1.2 Особливості міжнародного інвестування на ринку фінансових активів

За сучасних умов, у зв'язку із широким розвитком міжнародних економічних зв'язків, інвестор, який бажає вигідно розмістити вільні власні кошти, може діяти різними методами.

По-перше, він має можливість сформувати портфель номінованих у національній валюті інвестицій з інструментарію національних емітентів. До них належать цінні папери держави, регіональних і місцевих органів влади, акціонерних товариств, а також депозити в національній валюті.

Перевагами такого підходу до формування портфеля інвестицій слід вважати:

можливість мати досить повну інформацію про емітентів;

• ведення власної статистики фондового і грошового ринків; використання тільки національної валюти, що виключає ризик валютного обміну;

• відсутність додаткових витрат, пов'язаних з інвестуванням за кордоном;

• можливі податкові та інші пільги для інвесторів-резидентів порівняно з інвесторами-нерезидентами.

Водночас такий підхід не дозволяє диверсифікувати інвестиції для зменшення ризику в разі падіння прибутковості національних активів фондового і грошового ринків, а також одержати більш високий прибуток порівняно з прибутковістю національного ринку. Крім того, за сучасних умов практично кожний національний ринок, унаслідок присутності на ньому іноземних інве­сторів, неминуче стає частиною світового ринку інвестицій з усіма позитивними й негативними наслідками такого стану.

По-друге, у портфель інвестицій можна включити номіновані в національній валюті цінні папери іноземних емітентів, які торгуються (купуються і продаються) на національному ринку. Наприклад, японські або американські компанії, яким для фінансування своєї діяльності необхідні швейцарські франки, випускають на швейцарський ринок свої облігації, номіновані в швейцарських франках. Іншим прикладом є американські депозитарні розписки (American Depository Receipts (ADR) (див. розд. 2).

Перевагою залучення таких засобів до портфеля інвестора є можливість високої якості інвестицій за рахунок більш високої прибутковості чи більш низького ризику таких цінних паперів. Хиби їхнього придбання пов'язані з обмеженою можливістю отримати інформацію про емітента, а також із ризиком падіння курсу валюти емітента відносно валюти інвестора, оскільки ціна таких інструментів на національному ринку визначається з урахуванням курсу обміну валют.

По-третє, до портфелю інвестицій можна включити засоби, що торгуються на національних фондовому і грошовому ринках, але номінуються в іноземній валюті.

Перевагами залучення до портфеля інвестицій таких активів слід вважати: можливість отримати додатковий прибуток під час зростання курсу іноземної валюти; зменшення загального ризику портфеля в разі падіння ринку цінних паперів національних емітентів або падіння курсу національної валюти.

Однак подібні інвестиції пов'язані з додатковим ризиком унаслідок можливого введення адміністративних обмежень щодо операцій з іноземною валютою або внаслідок падіння курсу валюти інвестицій відносно як національної, так і інших (іноземних) валют.

По-четверте, інвестор може сформувати портфель міжнародних інвестицій, залучаючи до нього цінні папери як з національного ринку, так і ті, що торгуються на міжнародному ринку, який охоплює інші національні ринки та євроринок.

Здійснюючи міжнародні інвестиції, необхідно враховувати їхні особливості. Охарактеризуємо специфіку цієї фінансової сфери.

Психологічні бар'єри. Такі бар'єри на шляху здійснення міжнародних інвестицій, як правило, викликані незнанням економіки, політики й культури інших країн, зокрема національної мови, а також методів торгівлі на фінансових ринках, порядку звітності і т. ін. Інституціональні інвестори часто здійснюють свої міжнародні інвестиції через брокерів відповідних національних ринків. Слід зазначити, що багато приватних інвесторів поки що з упередженням ставляться до міжнародних інвестицій.

Інформаційні труднощі. Досить часто для інвестора буває дуже складно отримати інформацію про іноземні ринки та емітентів з таким же ступенем вірогідності, як і про учасників національного ринку. Проте в наш час багато іноземних брокерів володіють даними фінансового аналізу більшої частини іноземних акцій, що торгуються на міжнародних ринках. Американські, японські і деякі європейські брокери падають також інформацію про очікувані прибутки компаній і навіть рекомендують інвесторам комп'ютерні системи, які діють у реальному часі. Зокрема, дані про міжнародні інвестиції містять такі міжнародні інформаційні системи, як Reuters, Telerate, Tenfore, Forex, які повідомляють не тільки новини з ринків інвестицій, а й про ціни на окремих з них та про вартість цінних паперів.

Юридичні складності. У різних країнах для іноземних інвесторів часом виникають юридичні ускладнення, пов'язані з розміщенням їхнього капіталу та його поверненням разом з отриманим прибутком у свою країну, включаючи особливості оподатковування. Як правило, у випадку інвестування необхідно прогнозувати оподаткування: операцій, приросту капіталу, та прибутку (дивіденди і відсотки).

Податок на операції може бути пропорційним обсягу угоди. Наприклад, у Росії оподатковується операції з цінними паперами в розмірі 0,3 % обсягу угоди стосовно корпоративних цінних паперів і 0,1 % обсягу угоди з державними цінними паперами. У Швейцарії федеральний збір на операції з цінними паперами становить 0,09 % від їхнього обсягу. У країнах, де брокери нараховують собі комісійні, такий податок може бути пропорційним розміру комісійних. У деяких країнах узаконено фіксований податок на угоди. Звичайно, розмір податку на операції, порівняно з іншими податками, невеликий.

Приріст капіталу (різниця між цінами продажу і купівлі цінного паперу) оподатковується, як правило, у країні інвестора, незалежно від того, де були здійснені інвестиції.

Прибуток на іноземні інвестиції виплачується юридичною особою однієї країни резиденту іншої країни. Це часто створює конфлікт національних юрисдикцій, оскільки обидві країни можуть оподаткувати цей прибуток, що призводить до подвійного оподаткування. Для уникнення ситуації подвійного оподаткування укладають міжнародні договори, згідно з якими інвестор одержує в країні інвестицій податковий кредит, а також прибуток за вирахуванням утриманого податку. У країні інвестора оподатковується загальний розмір іноземних прибутків, але сума цього податку зменшується на суму податкового кредиту, тобто на суму податку, утриманого в країні інвестицій. Зазначимо, що утриманий податок у більшості країн враховується на ринку акцій, на прибутки від облігацій він не нараховується.

Додаткові витрати. Міжнародні інвестиції, як правило, супроводжуються додатковими трансакційними витратами, до яких належать:

• більш високі комісійні посередникам на іноземних ринках;

• більш висока плата за оформлення угод;

• більш висока зарплата керівникам портфелей міжнародних інвестицій.

Дилери фондових бірж можуть стягувати комісійні у різній формі - у договірному чи фіксованому розмірі за встановленою шкалою або у вигляді різниці між ціною (spread - спреда) купівлі й продажу (bid/ask). У США комісійні за угодами з акціями низькі - зазвичай 0,18 % для значних угод. В інших країнах вони вищі і можуть становити від 0,3 % до 1 %. Для угод з облігаціями середній розмір комісійних вказати важко, оскільки він визначається, як правило, у вигляді різниці між ціною купівлі і продажу, що залежить від обсягу угод за конкретними облігаціями. У цілому розмір комісійних під час укладання угод з облігаціями на всіх ринках невеликий.

Плата за оформлення угод стосовно міжнародних інвестицій вища, ніж у випадку укладання угод на національних ринках, що пов'язано з багатовалютною системою обліку і звітності та з можливим ускладненням структури розрахункової системи. У деяких країнах створені недорогі й ефективні централізовані розра­хункові системи з єдиною кліринговою платою. У цілому витрати, пов'язані з оформленням угод про міжнародні інвестиції, можуть становити понад 0,1 % вартості активів.

Перевищення плати за керування портфелем міжнародних інвестицій порівняно з керуванням національним портфелем обумовлено такими тінниками:

• підпискою на міжнародні бази даних;

• дослідженнями міжнародного ринку; урахуванням розбіжностей;

• вартістю комунікацій (міжнародний телефон, комп'ютерні мережі, поїздки за кордон).

Звичайно, ці витрати перевищують аналогічні витрати на керування портфелем національних інвестицій на 0,1 - 0,3 % вартості активів.

Переваги міжнародних фінансових інвестицій. Незважаючи на вищезазначені труднощі та ризики, обсяг міжнародних інвестицій на світовому ринку досить високий і він постійно зростає. Так, акції всіх основних світових корпорацій котируються на біржах різних країн. Потужні корпорації, а також уряди й місцеві органи влади позичають кошти, випускаючи свої цінні папери в інших країнах або на європейському ринку. Відомі міжнародні фінансові групи, володіючи значними коштами, інвестують їх на тих сегментах міжнародного ринку, де можна одержати вищі прибутки.

Значний розвиток інституту міжнародних інвестицій пов'язаний з тим, що вони дають можливість одержувати більш високу якість - велику прибутковість - з меншим ризиком порівняно з чисто національними інвестиціями.

Цінні папери кожного національного ринку мають тенденцію до одночасного зростання чи падіння своїх курсів, оскільки на них однаково впливають національні економічні й політичні умови обсяг і динаміка грошової маси, зміна процентних ставок, дефіцит бюджету, грошова й податкова політика держави і т. ін.

Додаткова прибутковість міжнародних інвестицій пов'язана з можливим зростанням курсу іноземних валют відносно валюти інвестора. Зростання курсу валюти деякої країни дозволяє також одержати більш високу прибутковість вкладень в облігації її емітентів, навіть якщо їхня прибутковість буде дещо меншою від прибутковості облігацій у країні інвестора.

Міжнародні інвестиції можуть забезпечити і менший ризик їхнього портфеля. Це пов'язано з тим, що економіка різних країн розвивається нерівномірно, і якщо деякі національні ринки акцій будуть падати, інші зростатимуть. Досвідчений інвестор може купувати на ринках активи, які, на його думку, будуть зростати, і нехтувати тими, що можуть упасти. Звичайний інвестор може зменшити ризик міжнародних інвестицій шляхом диверсифікації портфеля, тобто придбання цінних паперів різноманітних національних ринків.