18.Особливості виникнення ранньофеодальних держав у Зх.Європі

Загибель Західної Римської імперії у другій половині V ст. мала своїм наслідком втрату на тривалий час багатого духовного спадку античного світу, в тому числі розвинених інститутів держави і права. Але це не стало регресом в історії державності і права людства в цілому. Розвал величезної Римської рабовласницької держави спонукав вихід на політичну арену Західної Європи нових етносів і народів (франків, германців, готів, саксів тощо). Вони, звичайно, поступалися римлянам у політико-правовій культурі, але зуміли в добу Середньовіччя створити свої, невідомі раніше і перспективніші форми організації економічного, соціального і політичного життя. Важливим чинником у прогресі західноєвропейської феодальної цивілізації була успадкована від античності приватна власність у вигляді феодальних маєтностей і християнська релігія.

Феодальний період державності і права країн Західної Європи можна поділити на декілька етапів, користуючись загальноприйнятими в науці історії держави і права критеріями'.

Перший етап у розвитку феодальних держав Європи характеризується становленням ранніх (варварських) держав. Численний стан земельних власників - духовних і світських феодалів гуртувався навколо королівської влади, яка користувалася підтримкою селян-общинників, частини міського населення і християнської церкви. Формою державного правління стає ранньофеодальна монархія (У-ЇХ ст.).

Наступні століття (X-XIII ст.) характеризуються політичною децентралізацією, феодальною роздрібненістю. Правителі держави набувають статусу "перших серед рівних". Єдиним засобом організації і збереження державної влади стали особливі договірні відносини, побудовані на засадах сюзеренітету-васалітету. Середньовічна держава, яка номінально являла собою єдине ціле, а фактично перетворилася на численні держави-вотчини, була економічно і політично децентралізованою і мала форму сеньйоральної монархії.

Доба XIII-XIV ст. характеризувалася економічним піднесенням міст, зростанням в них бюргерсько-торговельної верхівки, середніх прошарків міщан - так званого "третього стану", який став об'єднавчою ланкою процесу станової консолідації західноєвропейського суспільства. У нових умовах точки зору та інтереси королівської влади і "третього стану" на централізацію держави, обмеження свавілля місцевих феодалів, подолання середньовічних усобиць співпадають. Виникла можливість поступового територіального об'єднання держав на національній основі, посилення королівської влади, яка спиралася на представників трьох станів суспільства - духовенства, дворянства і "третього стану". Держава набула вигляду станово-представницької монархії.

Пізньому Середньовіччю (XVI-XVII ст.) притаманний розклад феодалізму і формування елементів капіталістичної системи. Лише сильна королівська влада була здатною зміцнити і продовжити розвиток суспільно-політичної системи. Вона забезпечила певне економічне піднесення, притупила соціальні антагонізми. Але при цьому влада правителя все більше віддалялася від суспільства, спираючись на розгалужений чиновницько-бюрократичний апарат, військово-поліцейські структури, знищувала всяку опозицію існуючому ладові. У своїй останній стадії феодальна держава виступає в формі абсолютної монархи.

Таким чином, у середині І тисячоліття н. е. західноєвропейський світ вступив в епоху Середніх віків (V-XVII ст.), головним змістом якої стало утвердження та розвиток феодальної суспільно-економічної формації.

Поняття "феодалізм", "феодальне суспільство" виникли напередодні Великої Французької буржуазної революції і означали "старий порядок". Друге значення цьому терміну надали марксисти, які вважали феодалізм суспільно-економічною формацією, в основі виробничих відносин якої знаходилась монопольна власність феодала на землю, інші засоби виробництва і неповна власність на залежне населення (перш за все - селянство). У сучасній історико-правовій науці феодалізмом іменується чисто європейською соціально-політичною системою, яка домінувала тут в епоху Середньовіччя.

Однією з головних характеристик феодального ладу, яка істотно впливала на соціальну структуру суспільства і політичний лад країн Європи, є поземельні відносини.

В основі соціально-політичного устрою феодалізму були міжособистісні відносини як всередині самого класу феодалів, так і між селянином та землевласником. Новим інститутом, у порівнянні з рабовласницькою державою, постає система сюзеренітету-васалітету'.

Феодалізму притаманна станово-ієрархічна нерівність, закріплена правом, та рицарська воєнна організація. Ідеологічною основою феодалізму стало християнство.

Формування феодалізму відноситься до V-IX ст. - після завоювання Риму варварами. На XII-XIII ст. припадає період його розквіту, коли економічно і політично зміцнюються міста, зростає міське населення, формуються станово-представницькі установи. Правляча станова еліта змушена рахуватися з інтересами не лише знаті, а й інших, у тому числі й непривілейованих, верств. Протистояння папства та світської монархії створювало простір для утвердження особистої свободи та підприємництва. Зростання ремесла та торгівлі підірвало натурально-господарські основи панування аристократії, а вільнодумство сприяло переростанню єресі у Реформацію XVI ст.

Протестантизм з його новою системою цінностей сприяв розвитку підприємницької діяльності капіталістичного спрямування. До визначальних ознак феодалізму слід віднести:

а) панування натурального господарства;

б) особиста та майнова залежність селянина від землевласника;

в) позбавлення безпосереднього виробника права власності на землю та засоби виробництва;

г) наділення селянина землею під умову виконання ним феодальних повинностей.

Територія держави поділялася на володіння (сеньйорії у Франції, менори в Англії, землі у Німеччині). У кожному з них верховодив свій правитель, якому підпорядковувалося все населення, що проживало в межах володіння, зокрема і міста) та на користь якого підвладне населення відбувало різні повинності.

Основною формою експлуатації феодально-залежного населення була феодальна рента, яка мала три форми: а) відробіткова (наприклад панщина); б) продуктова (натуральний оброк); в) грошова (грошовий оброк, податки).

У своєму розвитку феодальна держава пройшла три етапи: ранньофеодальна монархія, станово-представницька монархія та абсолютна монархія.

Головним інститутом у політичній системі феодального суспільства була держава. її політичне значення визначалося тим, що навіть у періоди глибокої децентралізації і занепаду держава виступала як головна політична організація класу феодалів. Хоча одночасно вона претендувала на роль представника всього суспільства.

За формою правління феодальні держави на різних історичних відтинках відрізнялися надзвичайною різноманітністю. Однак у добу Середньовіччя перевагу мали монархічні форми правління. Республіка була порівняно рідкісним явищем і виявлялася головним чином у вигляді міських республік європейських країн. Що ж стосується державного устрою, то феодалізмові були притаманні як централізовані, так і децентралізовані форми. Високий рівень політичної децентралізації, "приватний" характер державної влади були типовими для раннього і розвинутого феодалізму Західної Європи. Вони знайшли відображення у фактичному розпаді феодальних монархій і складному переплетенні відносин сюзеренітету-васалітету.

Політичні режими (методи і форми здійснення політичної влади) у феодальних державах характеризувалися своєю різноманітністю та специфікою у кожній країні. Однак демократичні методи правління не мали під собою соціального підґрунтя, як це спостерігалося в античних державах. Вони зберігалися до деякої міри лише у ранньофеодальних монархіях (як пережитки "військової демократії"), а також частково на рівні общинного і міського самоуправління.

Особливістю соціальної структури феодального суспільства був її становий характер. Це означає, що отримало правове закріплення місце кожного стану чи прошарку населення у багатоповерховій соціальній піраміді.

В епоху Середніх віків у межах держав з переважно однонаціональним складом населення поступово формуються основи майбутніх національних правових систем (сімей). Завершення цього процесу припало вже на Новий час.

Головне призначення феодального права полягало у юридичному оформленні та врегулюванні монопольного права власності феодалів на землю, неповного права на залежне населення та відносин серед прошарків класу феодалів.

До основних рис феодального права відносять:

а) головне місце у феодальному праві посідали норми, які регулювали поземельні відносини;

б) феодальне право було "правом-привілеєм";

в) відсутність поділу на галузі права;

г) феодальне право було "кулачним правом", тобто правом сильного;

г) появу канонічного права як особливого відгалуження правової системи феодальних держав;

д) партикуляризм права;

е) у феодальному праві вперше рецептується римське рабовласницьке право.