Розділ 3. Філософія

3.1. Поняття філософії.

Філософія – форма суспільної свідомості, вчення про принципи буття й пізнання, про відношення до світу, наука про загальні закони розвитку природи, нашого суспільства та мислення. Філософія виробляє узагальнені системи поглядів поширених на світ і важливе місце людини у ньому; вона досліджує і розвиває пізнавальне, моральне й естетичне ставлення людини до світу. Як світогляд, Філософія тісно пов'язана з соціально-класовими інтересами і з ідеологічною боротьбою. Філософія як теоретична форма свідомості, що раціонально обгрунтовує свої принципи, відрізняється від міфологічної й релігійної форм світогляду, що грунтуються на вірі й відображають дійсність в фантастичній формі.

У філософського знання немає чітко позначених кордонів, і це дає можливість розглядати філософію як особистий, суб'єктивно пережитий досвід автономного мислителя. У неї, на відміну від того чи іншого наукового знання, немає єдиної системи, немає фундаторів і продовжувачів (так, як це є у наукових дисциплін), а в результаті шляхів філософствування виявляється безліч. Філософські теорії більшу частину перебувають у протиріччі й навіть взаємовиключають одне одну.

Філософія виникла у рабовласницькому суспільстві як наука, що об'єднує всю сукупність знань людини про об'єктивність світу і про себе, що було природньо для низького рівня розвитку знань на ранніх етапах перелому людської історії. У результаті розвитку загально-виробничої практики та накопичення грошових наукових знань відбувався процес “відбруньковування” окремих наук від Філософії і водночас виділення їх у самостійні науки. Філософія як наука виникає з необхідності вироблення загального погляду на світ, дослідження його загальних законів стало проявлятись із потреби в раціонально-обгрунтованому методі мислення про дійсность, з логіки і теорії пізнання. З огляду на ці потреби, запитання про відношення мислення до буття висувається в Філософії на перший план, так як те, чи інше його прийняття рішення є основою методу й логіки пізнання. Із цим пов'язана і поляризація Філософії на два протилежних напрями – на матеріалізм і ідеалізм; проміжне становище з-поміж них займає дуалізм. Боротьба матеріалізму і ідеалізму проходить основною ниткою крізь усю історію Філософії. Ця боротьба міцно пов'язана з недостатнім розвитком суспільства, з економічними, політичними і ідеологічними інтересами класів.

3.2. Історія філософії.

Перші філософські вчення виникли 2500 років тому до н.е. у Індії (буддизм), Китаї (конфуціанство, даосизм) і Стародавній Греції. Ранні давньогрецькі філософські вчення носили стихийно-матеріалістичний і наївно-диалектичний характер. Історично першою формою діалектики була антична діалектика, найбільшим представником якої був Геракліт. Атомістичний варіант матеріалізму висунув Демокріт; ідею розвивали Епікур і Лукрецій. Потім складається ідеалізм Сократа, який був як напрям, протилежний матеріалізму. Родоначальником об'єктивного ідеалізму був Платон, розвинувший ідеалістичну діалектику понять. Антична Філософія досягла своєї вершини у Аристотеля, вчення якого, попри ідеалістичний характер, містили глибокі матеріалістичні і діалектичні ідеї. Провідним напрямом середньовічної арабської Філософії був східний парапатетизм, а найбільшими філософами цього вчення були Ібн Сіна і Ібн Рушд.

Розвиток матеріального виробництва, загострення класової боротьби сприяли необхідності революційної заміни феодалізму капіталізмом. Розвиток техніки природознавства вимагав звільнення науки від релігіозно-ідеалістичного світогляду. Першого удару релігійній картині світу завдали мислителі епохи Відродження – Коперник, Бруно, Галілей, Кампанелла та інші.

Ідеї мислителів епохи відродження розвинулися Філософією нової доби. Прогрес досвідченого знання науки вимагав заміни застарілого методу мислення новим методом пізнання, оберненим до реального світу. Відроджувалися і розвивалися принципи матеріалізму і елементи діалектики, але матеріалізм на той час був у цілому механістичним і метафізичним. Родоначальником матеріалізму нової доби був Ф. Бекон, вважав вищою метою науки забезпечити панування людини над природою. Гоббс був творцем всебічної системи механістичного матеріалізму. Якщо Бекон і Гоббс розробляли метод емпіричного дослідження природи, то Декарт прагнув розробити універсальний метод пізнання всіх наук. Обєктивно-ідеалістичне вчення висунув Ляйбніц, котрий висловив ряд діалектичних ідей.

Найважливіший етап розвитку західноєвропейської Філософії – німецька класична Філософія (Кант, Шелінг, Гегель), що розвинула ідеалістичну діалектику. Вершина німецького класичного ідеалізму – діалектика Гегеля, ядро якої становило вчення про протиріччя та розвиток. Проте діалектичний метод було розвинено Гегелем на обєктивно-ідеалістичній основі.

У Росії 18-го та 19-го століттях інтенсивно розвивалася прогресивна матеріалістична філософська думка. Її корені сягають у історичні традиції матеріалізму, основоположником якого був Ломоносов, надійно ввійшла в світогляд передових громадських діячів Росії. Видатні російські матеріалісти – Бєлінський, Герцен, Чернишевський, Добролюбов – стали прапороносцями боротьби російської революційної демократії. Російська матеріалістична Філософія середини 19 століття виступила з різкою критикою ідеалістичної Філософії, зокрема німецького ідеалізму. Російський матеріалізм 19 століття розробляв ідею діалектичного розвитку, однак у розумінні життя не зміг подолати ідеалізм. Філософія революційних демократів стала важливим поступом у світовому розвитку матеріалізму і діалектики.