Про анкету в попередньому питанні

Анкетування.

Анкета (з фр.— розслідування) — упорядкований за змістом і формою набір питань та висловлювань, що вміщені на одному чи кількох аркушах паперу. Анкетою не можна назвати будь-який перелік запитань. Так, запитання журналіста не вважаються анкетою, попри те, що вони є і послідовні, і логічні. Анкета повинна бути адресована багатьом людям (респондентам). Логіка побудови питань в анкеті відповідає цілям дослідження і спрямована на отримання тільки такої інформації, яка дає можливість перевірити певні гіпотези.

Анкетування буває суцільним (наприклад, перепис населення — треба відзначити, що це дуже витратний захід) і вибірковим. Вибірка має максимально точно відображати всі основні параметри тієї соціальної групи, яку вивчають науковці. Наприклад, Інститут Геллапа у США регулярно опитує і,6—2 тис. осіб, отримуючи досить достовірні дані про все населення країни — 240 млн. американців. Ці і,5—2 тис. респондентів обирають таким чином, щоб вони якомога точніше у пропорційному відношенні відображали населення країни. Тобто, якщо в країні 60 % становлять жінки і 60 % — чоловіки, з них, скажімо 30 % пенсіонери, а і6% — мешканці сіл, то вибірка повинна максимально точно відповідати цим даним. І, чим більше вибірка відповідатиме структурі досліджуваної групи, тим точнішою, або, інакше кажучи, репрезентативнішою вона буде.

Про значення репрезентативності вибірки свідчить такий приклад, який уже став хрестоматійним. Перед президентськими виборами 1931 р. американський літературний журнал провів опитування, щоб з'ясувати, хто із кандидатів переможе на президентських виборах — Рузвельт чи Лендон. Журнал розіслав 10 млн. анкет. При цьому адреси були взяті із телефонних книг. Але організатори анкетування не врахували, що наявність у людини телефону передбачає приналежність її до певного соціального прошарку домовласників. А це породжує певний тип соціальних очікувань. У результаті, здійснивши величезну роботу (розсилання й опрацювання анкет), витративши великі кошти, журнал помилився, передбачивши перемогу Лендона. А нікому на той час ще не відомий Джордж Геллап, на підставі опитування тільки З тис. осіб, передбачив правильний результат виборів з точністю до 3,5 %.

Інтерв'ювання.

Якщо анкету респондент заповнює самостійно, то в інтерв'ю запитання йому зачитує підготовлений спеціаліст. Інтерв'ю буває стандартизованим, коли формулювання питань і їхній порядок є фіксованими, а інтерв'юер не має права їх змінювати (наприклад, телефонне інтерв'ю), а також не стандартизованим, яке схоже на журналістське. Результати не стандартизованого опитування практично не піддаються стандартизованому опрацюванню, його мета — отримати в експертів інформацію про невідоме явище, поглиблено вивчити проблему, з'ясувати подробиці, які неможливо виявити шляхом стандартизованого інтерв'ю.

48. Особливості інтерв’ю в соціологічному дослідженні. Логіка питань і психологія респондентів, мова інтерв’ю.

Достатньо розповсюдженою формою соціологічних опитувань є інтерв'ю (англ. Interview). Найбільш характерна його особливість як специфічного виду опитування полягає в тому, що інтерв'юер (той, хто опитує) і респондент (той, кого опитують) зводяться обличчям в обличчя, що інформація, яка цікавить дослідника, міститься у відповідях індивіда на задане йому в усній формі запитаннях (згадайте хоча б телепередачу "П'ятий кут" українського телебачення).

Інтерв'ю — це метод одержання необхідної інформації шляхом безпосередньої цілеспрямованої бесіди інтерв'юера з респондентом. Напрям бесіди визначається тією проблемою, яка цікавить інтерв'юера і є предметом прикладного соціологічного дослідження.

Характер спілкування, ступінь контакту, взаємодії, взаєморозуміння інтерв'юера і опитуваної особи багато в чому визначають глибину і якість одержуваної інформації про той чи інший соціальний факт або явище. При проведенні інтерв'ю соціолог виходячи із ситуації і спостереження за поведінкою співрозмовника, може одержати ту інформацію, яку б він навряд чи одержав у випадку здійснення анкетування. Інтерв'юеру відводиться ведуча роль ініціатора в організації і проведенні бесіди, в той час як респондент виступає у ролі веденого, в ролі джерела інформації. Дослідник запитує, респондент відповідає, дослідник, оперуючи запитаннями, скеровує бесіду, респондент у своїх відповідях дотримується його.

Широкою є сфера застосування інтерв'ю:

• воно може бути використано на ранній стадії дослідження з метою уточнення загальної проблематики і формулювання дослідницьких гіпотез;

• інтерв'ю часто використовується для розробки методики великих опитувань — обстежень;

• воно може бути застосовано в якості основного методу одержання інформації при обмеженій або малій вибірці;

• інтерв'ю застосовують в якості додаткового методу отримання інформації разом з анкетуванням, спостереженням і т. д.;

• на кінець, воно використовується в так званих контрольних дослідженнях для уточнення і перевірки даних, отриманих іншими методами.

За формою розрізнюють декілька видів інтерв'ю:

• вільне інтерв'ю, коли, як правило, немає плану і завчасно сформульованих запитань. Його проводять не інтерв'юери, а соціологи, які самі визначають тему бесіди, формулюють запитання, їх послідовність, уточнюють тему і т. д. Таке інтерв'ю є незамінним методом на ранніх розвідувальних стадіях дослідження;

• глибинне інтерв'ю має за мету отримати інформацію, яка засвідчує не лише наявність того чи іншого соціального факта, явища, але й пояснює причини появи даних фактів, явищ;

• фокусоване спрямоване інтерв'ю - вивчення громадської думки відносно конкретної події, факту, ситуації;

• стандартизоване (формалізоване) інтерв'ю, коли формулювання запитань, їх порядок, кількість і перелік можливих альтернативних відповідей, їх кодування і форма запису передбачаються заздалегідь і суворо фіксуються в своїй одноманітності. Цей вид інтерв'ю - найбільш поширений, найчастіше його застосовують при переписі населення.

Існують і інші класифікації інтерв'ю. Так, в залежності від мети, їх ділять на:

• інтерв'ю думок і відносин стосовно актуальних подій, явищ;

• документальне інтерв'ю — мета відтворення яких-небудь минулих фактів, соціальних подій шляхом опитування їх свідків, безпосередніх учасників.

За типом суб'єктів, що опитуються, виділяють інтерв'ю з:

• відповідальною офіційною особою;

• експертом;

• респондентом буквально — представником певної групи населення.

За процедурою проведення відрізняють такі типи інтерв'ю:

• панельне (повторне) інтерв'ю - спрямоване на вивчення трансформації відносин і думок якоїсь групи людей протягом певного проміжку часу (від декілька місяців до двох років);

• групове інтерв'ю — запланована бесіда в колі сім'ї, групи студентів, виробничої бригади, в процесі якої дослідник прагне викликати дискусію;

• багаторазове інтерв'ю - один із варіантів повторного інтерв'ю для всебічного і глибокого вивчення особистості респондента протягом тривалого проміжку часу;

• не спрямоване інтерв'ю — різновид неформалізованого (вільного) інтерв'ю, виконує яскраво виражену психотерапевтичну функцію. Вся ініціатива ведення бесіди знаходиться в руках респондента. Завдання інтерв'юера — уважно вислуховувати висловлювання респондента на певні теми, що його хвилюють.

На проведення інтерв'ю суттєвий вплив здійснюють такі чинники, як час і місце його проведення.

Інтерв'ю на робочому місці респондента, як правило, є дуже незручним, відриває від справ, присутні відволікаючі моменти.

Інтерв'ю за місцем проживання респондента, в домашніх умовах, сприяє відвертій бесіді, невимушеності, не обмежене часом на осмислення запитань.

Інтерв'ю за спеціальним місцем, куди респондент запрошується завчасно або безпосередньо перед початком інтерв'ю, є найбільш зручним для проведення бесіди - відсутній вплив "третьої особи".

Важливий вплив на достовірність і повноту інформації, яку одержують за допомогою інтерв'ю, здійснює фактор часу. Якщо інтерв'юер прагне одержати інформацію у людини, яка тільки-но повернулась із нічної зміни або з тривалого відрядження, то можливості одержати об'єктивну інформацію будуть мінімальними, навіть якщо респондент завчасно був проінформований про мету і значення опитування. Час інтерв'ю має бути найзручнішим не для інтерв'юера, а для респондента.

На сам процес інтерв'ю впливають також вік і стать його учасників. Результати інтерв'ю кращі, коли його учасники приблизно одного віку. В інтерв'ю з багатьма запитаннями, які мають за мету виявити ціннісні орієнтації опитуваного, доцільно, щоб інтерв'юер і респондент були однієї статі і приблизно одного віку. Взагалі ж жінкам — інтерв'юерам вдається, як свідчить соціологічна практика, одержувати більш щирі відповіді, ніж чоловікам.

Для стимулювання відповідей респондентів, одержання найбільш повної і точної інформації існує чимало засобів, деякі застосовуються більшістю інтерв'юерів.

• Вираз згоди (уважний погляд, хитання головою, усмішка, піддакування).

• Використання коротких пауз.

• Повторення основного запитання.

• Часткова згода, наприклад: "Ви говорите, що... Проте деякі люди вважають, що... ".

• Прохання пояснити, наприклад: "Мені не зовсім зрозуміло, як... Чи не могли б Ви пояснити, що маєте на увазі... ", "Отже, Ви щойно сказали, що... Уточніть, будь — ласка...".

• Уточнення за допомогою неправильного повторення відповіді, наприклад:

* — Ви зауважили, що зазвичай виникають суперечки в сім'ї з питань розподілу домашньої праці?

* — Ні, я сказав "іноді".

* — Пробачте, я, мабуть, не розчув.

• Вказівки на протиріччя у відповідях, наприклад: "Ви тільки що говорили, що... А тепер зазначили дещо інше. Можливо, я невірно Вас зрозумів?".

• Повторення останніх слів респондента (метод "луни"), наприклад, респондент говорить: "Я приймав цей курс лікування протягом шести місяців і не відчув полегшення". Інтерв'юер: "Ви не відчули полегшення?".

• Нейтральна вимога додаткової інформації, наприклад: "Це дуже цікаво, я хотів би знати більше про шляхи раціонального використання Вами вільного часу. Чи не могли б Ви розповісти про це дещо детальніше? "

• Вимога певної додаткової інформації, наприклад: "Чому Ви вважаєте саме так? Як Ви дійшли до цього висновку? Коли? "

Після будь-якого висловленого сумніву або незгоди і одержання на них роз'яснення інтерв'юер повинен висловити своє розуміння, згоду, схвалення: "Так, так, Ви праві. Зараз мені зрозуміло. Це дуже цікаво " і т. д.

Якщо в процесі інтерв'ю одержано відповідь типу "не знаю", то перш за все інтерв'юер повинен з'ясувати, що криється за ним: а) чи дійсно незнання; б) нерозуміння змісту запитання; в) невміння висловити свою думку; г) побоювання висловити це вголос; д) побоювання дати "неправильну" відповідь. В залежності від цього інтерв'юер повинен обрати оптимальну лінію поведінки.

Реєструвати відповіді треба зразу, в процесі інтерв'ю (за допомогою диктофону, магнітофону). В кінці бесіди інтерв'юер може повернутися до деяких запитань, на які одержані неповні відповіді. На завершення інтерв'ю можна запросити респондента до участі в наступних соціологічних опитуваннях, подякувати йому за участь в соціологічному дослідженні.

На завершення розмови про інтерв'ю зауважимо, що його успіх багато в чому залежить від підготовки інтерв'юерів. Вона передбачає:

• ознайомлення їх із загальними принципами вимірювання, роз'яснення їм ролі і значення збору первинної соціологічної інформації;

• засвоєння інтерв'юерами основних принципів поведінки в процесі опитування;

• навчання їх техніці інтерв'ювання;

• надання їм можливості пройти практику проведення інтерв'ю;

• набуття інтерв'юером вміння ретельно аналізувати і оцінювати процедуру інтерв'ю.