53. Світовий ринок машин і обладнання.

Світові ринки машин та обладнання — сукупність господарських відносин між суб'єктами світового господарства з приводу продажу, обслуговування, оренди машин та обладнання. С. р. м. та о. охоплюють машинобудівні галузі промисловості. Характерним для них є підвищення пропозиції над попитом,географічна концентрація покупців, високі вимоги до технічного і якісного рівня техніки, що поставляється, швидка зміна попиту на машинобудівну продукцію та послуги, широта та багатогранність форм і методів реалізації машин та обладнання. С. р. м. та о. розподіляються за галузевим, асортиментним критеріями, у зв'язку з чим можна виділити ринки обладнання для машинобудівної, хімічної, легкої, видобувних галузей промисловості тощо: На С. р. м. та о. продаж продукції відбувається за допомогою прямого методу (укладання угоди між споживачем і виробником), побічного — через посередників, комбінованого або змішаного — через спільні підприємства, змішані товариства, що діють на акціонерних засадах. Останні на С. р. м. та о. мають певні переваги, оскільки безпосередньо діють на ринку покупця і можуть оперативно реагувати на необхідність внесення змін в якісні і комерційні характеристики машин та обладнання на конкретному ринку, забезпечити доопрацювання проданого товару, його обслуговування до і після продажу.

Зосередження 80% світового експорту продукції машинобудування у 12 індустріально розвинутих країнах (Японії, Німеччині, США, Франції, Великобританії, Італії, Канаді, Бельгії, Нідерландах, Швейцарії, Швеції, Кореї); при цьому 50% світового експорту припадає на Японію, Німеччину та США. Концентрація імпорту машинно-технічної продукції в індустріально розвинутих країнах: понад 60% імпорту припадає на США, Німеччину, Великобританію, Францію, Канаду, Італію, Нідерланди, Бельгію, Японію, Іспанію та Швейцарію, а лідерами імпорту машин, обладнання і транспортних засобів є Сполучені Штати Америки, Німеччина та Великобританія – понад 35% світових закупівель.

54. Зона вільної торгівлі країн Південно-Східної Азії – асеан.

Безпосередньо до організації належать Філіппіни, Малайзія, Індонезія, Сінгапур та Тайлад.

7 січня 1984 року до них приєднався  Бруней-Даруссалам, 28 липня 1995року — В'єтнам, 23 липня 1997 року — Лаос та М'янма. 30 квітня 1999 року — Камбоджа. Папуа-Нова Гвінея має статус краïни-спостерігача. У 2002 році Східний Тимор подав заяву про бажання набути такого ж статусу.

Найвищим органом АСЕАН є  саміт лідерів (глав держав та урядів) краïн-учасниць, який відбувається щорічно починаючи з 2000 року. Саміт триває 3 дні і супроводжується зустрічами з регіональними партнерами.

Повсякденне керування роботою організації виконує постійний комітет у складі міністра зовнішніх справ поточної краïни-голови та послів інших краïн-учасниць. Постійний секретаріат розташований в Джакарті. Секретаріат очолює Генеральний секретар.

Зона вільної торгівлі - встанов­лення загального пільгового митного тарифу на деякі види продук­ції; створення регіону миру, свободи і нейтралітету, а також зони, вільної від ядерного озброєння; поглиблення співробітництва, особливо з Австралією, Канадою, Європейським Союзом, Респуб­лікою Корея, Японією, Новою Зеландією та США; поглиблення співробітництва в таких нових для АСЕАН сферах, як безпека, фі­нанси, телекомунікації, туризм, транспорт, сільське господарство, навколишнє середовище; зміцнення інститутів АСЕАН.