Завдання

1.Знати зміст лекції і вміти відповідати на контрольні питання.

2.Записати в зошиті поняття «Магічний реалізм», риси творчої манери митця.

3.Прочитайте текст новели «Перевтілення».

Питання для самоконтролю

• Які обставини життя формували почуття самотності, властиве цьому митцю?

• Чому Ф. Кафка заповідав спалити свої рукописи?

• Назвіть основні риси стилю письменника.

• Чому відчуття самотності і депресії перенесено на сторінки творів?

Тема заняття: Дж. Джойс «Джакомо Джойс».

Мета заняття: дати основні уявлення про модерністську прозу, її особливості, прийоми творення художнього світу, представниками, розвивати навики узагальнення вивченого, виховувати літературно обізнану особистість, повагу до різних форм творчості.

План вивчення

1. Основні етапи розвитку модернізму.

2. Фундаментальний модернізм і його представники ( „потік свідомості”, „монтаж”).

3. Марсель Пруст і Дж. Джойс – засновники модерні стичної прози.

Теоретичний матеріал

Словникова робота:

Одним із визначальних літературних і мистецьких явищ XXстоліт­тя є модернізм. На відміну від класицизму чи сентименталізму, роман­тизму чи реалізму, модернізм не являє собою окремого літературного напряму.

Модернізм (від франц. — новітній, сучасний) — це загальний термін, що позначає сукупність літературних напрямів та шкіл кінця XIX — першої половини XX століття, яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість.

У модернізмі вирізняють ранній та зрілий періоди.

Ранній модер­нізм — це умовна назва мистецьких течій, що виникли в останній третині XIXст. і сприяли становленню нового творчого методу. Пред­ставники раннього модернізму вперше відмовляються від зображення життя "у формах життя ", пориваючи з традиціями реалізму. Голов­ними модерністськими течіями цього періоду були імпресіонізм і сим­волізм.

Зрілий модернізм складається на початку XX ст. У ньому простежуються нові підходи до освоєння дійсності, пошуки різних форм її одухотворення.

Одним з основних художніх прийомів літератури модернізму є "потік свідомості". Термін цей належить відомому психологові та філософові Д. Джеймсу. Класичними зразками застосування потоку свідомості в модерністській літературі є романи "Улісс" Джеймса Джойса, "Упошуках втраченого часу " Марселя Пруста, "Місіс Делловей " Вірджинії Вулф.

"Потік свідомості" безпосередньо відтворює процес внутрішнього мовлення персонажа (його також називають "внутрішнім монолгом "), роздуми, спогади. Цей прийом застосували реалісти XIX століття (Стендаль, Достоєвський, Толстой), але саме в модернізмі "потік свідомості" абсолютизується, нерідко перетворюючись на провідний стильовий прийом.

Іншим популярним художнім прийомом модернізму є монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва (фільми С. Ейзенштейна). Він заснований на поєднанні різнорідних тем, фрагментів, образів.

Фантастика тісно пов'язана з реальністю в мистецтві модернізму. Вторгнення фантастичного аж ніяк не супроводжується барвистими романтичними ефектами, а оформлюється як найприродніша річ у світі, що не викликає ні в кого подиву . Яскравим прикладом такого письма є твори Франца Кафки.

Специфічним відгалуженням модернізму вважають авангардизм (франц. передовий загін) — сукупність найбільш радикальних, бунтарських напрямків та шкіл мистецтва (футуризм, дадаїзм, сюрреалізм). Представники цих напрямів заперечують канони традиційної естетики. Викликати шок, скандал, епатаж — без цього авангардне мистецтво неможливе.

Засновниками модерністської прози, трьома її "батьками"є французький письменник Марсель Пруст, ірландець Джеймс Джойс і празький єврей Франц Кафка.

Пріоритет у створенні жанру модерністського психологічного роману належить М. Прусту (1871-1922), проза якого є одним з найвидатніших явищ світової літератури XX століття. Незаперечним свідченням майстерності і новаторства Пруста стала семитомна епопея "У пошуках утраченого часу", над якою він працював упродовж 1905—1922 років.

Не менш видатною постаттю в історії розвитку модернізма є Джеймс Джойс (1882—1941). Перші кроки в царині літератури зробив 1900року, коли розпочав писати роман "Стівен-герой». Світову славу і визнання здобув Джойс романом "Улісс"( 1922), над ним письменник працював протягом семи років (1914—1921).

Твір Д. Джойса «Джакомо Джойс» за жанром - психологічне есе, яке характеризується невеликим об’ємом та індивідуальними думками і враженнями автора з якогось питання. У всіх творах ірландського письменника автор зосереджується на зображенні внутрішнього світу людини, на її думках і почуттях. «Джакомо» написаний у 1914 році й розповідає про події, які відбувалися з самим автором, коли він заробляв собі на життя викладанням англійської мови. Реальна Амалія, дочка багатого промисловця, була ученицею Джойса.

Назва твору та деякі факти біографії дозволяють зробити висновок, що в есе автор сам стає літературним героєм. Але при цьому є в цьому творі й багато Домислених ситуацій для цілісності композиції.

Основою твору «Джакомо» є історія кохання героя до молодої дівчини. Свої спостереження за нею, думки, цитати з різних творів, спогади Джойс будує як фрагменти, як потік свідомості. І хоча розповідь має вигляд окремих уривків, складається уява про його неперевершену цілісність. Автор в есе зумів так поєднати деталі та штрихи, що вони злились у єдину картину людської душі.

Образ коханої дівчини подається автором через змалювання окремих деталей: «Бліде обличчя в ореолі пахкого хутра. Руки її сором’язливі і нервові. Вона посилає погляд у лорнет. Так: Зітхання. Сміх. Змах вій». Любов, як хвиля, поглинає обох закоханих. Картина людських взаємин передається через посмішку, торкання, поцілунок: «… щасливі слова на устах, щасливий сміх», «пучки холодні, тихі й рухливі… Дотик. Дотик». Автор виразно змальовує погляди, жести, які створюють картину взаємин: «… оливкове довгасте лице, спокійні лагідні очі», «… бачу її округлі темні очі, сповнені страждання». Герої майже зовсім не розмовляють між собою, за них це роблять очі, руки, серця: «Вона підносить руки, силкуючись застібнути на потилиці чорну серпанкову сукню. Але хоч як натужується, це їй не вдається… Я підношу руки, щоб допомогти, і її руки опускаються…».

У цьому творі втілена важлива для автора концепція неперевершеності людської особистості, її спроможність створювати чудовий індивідуальний світ, світ кращий, ніж духовно обмежена реальність.