74. Поняття, ознаки спільної власності.

Види права власності залежно від числа суб'єктів:    Право співвласників спільно володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм майном називається правом спільної власності.

Спільна власність може виникнути внаслідок отримання у спадщину неподільних речей кількома спадкоємцями, при спільному створенні речі, її придбанні.

Першою ознакою права спільної власності є наявність єдиного об'єкта.

Об'єктом права спільної власно­сті є майно.

Майном як особ­ливим об'єктом вважаються:

а) окрема річ,

б) сукупність речей,

в) майнові права,

г) майнові обов'язки.

З цього випливає, що майно може розглядатися як просте або складне, багатоелементне утворен­ня.

У першому випадку йдеться про окрему річ, у другому - про ком­плекс речей, прав та обов'язків.

Друга ознака стосується суб'єктного складу права спільної влас­ності.

Спільне майно належить на праві власності двом або більше особам - співвласникам майна.

Співвласниками можуть бути фізичні та юридичні особи, держава, територіальні громади.

Таким чи­ном, у даному випадку має місце багатосуб'єктний склад власників. Хоча співвласники повинні діяти спільно при здійсненні права влас­ності, кожен із них виступає як самостійний суб'єкт цивільних відно­син.

75. Види спільної власності.

   Законодавець передбачає два види спільної власності:    - спільну сумісну;    - спільну часткову.    У спільній сумісній власності частки у праві власності на майно співвласників не визначені. Право кожного з них поширюється на все майно.

   Спільна сумісна власність відрізняється від спільної часткової тим, що її учасники не мають наперед визначених часток в праві на спільне майно. В ній право кожного із співвласників рівною мірою поширюється на все спільне майно.

   У спільній частковій власності кожен із співвласників має чітко визначену частку в праві власності на майно.

76. Спільна часткова власність: поняття та особливості.

Власність  двох  чи  більше  осіб  із  визначенням  часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Суб'єктами  права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Частки  у  праві  спільної  часткової власності вважаються рівними,  якщо інше не встановлено за  домовленістю  співвласників або законом. .

Право    спільної    часткової    власності   здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про  порядок  володіння  та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен  із  співвласників  має  право  на  надання  йому  у володіння та користування тієї частини спільного майна  в  натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Плоди,  продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності,  надходять до складу спільного майна і  розподіляються  між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної  часткової  власності,  якщо  інше  не  встановлено домовленістю між ними.

Співвласник відповідно до своєї частки  у  праві  спільної часткової  власності  зобов'язаний  брати  участь  у  витратах  на управління,  утримання та збереження  спільного  майна,  у  сплаті податків,  зборів  (обов'язкових   платежів), а  також  нести відповідальність  перед третіми особами за   зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Співвласник  має  право  самостійно  розпорядитися   своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Право  особи  на  частку  у  спільному  майні  може   бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке  припинення  не  завдасть  істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд  постановляє  рішення  про  припинення  права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення  позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Майно,  що є у спільній  частковій  власності,  може  бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У  разі  поділу  спільного  майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.

Договір про  поділ  нерухомого  майна,  що  є  у  спільній частковій  власності,  укладається  у  письмовій  формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Одним із таких прикладів, коли існує відповідний договір, можна назвати шлюбний договір.

 Згідно, ст. 64 СК України, дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів,  які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою  приватною власністю,  так і щодо майна,  яке є об'єктом права спільної  власності подружжя.

Так, відповідно до ст. 93 СК України шлюбним   договором   регулюються  майнові  відносини  між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов'язки. Шлюбним договором можуть бути визначені майнові  права  та обов'язки подружжя як батьків.

У  шлюбному  договорі  може  бути  визначене  майно,   яке дружина,  чоловік  передає  для  використання  на  спільні потреби сім'ї,  а також правовий  режим  майна,  подарованого  подружжю  у зв'язку з реєстрацією шлюбу.

Сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 Сімейного кодексу (де зазначено, що майно,  набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові  на  праві  спільної  сумісної  власності) і вважати його спільною  частковою  власністю  або  особистою приватною власністю кожного з них.

Сторони можуть  домовитися  про  можливий  порядок  поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу.