4 Обгрунтування рішень з використання сітьових моделей (см).

Система сітьового планування та управління (СПУ) має свої специфічні великі можливості. У ній використовується 2 структурні елементи плану – робота і подія.

Робота:

1. дійсна робота – процес, що потребує витрати часу і ресурсів

2. чекання – потребує часу без ресурсів (висихання, охолодження, полімеризація тощо)

3. фіктивна робота – взаємозв’язок між подіями, не зв’язаний у єдиному реальному процесі, не має тривалості і не потребує ресурсів.

У графічному відображенні сітьової моделі кружки відображення події, а лінії – роботи. Довжини і нахили ліній – довільні, напрямок складання моделі – зліва направо. Лінії можуть перетинатись. Забороняються тупикові чи такі що не забезпечені події. Події кодуються цифрами натурального ряду, що проставляються у кружках-подіяж зліва направо по ходу здійснення робіт.

Вихідними даними для побудови СМ є різні залежності між роботами. Вони заносяться у вихідну таблицю.

Порядок виконання робіт

№№ робіт попередніх	№ роботи	№№ наступних робіт
- - 1 1 2,3 2,3 4,5 4,5,6	1 2 3 4 5 6 7 8	3,4 5,6 5,6 7,8 7,8 8 - -

Аналіз сітьової моделі полягає у визначенні Тран і Тпізн із можливих та допустимих термінів початку і закінчення робіт, а також так званого критичного шляху та резервів часу для кожної роботи.

Алгоритм розрахунків слідуючий:

Позначимо

- ранні початок і закінчення робіт

- пізні початок і закінчення робіт

- тривалість виконання роботи

- повний та частковий резерв часу даної роботи

Для кількісного визначення тривалості шляхів від початку до закінчення всього комплексу робіт та критичного шляху проставимо на моделі тривалості окремих робіт.

Критичним шляхом СМ є такий варіант шляху, на якому всі резерви часу дорівнюють «0».

Тоді:

Визначення ранніх строків початку та закінчення робіт.

Раннє закінчення – дорівнює ранньому початку + тривалість роботи

Так для роботи 1-2

5 Значення постійних витрат

Аналіз постійних витрат дає важливу інформацію для прийняття управлінських рішень.

Точка самоокупки К означає обсяг виробництва, при якому за конкретних Взм, Впост та Содин починає формуватись валовий прибуток (поточні затрати = валовий прибуток).

Розглянемо 4 різних підприємства:

А) Всі витрати підприємства змінні (гіпотетично). На кожну одиницю продукції підприємство отримує сталий рівень прибутку, а загальний прибуток Р пропорційний обсягу виробництва Q, тобто з першого виробу створюється Р.

Б) Постійні витрати відносно не значні, тоді при деякому невеликому обсязі виробництва (заштрихована зона) та з його зростанням виникає і збільшується Р.

В) У витратах С підприємства значна частка const, тому прибуток Р виникає при значних обсягах виробниства Qc і зростатиме із збільшенням Q.

Г) Гіпотетично витрати всі const, тому при інших рівних умовах підприємство замість Р отримає збитки.

Отже:

1. За певної ціни частка постійних витрат визначає положення точки самоокупності.

2. За інших рівних умов, чим Зconst ↑, тим при більшому обсязі виробництва і реалізації підприємство вийде на прибутковість.

3. Прибуток правіше точки самоокупки тим більший, чим більше фактичний обсяг виробництва перевищує значення Qc.

Постійні витрати const – це амортизація, зарплата АУП, орендна плата, страхування.

Отже, підвищення фондоозброєності, квфліфікації управління веде до ↑ const витрат, що при інших фіксованих умовах може знизити В змінні у частині заробітньої плати виробничого персоналу. Така тенденція повинна постійно аналізуватись.

Визначимо умови одержання Пр=const при Ц=const

Нехай реалізація =Q1 const витрати змінюються на , а питомі змінні – на . При обсязі Q1(базовий)

При За умови =const буде і можна записати: або або Звідси отримаємо звідки - величина нового обсягу виробництва Q1.

Одержання постійного прибутку при зміні ціни

Нехай

, тоді при базовому обсязі виробництва Q а при . Щоб отримувати при цих змінах треба забезпечити

Післі перетворень отримуємо:

6. Розподіл та кооперація праці, нормування праці, робочі завдання, табельний облік та хронометраж праці.

Як операції виробництва неможливі без встановлення обгрунтованих завдань для усіх структурних підрозділів, так і без розподілу та кооперації робіт на всіх послідуючих рівнях, без персональних робочих завдань кожному робітникові не буде досягнуто очікуваних результатів – темпу, комплектності, кількості та своєчасності виходу продукції.

Щоб продукт виходив повністю скомплексованим, поточне планування його виробництва здійснюють так званих машино-комплектах, виробо-комплектах. Складається так звана СВВ – структурна відомість виробу, у якій відображається склад та структура кожної номенклатурної та асортиментної одиниці, що запланована до виготовлення. Бо одинакові деталі чи вузли у виробі можуть зустрічатись по кілька раз, тому вони й зводяться для запуску у окремі позиції, бо саме такий підхід дозволяє мінімізувати їх собівартість за рахунок використання масштабного фактора

1. ххх.ххх.ххх.001 – 5 шт.

2. ххх.ххх.ххх.002 – 3 шт.

3. і т.д.

Зрозуміло, що розподіл робіт слід організовувати таким чином, щоб при їх різній трудоємності та різній технології виробництва усі роботи завершувались одночасно.

Отже, операції з розподілу робіт та встановлення робочих завдань мають у своїй основі:

А) Обгрунтовані трудоємності всіх робіт, деталей, виробів;

Б) Норми витрат праці або норми виробітку для усіх, робітників, що працюють по відрядній системі оплати праці;

В) Змінні завдання для робітників, що працюють за іншими системами оплати праці.

Роботи відрізняються великою різноманітністю, багатьмя особливостями (наприклад, однакові деталі, але з різних матеріалів!). Це вимагає використання при нормуванні робіт різних вимірювачів витрат праці та різних методів вимірювання. Широко застосовують такі види норм: норма часу, норма виробітку, нормоване завдання, норма обслуговування, норма чисельності персоналу, зона обслуговування.

Отже розподіл робіт і їх планування у вигляді робочих завдань повинні враховувати вказані вище витрати робочого часу.

Нормування завдань – це склад і обсяг робіт, що повинен бути виконаний одним чи групою працівників за певний час (зміну, робочий тиждень, робочу декаду, місяць). Частіше застосовується при погодинній оплаті праці.

Норма часу – це встановлений час виконання виданого виробничого завдання у конкретних умовах (наприклад копати землю взимку чи влітку, пісок чи глина тощо) одним чи групою працівників відповідної кваліфікації.

Норма виробітку – це регламентоване завдання у формі обсягу роботи в натуральному вимірі (штуки, тони, метри), яке повинно бути виконане за планову одиницю часу (годину, зміну ...) в певних організаційно-технічних умовах одним чи кількома виконавцями.

Норма обслуговування – це встановлена кількість об’єктів обслуговування, які повинні обслуговуватись 1 чи певною групою (бригадою) робітників.

Зона обслуговування – це встановлена територія обслуговування одним (групою) працівників (прибиральних служб, виробничих площ, вулиць тощо).

Норма керування – обгрунтована чисельність підлеглих працівників чи підпорядкованих підрозділів (кількість робітників у бригаді, дільниці, зміні; кількість дільниць у цеху; кількість відділів у відділенні тощо).

Норма чисельності – кількість працівників, для виконання певного обсягу робіт. Застосовується для праці, яка з об’єктивних причин не може бути структурована та регламентована та характер якої часто (навіть протягом дня) змінюється.

Технічна норма часу – розраховується! На основі затвердженої технології виробництва на одиницю продукції, або на партію деталей. Такі норми ще називаються технічно обгрунтованими.

Другий підхід до встановлення обгрунтованих норм – практичний. До нього відносять фотографію робочого дня і хронометраж.

Фотографія робочого дня: індивідуальна, групова, самофотографія.

Мета фотографії – не скільки встановлення норм, стільки виявлення явних та прихованих втрат робочого часу для встановлення причин втрат і їх усунення.

Хронометраж – це заміри витрат лише оперативного часу (безпосередньо на робочому місці) шляхом багаточисленного хронометражування однієї і тієї ж операції. Таким чином інформація підкріплюється статистично.

Призначення хронометрування – обгрунтувати можливості вдосконалення розподілу оперативного часу на основний і допоміжний шляхом вдосконалення організації робочого місця, впровадження прогресивних методів і прийомів праці.

Ще одним підходом до підвищення віддачі від робочих місць є внутрішня кооперація. Лінійний персонал менеджменту таким чином регулює фактичне завантаження роботою різниз робочих місць, перерозділяючи її від перезавантажених до недозавантажених. Прийоми кооперації дозволяють виключно заходами управління, тобто фактично без додаткових витрат, суттєво підвищувати продуктивність ОС. Але існують певні обмеження для розподілу і кооперування праці.

Економічною межею кооперування виступає загальна рівновага, що з’являється при зростанні сукупного фактичного фонду робочого часу до його календарного значення. При досягненні цієї рівноваги можливості внутрішньої кооперації вичерпуються, але менеджери можуть використати ще й зовнішню виробничу кооперацію. Її економічною метою буде такий обсяг коопераційних послуг, при якому складеться баланс між величиною зростання валового доходу та сумою приросту валових витрат, тобто коли ∆ВалДох=∆ВалВитр.

Технічна межа розподілу праці залежить від технічних можливостей виробництва (не все, що можливо зробити на одному верстаті може бути виготовлено на іншому).

Фізіологічна межа розподілу праці визначається допустимими обмеженнями для фізичних, психологічних та розумових навантажень.

Організаційна межа визначається тим, що з одного боку, не можна об’єднати для роботи менше 2 працівників, а з другого – великі групи працівників втрачають керованість, а отже буде падати продуктивність ОС.

Незалежно від форми власності та режиму роботи на кожному підприємстві має вестись форма П12 «Табель обліку використання робочого часу та розрахунку заробітньої плати за ­­­_________», затверджений Мінстатистики України 09.10.95р., наказ №253. У табель вносять усіх постійних і тимчасових працівників, які перебувають у списочному складі підприємства.

Записи у табелі здійснюються лише на основі оформлених відповідним чином документів (актів, лікарняних, листів простоїв, наказів про відрядження тощо).