3.2. Процедурно-методичне забезпечення дослідження

Зважаючи на системність досліджуваного феномену, використано комплекс діагностичних процедур, спрямованих на: дослідження та формування професійно важливих якостей (пристосовані до певної професійної діяльності компоненти цілісної особистості, що формуються на основі природно заданих біопсихічних властивостей під дією зовнішніх впливів і власної активності суб’єкта); вимірювання рівня рефлексивності (на скільки людина здатна виходити за рамки власного «Я», обдумувати, вивчати, аналізувати за допомогою порівняння образу свого Я з певними подіями, особистостями.

Характеризує людей, які перед тим як діяти, внутрішньо проглядають всі гіпотези, відкидуючи ті, які здаються їм малоефективними. Приймають рішення обдумано); дослідження самооцінки (уявлення людини про важливість своєї особистої діяльності в суспільстві і оцінювання себе і власних якостей і почуттів, достоїнств і недоліків, вираз їх), рівня домагань (соціальна позиція, яка займається індивідом і закріплюється через його індивідуальний вибір, власні зусилля і конкуренцію з іншими індивідами), емпатії (співпереживання, схильність до емоційного відклику на хвилювання інших, в процесі мотивації виявлення допомоги іншій людині грає велику роль), сенситивності (цілісна, загальна здібність людини, яка здатна прогнозувати почуття, думки та поведінку іншої людини); комунікативність сукупність істотних, відносно стійких властивостей особистості, що сприяють успішному прийому, розумінню, засвоєнню, використанню й передаванню інформації) комунікації (процес обміну інформації), організаторських схильностей (здібності до організаторської діяльності; включають комунікативні здібності, практичний розум, здатність заражати і активізувати інших, критичність, тактовність, ініціативність, вимогливість до себе та інших, самовладання, здатність організувати інших), самоконтролю у спілкуванні (здатність людини керувати емоціями, промовою при спілкуванні з іншими людьми), саморегуляції (здатність людини самостійно себе регулювати, виправляти і навіть удосконалювати), ролі в колективі (комплекс зразків поводження, пов'язаних з виконанням яких-небудь функцій особистісної конкурентоздатності, спрямованості особистості).

Наведемо стислу характеристику обраних нами методик:

Методика вимірювання рівня рефлексивності (А. В. Карпова).

Методика призначена для вимірювання рівня рефлексивності. Опитуваним пропонують дати відповіді на кілька тверджень опитувальника.

У бланку відповідей навпроти номеру питання слід проставити цифру, відповідну варіанту відповіді: 1 – абсолютно невірно; 2 – невірно; 3 – скоріше невірно; 4 – не знаю; 5 – скоріше вірно; 6 – вірно; 7 – абсолютно вірно.

Методика Включає 27 тверджень. З цих 27 тверджень 15 є прямими (номери питань: 1,3,4, 5,9,10,11,14, 15, 18, 19,20,22,24,25). Решта 12 - зворотні твердження, що необхідно враховувати при обробці результатів, коли для отримання підсумкового бала підсумовуються в прямих питаннях цифри, що відповідають відповідям піддослідних, а в зворотних - значення, замінені на ті, що виходять при інверсії шкали відповідей. Тобто 1 = 5, 2 = 4, 3 = 3, 4 = 2, 5 = 1.

Ключ до тесту-опитувальника рефлексивності Карпова:

Переклад тестових балів в стени

Стени	0	1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
Тестові бали	80 і нище	81 –100	101 – 107	108 –113	114 –122	123 –130	131 –139	140 – 147	148 – 156	157 – 171	172 і вище

При інтерпретації результатів доцільно виходити з диференціації отриманих результатів на три основні категорії.

Результати методики, рівні або більші, ніж 7 стенів, свідчать про високорозвинену рефлективність. Результати в діапазоні від 4 до 7 стенів - індикатори середнього рівня рефлексивності. Показники, менші 4-х стенів - свідоцтво низького рівня розвитку рефлексивності.

Зміст теоретичного конструкту, а також спектр визначених ним поведінкових проявів - індикаторів властивостей рефлексивності передбачає і необхідність врахування трьох головних видів рефлексії, що виділяються по так званому «тимчасовому» принципу: ситуативної, ретроспективної та перспективної рефлексії.

Ситуативна рефлексія забезпечує безпосередній самоконтроль поведінки людини в актуальній ситуації, осмислення її елементів, аналіз того, що відбувається, здатність суб'єкта до співвіднесення своїх дій з ситуацією і їх координації відповідно до мінливих умов і власним станом. Поведінковими проявами і характеристиками цього виду рефлексії є, зокрема, час обмірковування суб'єктом своєї поточної діяльності; то, наскільки часто він вдається до аналізу того, що відбувається; ступінь розгорнення процесів прийняття рішення; схильність до самоаналізу в конкретних життєвих ситуаціях.

Ретроспективна рефлексія проявляється у схильності до аналізу вже виконаної в минулому діяльності та доконаних подій. У цьому випадку предмети рефлексії - передумови, мотиви і причини події; зміст минулого поведінки, а також його результативні параметри і, особливо, допущені помилки. Ця рефлексія виражається, зокрема, в тому, як часто і наскільки довго суб'єкт аналізує та оцінює події, що відбулися, чи схильний він взагалі аналізувати минуле і себе в ньому.

Перспективна рефлексія співвідноситься: з функцією аналізу майбутньої діяльності, поведінки; плануванням як таким; прогнозуванням можливих фіналів. Її основні поведінкові характеристики: ретельність планування деталей своєї поведінки, частота звернення до майбутніх подій, орієнтація на майбутнє

Результати методики, рівні або більше, ніж 7 стенов, свідчать про високорозвинену рефлексивність.

Результати в діапазоні від 4 до 7 стенів - індикатори середнього рівня рефлексивності. Показники, менші 4-х стенов, - свідоцтво низького рівня розвитку рефлексивності.

Методика дослідження самооцінки (Т.В. Дембо–С.Л. Рубінштейн) (модифікована відповідно до завдань дослідження).

Методика призначена для оцінки та порівняльного аналізу самооцінки і домагань особистості у різних життєвих сферах.

Досліджуваним пропонується оцінити себе (здібності, характер, можливості) за допомогою вертикальної лінії за кожною з запропонованих якостей, сторін особистості і рискою (-) відзначити на кожній лінії цю самооцінку. Після пропонують уявити, якою повинна була б бути ця якість, сторона особистості, щоб ви були задоволені собою, відчували гордість за себе і відзначити це на кожній лінії знаком (х).

Самооцінка і домагання визначаються за дев’ятьма шкалами:

1) креативний – некреативний;

2) цілеспрямований – нецілеспрямований;

3) компетентний – некомпетентний;

4) рефлективний – нерефлективний;

5) ініціативний – безініціативний;

6) комунікативний – некомунікативний;

7) толерантний – нетолерантний;

8) стресостійкий – нестресостійкий;

9) конфліктостійкий – неконфліктостійкий.

Обробці підлягають результати на всіх шкалах.

Для зручності підрахунку оцінка переводиться у бали. Як уже зазначалося, розміри кожної шкали дорівнюють 100 мм, відповідно до цього нараховуються бали (наприклад, 54 мм = 54 бали).

1. За кожною з дев’яти шкал визначаються:

– рівень домагань щодо певної якості – за відстанню у міліметрах (мм) від нижньої точки шкали (0) до знаку „х”;

– висота самооцінки – від „0” до знаку „-„;

– величина розбіжності між рівнем домагань і самооцінкою – різниця між величинами, що характеризують рівень домагань і самооцінку;

– у тих випадках, коли рівень домагань нижче самооцінки, результат виражається від’ємним числом.

Записується відповідне значення кожного з трьох показників (рівня домагань, рівня самооцінки та розходження між ними) у балах за кожною шкалою.

2. Визначається середня міра кожного з вищеперерахованих показників у студента. Її характеризує медіана, обчислювана за всіма аналізованими шкалами.

3. Визначається ступінь диференційованості рівня домагань і самооцінки. Їх отримують, поєднуючи на бланку досліджуваного всі значки „-„ (для визначення диференційованості самооцінки) або „х” (для рівня домагань).

Отримані профілі наочно демонструють відмінності в оцінці студентом різних сторін своєї успішності діяльності.

У тих випадках, коли необхідна кількісна характеристика диференційованості (наприклад, при зіставленні результатів студента з результатами всієї групи) можна використати різницю між максимальним і мінімальним значеннями, однак цей показник розглядається як умовний.

Слід зазначити, що чим вища диференційованість показника, тим менше значення має середня міра і, відповідно, вона може використовуватися лише для деякої орієнтації.

4. Особлива увага звертається на такі випадки, коли домагання виявляються нижче самооцінки, пропускаються або неповністю заповнюються деякі шкали (вказується тільки самооцінка або тільки рівень домагань), значки ставляться за межами шкали (вище верхньої або нижче нижньої частини), використовуються знаки, не передбачені інструкцією і т.п.

Найбільш сприятливими з точки зору особистісного розвитку є такі результати: середній, високий або навіть дуже високий (але не виходить за межі шкали) рівень домагань, поєднується з середньою або високою самооцінкою при помірному розходженні цих рівнів і помірним ступенем диференційованості самооцінки та рівня домагань.

Продуктивним є також такий варіант ставлення до себе, при якому висока і дуже висока (але не максимально), помірно диференційована самооцінка поєднується з дуже високими, помірно диференційованими домаганнями при помірному розходженні між домаганнями і самооцінкою.

Дані показують, що студенти з таким ставленням до себе відрізняються високим рівнем цілепокладання: вони ставлять перед собою досить складні цілі, що ґрунтуються на уявленнях про свої дуже великі можливості, здібності, і докладають значних зусиль для досягнення цих цілей.

Несприятливими для особистісного розвитку і для навчання є усі випадки низької самооцінки. Несприятливими є також випадки, коли студент має середню, слабо диференційовану самооцінку, що поєднується з середніми домаганнями і характеризується слабкою розбіжністю між домаганнями і самооцінкою.

Тестова методика «Здатність до самоуправління» (Н.М.Пейсахов).

Запропонована тестова методика дає можливість дізнатися про здатності володіти собою у різних ситуаціях.

В анкеті наведено дві групи тверджень:

1. Твердження, що вимагають звернення до досвіду. Якщо досліджуваний дійсно часто оцінює свої дії й учинки, намагається знайти відповідь на поставлене питання, слід відповідати «так», а якщо він це робить рідко, то відповідь буде «ні».

2. Твердження, що характеризують відношення респондента до узвичаєної думки, наприклад, якщо досліджуваний згоден з думкою, то слід відповісти «так», а якщо не згоден, то відповідь «ні». Відповідь «так» вказано «+», відповідь «ні» – знаком «-» (мінус).

Здатність до самоуправління оцінюється на основі обробки результатів анкети.

Якщо результати анкетування лежать у правій частині шкали, то у цілому система самоуправління у людини є, однак у цьому випадку існує небезпека того, що ця людина занадто розважлива і раціональна, що їй не вистачає емоцій.

Про це варто подумати, слід поспостерігати за собою, проаналізувати свої вчинки і дії з точки зору врівноваження раціонального та емоційного. Якщо результати анкетування лягли у зоні низьких оцінок, то у людини ще немає цілісної системи самоуправління, а сформовані лише окремі риси.

Самоврядування - цілеспрямована зміна, і мета собі ставить людина, яка сама керує своїми формами активності: спілкуванням, поведінкою, діяльністю і переживаннями. Самоврядування потрібно відрізняти від саморегуляції. Самоуправління - процес творчий, він пов'язаний зі створенням нового, зустріччю з незвичайною ситуацією або протиріччям, необхідністю постановки нових цілей, пошуком нових рішень і засобів досягнення цілей.

Саморегуляція - це теж зміни, але що здійснюються в рамках наявних правил, норм, стереотипів. Функція саморегуляції інша - закріпити те, що придбано в процесі самоуправління. Таким чином, самоврядування та саморегуляція - не два різних процеси, а дві сторони активності особистості, діалектичну єдність мінливого та сталого в непреривному розвитку суб'єктивного світу людини.

Можна вибудувати цілу ієрархію самопроцесів, починаючи її з авторегуляції. Мимовільної саморегуляції в системі життєзабезпечення організму тварин і людини, потім надбудувати більш складні процеси довільної регуляції і психічного самоврядування, а на найвищому рівні помістити взаимоуправления по ходу спільної діяльності та спілкування - як найскладніший процес психічного управління і регуляції, в якому беруть участь не менше двох осіб - суб'єктів самоврядування та саморегуляції.

На кожному з рівнів з'являються нові якості, яких не було на попередніх, що і дає право говорити про їх специфічність і самостійність, а разом з тим і про їх цілісності. Розвиток здатності самоврядування проходить дві стадії.

На першій стадії відбувається формування горизонтальної її структури. Перш ніж почне складатися система самоврядування, повинна виникнути потреба в ній.

Розглянемо повний цикл самоврядування більш детально.

1. Аналіз суперечностей, або орієнтування в ситуації, - людина формує суб'єктивну модель ситуації, відповідаючи на запитання, які ставить сам собі.

2. Прогнозування - людина формує модель-прогноз, який заснований на аналізі минулого і сьогодення, на аналізі протиріч між минулим і сьогоденням.

3. Прогноз – це спроба заглянути в майбутнє, передбачити хід подій.

3. Цілепокладання - людина формує суб'єктивну модель бажаного або належного; - це процес створення системи цілей, співвіднесення їх між собою і вибору кращих.

4. Планування - людина формує модель досягнення мети і послідовності її застосування.

6. Прийняття рішення - це перехід від плану до дій.

7. Самоконтроль - збір інформації про те, як йде виконання плану в реальному спілкуванні, поведінці, діяльності.

8. Корекція - зміни реальних дій, поведінки, спілкування, переживань, а також самої системи самоврядування.

 Здатність самоврядування оцінюється за даною методикою на основі обробки результатів анкети.

Підрахувати кількість відповідей «так» і «ні» в першому рядку (див. Контрольну картку), знайти суму; потім - кількість відповідей «так» і «ні» у другому рядку, знайти суму і т. д.