36. Вчення Павлова про аналізатори. Принцип будови аналізаторів фізіологічне значення

Вчення про аналізатори І.П. Павлов створював на основі єдності центру та периферії. Аналізатор він розглядав як єдину складну й організовану динамічну систему, до якої входять рецепторний апарат (периферійний відділ аналізатора), аферентні нейрони і провідні шляхи (провідниковий відділ) та ділянки кори півкуль великого мозку (центральна частина аналізатора). Периферійний відділ аналізатора представляють органи чуття із закладеними в них рецепторами, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ, одержує інформацію про нього. Вони називаються органами зовнішнього чуття, або екстерорецепторами. Розрізняють шість екстерорецепторів: дотику і тиску, гравітації (земного тяжіння), зору, слуху, смаку та нюху. Крім того, є рецептори, що відображають рухи окремих частин тіла і стан внутрішніх органів: м'язово-суглобове чуття, рівновага, відчуття органів. До них належать пропріорецептори й інтерорецептори, які сприйма-ють нервові імпульси з внутрішніх органів і судин. Провідниковий шлях – той шлях, який проходить нервовий імпульс від рецепторів до центральної частини аналізатора. Це низка взаємопов’язаних нейронів, що розташовані в різних структурах нервової системи. У центральному відділі аналізатора нервові імпульси набувають нових якостей та відображаються в свідомості у вигляді відчуття. На основі відчуття формуються складніші суб'єктивні образи: сприймання (психічний процес відображення дійсності, який створює суб'єктивний образ об'єктивного світу), уявлення (образ предмета або явища матеріального світу, відтворений у свідомості на основі минулих впливів на органи чуття), мислення (абстрактне, узагальнене пізнання явищ зовнішнього світу, їхньої сутності шляхом аналізу та синтезу, суджень та висновків).

37.Види м*язів, особливості їх онтогенезу. Роль фізичної активності у розвитку м*язової тканини

М'язи виконують рухову функцію. У організмі людини для здійснення різних рухів є три види м’язової тканини: скелетна(посмугована), гладенька та серцева. Скелетні м’язи утворені посмугованою м’язовою тканиною. Скелетні м’язи скорочуються за бажанням людини, довільно. Серцевий м’яз складається з особливого виду по смугованих м’язових волокон і скорочується весь одночасно. Гладенькі м’язи розташовані у внутрішніх органах і стінках кровоносних судин, їхні рухи мимовільні. М’язова система людини поділяється на групи відповідно до частин тіла: м’язи голови, шиї, тулуба, верхніх і нижніх кінцівок. М’язи голови поділяються на жувальні та мімічні. М’язи шиї здійснюють нахили і повороти голови. М’язи тулуба, що виконують різноманітні функції, поділяються на м’язи грудей, спини, живота. М’язи верхніх кінцівок поділяються на м’язи плечового пояса і м’язи вільної верхньої кінцівки. Найсильніший м’яз плечового пояса — дельтоподібний — забезпечує підняття руки до горизонтального положення. Інші м’язи передпліччя викликають згинання і розгинання кисті. М’язи нижніх кінцівок поділяються на м’язи тазового пояса і м’язи вільної нижньої кінцівки. М’язи тазостегнової ділянки зумовлюють згинання і розгинання в кульшовому суглобі, нахил тулуба вперед, підтримують тіло у вертикальному положенні тощо. Чотириголовий і двоголовий м’язи беруть участь у згинанні і розгинанні колінного суглоба. М’язи, які приводять у рух стопу і пальці, розташовані на гомілці. У кожному русі беруть участь декілька груп м’язів. М’язи однієї групи скорочуються одночасно. М’язи протилежної групи в цей час розслабляються. Формування м’язів відбувається в основному у внутрішньоутробний період. Після народження окремі м’язові групи ростуть нерівномірно. У немовлят насамперед розвиваються м’язи, що забезпечують смоктання, м’язи живота, діафрагма.

38. Характеристика будови та функції шлунку.

Шлунок— це розширена ділянка травної трубки, здатна тривалий час утримувати значну кількість їжі, допоки відбудеться перетравлення поживних речовин. У шлунку виділяють кардіальну, фундальну і пілоричну частини шлунка, передню і задню стінки, велику й малу його кривизну. Слизова оболонка шлунку характеризується гетерогенність клітинного складу шлункових залоз: головні клітини виділяють ферментишлункового соку. Основна травна функція шлунку полягає в гідролізібілків. Крім того, в ньому продовжується перетравлення вуглеводів. У шлунку продовжується дія ферментів слини, і їжа зазнає подальшої хімічної та механічної обробки. Хімічна обробка їжі відбувається внаслідок дії на неї шлункового соку. Фермент шлункового соку розщеплює складні білки на простіші молекули амінокислот. Шлунковий сік містить також ферменти, які розщеплюють жири. Слиз захищає стінки шлунка від дії соляної кислоти та від самоперетравлювання власними білковими ферментами. Велике значення для процесів травлення в шлунку має соляна кислота. Вона активує білкові ферменти, які виділяються із залоз у неактивному стані; стимулює рухову активність шлунка, вбиває бактерії і припиняє гнильні процеси. Але як висока, так і низька кислотність порушують травлення в шлунку, призводять до низки хвороб.