувати та здійснювати майнові та особисті немайнові права, мати обов'язки, бути позивачами та відповідачами в суді.

Засновники недержавних сільськогосподарських підприємств мають відповідні права та обов'язки щодо майна таких підприємств.

Суб'єкти земельних правовідносин мають загальну цивільну правосуб'єктність. Тобто вони можуть мати цивільні права та нести цивільні обов'язки з метою здійснення будь-яких видів діяльності, не заборонених законом.

Новий Земельний кодекс України розрізняє всіх суб'єктів права власності на землю залежно від форми власності, у якій знаходиться земельна ділянка.

За статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю визначаються:

а) громадяни та юридичні особи — на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, — на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, на землі державної власності.

Характерною ознакою суб'єкта земельних відносин є належне йому право і дієздатність. У зв'язку відсутністю відповідних приписів в Земельному кодексі України правовий статус суб'єктів права власності на землю доцільно визначати за аналогією з нормами цивільного права щодо загальної право- дієздатності з урахуванням вимог земельного законодавства.

Земельною дієздатністю є здатність громадянина своїми діями набувати права та створювати для себе обов'язки, тобто здійснювати дії, які направлені на самостійне, або спільне з іншими особами, отримання земельної ділян­ки, зокрема, звертатись до відповідного органу про надання у власність земельної ділянки, отримання земельного паю, придбання земельної ділянки на підставі цивільно-правової угоди та ін.

Земельна дієздатність належить окремій фізичній особі — громадянину України, іноземній особі або особі без громадянства з моменту досягнення 18-річного віку. Але у випадку, коли законодавством допускається шлюб до досягнення 18-річного віку, то земельна дієздатність фізичної особи настає в повному обсязі з часу шлюбу.

Юридичні особи набувають земельної правової дієздатності з моменту державної реєстрації в органах виконавчої влади.

До основних суб'єктів права приватної власності, які були створені протягом останніх років, необхідно віднести сільськогосподарські кооперативи.

Відповідно до чинного законодавства України кооперативи є суб'єктами права приватної власності, що дає можливість розвиватися різним формам господарювання, основою яких є власність колективу співвласників на засоби виробництва, вироблену продукцію, одержані прибутки тощо [18].

Важливо, що суспільство не обмежується правовим закріпленням засобів виробництва і продуктів праці за конкретними особами чи їх колективами. Відносини власності одержують також, що не менш важливо, необхідну регламентацію і примусовий захист. У такому разі врегульовані правовими нормами економічні відносини власності набувають ознак якісно нових відносин — відносин права власності [15].

Безперечно, що відносини права власності є похідними відносно економічних відносин власності, які є складовою частиною виробничих відносин.

Саме власність є умовою функціонування організованого виробництва в межах загального комплексу виробничих відносин, а відтак і їх головною складовою частиною.

Роль економічних відносин власності полягає у закріпленні стану приналежності матеріальних благ індивідам, віддзеркалюючи статичний момент того чи іншого способу суспільного виробництва.