34. Проблема людини в філософії Просвітництва.

В епоху Просвітництва увага філософів повертається від проблем методології і субстанціональних основ буття до проблем людського буття, буття суспільства, особливостей історичного процесу і перспектив розвитку людства.

Мислителі XVII-XVIIIст. піддали різкій критиці богословські концепції середньовіччя: вони розглядали історію суспільства як продовження історії природи і прагнули розкрити "природні" закони громадського життя. Це було пов'язано зі станом науки того часу, з пошуками єдиних, універсальних законів світу і відповідно єдиної науки. Життя суспільства уподібнювалася життю природи. Якщо вихідною ланкою в ланцюзі природних процесів є атоми, то таким атомом у суспільному житті представлялася людина. Як не різко розрізняються між собою люди, їх поєднує загальна основа – прагнення до самозбереження. З цього почуття народжуються пристрасті, що складають свого роду пружину людських вчинків: вони керують поведінкою людей з такою ж точністю, як фізичні сили визначають рух природних тіл. Дії людей строго закономірні. Свобода в поведінці людини, по образному вислову Б.Спінози, рівносильна свободі каменю, що приведений в рух за законами механіки і який уявляє, що він рухається за власним бажанням. Соціальні закони розглядалися як прояв законів механіки. Почуття самозбереження уподібнювалося закону інерції. Соціальний інстинкт, подібно доцентровій силі, притягує людей одне до одного; і вони тим сильніше прагнуть одне до одного, чим менша відстань між ними і чим більше вони близькі між собою за своїми пристрастями. А людський егоїзм, подібно відцентровій силі, взаємно відштовхує людей. Кожна людина рухається в житті по своїй орбіті. Завдяки взаємодії доцентрових і відцентрових сил установлюється рівновага в суспільному житті: як небесні тіла не падають один на одного, так і люди не зливаються в одну масу і не розсипаються в різні сторони.

35. Німецьке просвітництво, його особливості: Лессінг, Шіллер, Гете.

На початку XVII ст в німеччині поширюються ідеї західноєвро-пейського Просвітництва, яке продовжувало раціоналістичну традицію ренесансу. Особливу роль у німецькому Просвітництві відігравала ідея націо-нального об’єднання німеччини і, відповідно, розвитку національної німецької культури у всіх її різноманітних проявах.

Готгольд Ефраїм Лессінг (1729—1781) — філософ-просвітник, письменник і літературний критик, погоджуючися з принципово ра-ціоналістичною орієнтацією філософської думки, відмовлявся від механістичних крайнощів вольфівського раціоналізму. разом зі своїм однодумцем і другом Мозесом Мендельсоном (1729—1786) Лессінг вбачав мету Просвітництва в духовному спрямуванні людей у житті відповідно до велінь розуму.

Гете - великий німецький поет, мислитель і природознавець. Формування світогляду Г. відбувалося під впливом Гердера, Руссо і, особливо, Спінози. Він всіляко відмежовувався від академічної "шкільної" філософії ("для філософії у власному сенсі, — зазначав він, — у мене не було органу") й намагався спиратися не на знання попередніх філософських систем, а передусім на власний життєвий і творчий досвід. Розроблене Г. на цих світоглядних засадах учення про морфологію й метаморфоз підпорядковане пошукам та з'ясуванню своєрідності первинних живих форм — прафеноменів, що уособлюють єдність у розмаїтих поступальних трансформаціях відповідних живих цілісних утворень, оскільки останні постають послідовним рядом перетворень прафеномена. За Г., повсюдний метаморфоз, самоздійснення внутрішніх, органічних потенцій відбувається через взаємодію полярностей, динамічних та протилежно спрямованих, але водночас взаємопроникних, взаємозумовлюючих, взаємодоповнюючих виявів сущого: відштовхування й тяжіння, роз'єднання та єднання, сутність і явище, ціле і частина, особливе та загальне, єдине й різноманітне, дух і матерія, людина і природа.

Фердинанд Каннінг Скотт Шиллер (1864–1937) - дотримувався думки про те, що реалії суспільного буття вимагають збалансованішого підходу до взаємостосунків абстрактної теорії і її практичного вживання. філософія, як і будь-яка інша наука, повинна звернутися до проблем людей, до їх потреб і здібностей. Він вважав, що потрібно звернути увагу на причини, що примушують людей звертатися до філософії. Він пропонував для цього розглянути і оцінити предмет, дію або вчинок, зіставити причини розбіжностей, зважити можливі наслідки, оскільки істинність предмета, дії або ідеї може бути доведена лише в результаті остаточної перевірки (ultimate test). Така процедура дасть можливість уникнути конфронтації і намітити шляхи досягнення компромісу. Цей підхід відомий як принцип прагматизму, тому Шиллер увійшов до історії філософії не тільки як гуманіст, а й як теоретик прагматизму.