22. Скласти довідку

Довідка – це документ, що містить опис та підтвердження тих чи інших фактів і подій. Відповідно до призначення розрізняють:

• службові довідки – посвідчують обставини й факти з діяльності організацій, установ.

• особисті довідки – посвідчують факти з життя й діяльності окремих громадян.

Найчастіше довідки оформляються на бланках установи, в них від руки заповнюють тільки індивідуальні відомості.

Реквізити: назва виду документу, назва організації. що видає довідку, дата видання, номер, вихідний номер і дата письмового запиту про необхідність довідки (якщо такий існував), прізвище, ім’я, по батькові особи, якій видається довідка, текст, призначення (куди подається довідка), підписи службових осіб, печатка.

Взірець:

ДОВІДКА

Видана Микитюк Ользі Іванівні в тому, що вона дійсна була на прийомі у лікаря з приводу ГРЗ.

Довідка видана для пред’явлення в Івано-Франківський базовий медичний коледж.

М.П.

Лікар _____підпис_____ В.М. Заячук

23. Обгрунтувати складні випадки керування у службових документах

Ділові документи потребують максимальної стислості й точності передавання інформації. Будь-які відступи від правил викладу змісту спричинюють помилки. Особливо уважно треба вживати дієслова, що можуть керувати різними відмінками.

Найчастіше помиляються тоді, коли при дієсловах, які керують різними відмінками, вживають спільний додаток різної форми. Наприклад: повідомляти новини сесії Верховної Ради України, інформувати про новини сесії Верховної Ради України.

Поширеними є помилки у стійких словосполученнях, викликані змінами окремих слів.

Наприклад: довести для відома всіх громадян (замість довести до відома всіх громадян).

На особливу увагу заслуговують близькі за значенням слова, що зумовлюють різні відмінкові форми. Наприклад: Наша земля багата на хліб. Наша земля славиться хлібом.

Різних відмінкових форм потребують одні і ті самі дієслова в російській мовах. Наприклад: українською – підготуватися до чого? Російською – підготовиться к чему.

При складанні треба звертати увагу на відповідні прийменники, особливо під час використання усталених словосполучень типу покладається на … , схильні до… , відрахування на… .

якщо підмет, що означає професію, виражений іменником чол..р.. але він стосується особи жіночої статі., то присудок у розмовному стилі ставиться переважно у формі жіночого роду: лікар сказала…; в офіційно-діловому - чоловічого: Лікар ухвалила… Проте, якщо після назви професії йде прізвище жіночої статі., то присудок ставиться у формі жіночого роду: Лікар Петренко ухвалила…

Якщо підмет виражено невідмінюваною власною назвою іншомовного походження, то присудок узгоджується в роді із загальною назвою: Сочі (місто) витягнулося понад берегом Чорного моря. Сочі (річка) після дощу вийшла з берегів.

24. Проаналізувати терміни і термінологію

Наукові поняття визначаються спеціальними словами — тер­мінами, які складають основу наукової мови. Термін — це слово або усталене словосполучення, що чітко й однозначно позначає наукове чи спеціальне поняття. Термін не називає поняття, як звичайне слово, а, навпаки, поняття приписується терміну, додається до нього. У цій різниці вбачається відома конвенційність терміна, яка полягає в тому, що вчені чи фахівці тієї або іншої галузі домовляються, що розуміти, яке поняття вкладати в той або інший термін. Отже, конкретний зміст поняття, визначеного терміном, буде зрозумілим лише завдяки його дефініції — лаконічному логіч­ному визначенню, яке зазначає суттєві ознаки предмета або зна­чення поняття, тобто його зміст і межі.

Усі терміни мають низку характерних ознак, до яких належать:

а) системність терміна (зв'язок з іншими термінами даної предметної сфери);

б) наявність дефініції (визначення) в більшості термінів;

в) моносемічність (однозначність) терміна в межах однієї предметної галузі, однієї наукової дисципліни або сфери професійної діяльності;

г) стилістична нейтральність;

д) відсутність експресії, образності, суб'єктивно-оцінних відтінків.

Терміни поділяються на загальновживані (авангард, ідея, гіпо­теза, формула) та вузькоспеціальні, уживані в певній галузі нау­ки (знаменник, дільник, чисельник).

На відміну від загальнолітературної, мова професійного спіл­кування вимагає однозначності тлумачення основних ключових понять, зафіксованих у термінах. Для будь-якої сфери діяль­ності це дуже важливо, оскільки неточне вживання того чи іншого слова може мати небажані наслідки. Цього можна лег­ко уникнути, якщо вживати терміни лише в тій формі та зна­ченні, які зафіксовані в словниках останніх видань.

У множині термінів кожної галузі вирізняють дві складові частини: термінологію і терміносистему. Термінологія — це така лідмножина термінів, яка відображає поняття, що утворилися й функціонують у кожній галузі стихійно. На відміну від термі­нології, терміносистема — це опрацьована фахівцями певної галузі та лінгвістами підмножина термінів, яка адекватно й од­нозначно відображає систему понять цієї галузі [34, с. 224].

Від термінів слід відрізняти номенклатурні назви — своє­рідні етикетки предметів, явищ, понять. Якщо в основі терміна лежить загальне поняття, то в основі номенклатурної назви — одиничне.

До номенклатури входять серійні марки машин, приладів, верстатів, найменування підприємств, установ, організацій, гео­графічні назви та назви рослин, звірів і под.

Професійна лексика

Професіоналізми — слова й мовленнєві звороти, характерні для мови людей певних професій. Оскільки професіоналізми вживають на позначення спеціальних понять лише у сфері тієї чи іншої професії, ремесла, промислу, вони не завжди відповіда­ють нормам літературної мови. Професіоналізми виступають як неофіційні (а отже, експресивно забарвлені) синоніми до термінів. З-поміж професіоналізмів можна вирізнити науково-технічні/ професійно-виробничі, просторічно-жаргонні. Вони доволі різно­манітні щодо семантичних характеристик.

На відміну від термінів, професіоналізми не мають чіткого наукового визначення й не становлять цілісної системи. Якщо терміни — це, як правило, абстрактні поняття, то професіона­лізми — конкретні, тому що детально диференціюють ті пред­мети, дії, якості, що безпосередньо пов'язані зі сферою діяльності відповідної професії, наприклад:

• Слова та словосполучення, притаманні мові моряків:

кок — кухар; камбуз — кухня; кубрик — кімната відпочинку екіпажу; бак — носова частина корабля; чалитися — приставати до берега; ходити в море — плавати; компас, Мурманськ, рапорт тощо.

• Професіоналізми працівників банківсько-фінансової, тор­говельної та подібних сфер: зняти касу, підбити, прикинути баланс.

• Назви фігур вищого пілотажу в льотчиків: штопор, боч­ка, петля, піке їді ін.

• Професіоналізми користувачів ПК:

мама — материнська плата; клава — клавіатура; ски­нути інформацію — переписати; вінт — вінчестер (жорсткий диск накопичення інформації).

5. Професіоналізми музикантів:

фанера — фонограма; ремікс — стара мелодія з новою обробкою; розкрутити (пісню, ім'я) — розрекламувати.

Здебільшого професіоналізми застосовуються в усному не­офіційному мовленні людей певного фаху. Виконуючи важли­ву номінативно-комунікативну функцію, вони точно називають деталь виробу, ланку технологічного процесу чи певне поняття й у такий спосіб сприяють кращому взаєморозумінню. У писем­ній мові професіоналізми вживаються у виданнях, призначе­них для фахівців (буклетах, інструкціях, порадах).

Професіоналізми використовують також літератори з ме­тою створення професійного колориту, відтворення життєдіяль­ності певного професійного середовища у своїх творах.

В ОДС професіоналізми використовують із певними засте­реженнями.

Канцеляризми — слова й мовленнєві звороти, що позбавляють образності, емоційності та індивідуальності стилю, надають йому нейтрального, офіційного та шаблонного значеная, наприклад:

восени й узимку — в осінньо-зимовий період;

хвилюватися — переживати стан занепокоєння;

зголодніти — відчувати потребу в харчуванні.