1.3. Антрополого-соціологічна школа кримінального права

Антрополого-соціологічна школа кримінального права, представники якої найбіль­шу увагу приділяли соціально-психологічним аспектам злочинності, почала формува­тись у другій половині ХІХ століття. Засновник антропологічного напрямку Ч. Ломброзо (1835—1909 рр.) — італійський судовий психіатр, криміналіст, професор вважав за необхідне приділяти увагу не формально-юридичним аспектам злочину, а особистос­ті злочинця. У роботі «Злочинна людина у її відношенні до антропології, юриспруден­ції та психіатрії» вчений обґрунтував теорію природженого злочинця. На його думку, злочинець — істота особлива, котра відрізняється від інших людей, це своєрідний ан­тропологічний тип, що спонукається до злочину в силу різних властивостей та особли­вості своєї організації. Тому і злочин у людському суспільстві так само природний, як і в усьому органічному світі. Пізніші дослідження інших учених не підтвердили кримі­нально-антропологічну теорію Ломброзо, а сам автор (у роботах «Злочин», «Жінка — злочинниця і повія») відійшов від своїх ортодоксальних поглядів. Аналізуючи соціоло­гічні дані, вчений досліджував вплив освіти, бідності, алкоголізму, щільності населення на злочинність. Він дійшов висновку, що в основі злочинної поведінки лежить безліч причин: кліматичні, соціально-культурні, генетичні та ін. Ці та інші положення стали основою для подальшої розробки біолого-психологічних та соціологічних методів ви­вчення злочинності.

74.Держава і право Росії хvii-I пол.Хvііі ст..

На кінець XVІІ ст. у Росії розпочинає складатись абсолютна монархія.

Для абсолютної монархії характерна наявність сильного, розгалуженого професійного бюрократичного апарату, силь-ної постійної армії, ліквідація всіх станово-представницьких органів і установ. Усі ці ознаки були характерні і для російсь-кого абсолютизму. Але у російського абсолютизму були свої суттєві особливості:

– якщо абсолютна монархія в Європі складалась за умов розвитку капіталістичних відносин і відміни старих феодаль-них інститутів (особливо кріпосного права), то абсолютизм у Росії співпав з розвитком кріпосництва;

– якщо соціальною базою західноєвропейського абсолю-тизму був союз дворянства з містами (вільними, імперськи-ми), то російський абсолютизм опирався, в основному, на кріпосницьке дворянство, службовий стан.

Встановлення абсолютної монархії в Росії супроводжувалось широкою експансією держави, її вторгненням в усі сфери суспільного, корпоративного і приватного життя. Екс-пансіоністські прагнення виразились, перш за все, у прагненні до розширення своєї території і виходу до моря. Наступним напрямом стала політика подальшого закріпачення, яка прийняла найбільш жорстокі форми у XVІІ ст. Посилення ролі держави виявилось також у детальній регламентації прав і обов’язків окремих станів та соціальних груп. Поряд з цим відбувалась юридична консолідація правлячого класу, із різ-них феодальних прошарків склався стан дворянства.

Державу, яка виникла на початку XVІІІ ст. називають “поліцейською” не тільки тому, що в цей період була створе-на професійна поліція, але й тому, що держава прагнула втру-чатися навіть у життєві дрібниці, регламентуючи їх. Так, укази першої чверті XVІІІ ст. наказували населенню, коли га-сити світло, які танці танцювати на асамблеях, брити чи не брити бороди тощо.

Місцем зародження капіталістичних елементів (без яких неможливе встановлення абсолютизму) у Росії стали: ману-фактурне виробництво (державне і приватне), поміщицьке виробництво, селянська і купецька торгівля.

Мануфактурне виробництво стимулювало ріст торгового обороту. Основними формами торгової діяльності були ярмарки і торжки. Проникнення до складу купецтва селян, що роз-багатіли, відступ від протекціоністської потенціальної полі-тики викликали нестабільність положення старого традицій-ного купецтва.

Оформлення нових соціальних груп відбувалося на фоні знищення старих станово-представницьких установ. Останній Земський собор відбувся у середині XVІІ ст. Після цього з 60 до 80 рр. XVІІ ст. скликались станові збори. Ліквідація станово-представницьких органів була обумовлена позицією центральної адміністрації, реформою фінансової системи і збройних сил. Централізація влади, формування професійної бюрокра-тії, з одного боку, і посилення кріпосницької системи (тобто ліквідації залишків селянського самоуправління) з другого – руйнували систему земського представництва. Дворянство ставало єдиним правлячим станом, захопивши в центрі майже всі місця в державному апараті і армії, а на місцях – ставши повноправним господарем над селянами. Майже такі ж сильні позиції дворянство мало і в містах.