10.3.Розрахунки при здійсненні зовнішньоекономічних операцій.

Платіжні ризики ‒ це основна група ризиків при здійсненні зовнішньоекономічних операцій. До неї належать численні ризики, пов’язані з виникненням безнадійної чи простроченої дебіторської заборгованості як в експортера, так й імпортера, з чого випливає ризик сплати пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті. Для мінімізації цих ризиків слід оптимізувати платіжні умови зовнішньоекономічних контрактів, які включають:

• строки здійснення розрахунків;

• місце виконання платежу;

• спосіб забезпечення платежу для експортера;

• спосіб забезпечення поставки товарів для імпортера.

У зовнішньоекономічних контрактах визначаються форми та умови здійснення розрахунків між контрагентами. Вони мають закладатися у повній відповідності з чинним законодавством України про валютне регулювання і порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті,а також правилами, прийнятими в міжнародній банківській практиці.

Форми розрахунків – це регульовані законодавством країни-учасника розрахунки, способи виконання через банк грошових зобов’язань підприємств.

У ході розвитку міжнародної торгівлі та інших зовнішньоекономічних зв’язків склалися три основні форми безготівкових розрахунків через комерційні банки:

• банківський переказ;

• інкасо ;

• документальний акредитив.

Законодавство України, що регулює зовнішньоекономічну діяльність таких відносин, зокрема й валютне законодавство, надає право самим учасникам міжнародних зв’язків обирати будь-яку форму розрахунків у сфері експорту і імпорту товарів і послуг.

Використання акредитивної форми розрахунків у міжнародній практиці регулює документ, який має назву «Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів», розроблений Міжнародною торговою палатою. Ці правила періодично допрацьовуються (один раз на 8-10 років), доповнюються і змінюються згідно з тенденцією розвитку міжнародної торгівлі і розрахунків, упровадження нових засобів передачі інформації, прискорення транспортування вантажу тощо. Правила є обов’язковими для банків і клієнтів, які здійснюють розрахунки у формі акредитивів.

Документарний акредитив – один з основних видів міжнародних банківських розрахункових операцій. Це угода, за якою банк, що діє за дорученням клієнта (законодавця акредитива) повинен протягом певного часу (терміну акредитива) виплатити зазначену суму третій особі (бенефіціару). Розрахунки в цій формі характерні для угод, що передбачають платіж проти надання експортером документів (готівки) або доручення покупцям короткострокового комерційного кредиту. Використання документарного акредитива для оплати повної вартості товару при розрахунках за середньостроковий (і тим більше довгостроковий) комерційний кредит не є характерним.

Акредитивна форма розрахунків найбільш вигідна для експортера, бо це тверде і надійне забезпечення платежу, отриманого, як правило , до початку відвантаження. Здійснення платежу за акредитивом не пов’язане зі згодою покупця на оплату товару. Крім того, експортер має можливість отримати платіж по акредитиву максимально швидким способом. Врешті-решт, бенефіціар може отримати під заставу акредитива пільговий кредит банку. В той же час, акредитив вважають найскладнішою формою розрахунків для експортера, оскільки отримання платежу пов’язане з правильним оформленням документів і своєчасне подання їх в банк.

Інкасова форма розрахунків є однією з найстаріших форм банківських розрахунків. Вона регулюється «Уніфікованими правилами по інкасо», розробленими МТП. На сучасному етапі діє редакція Правил 1978р., ERI 322, яка визначає види інкасо, порядок надання документів до платежу і здійснення платежу (акцепту)та інші питання.

Інкасо – це банківська розрахункова операція, за допомогою якої банк за дорученням свого клієнта отримує на підставі розрахункових документів гроші за відвантажені товарно-матеріальні цінності чи надані послуги і зараховує їх на банківський рахунок клієнта. Розрізняють чисте інкасо (інкасо простих і переказних векселів, чеків та інших платіжних документів) і документарне інкасо (інкасо комерційних документів). За виконання інкасо банки стягують комісійну плату.

Інкасо документарне являється інкасо фінансових документів, супроводжуваних товаринми документами, або інкасо тільки товарних документів. Воно є дорученням експортера банкові одержати від імпортера суму коштів, належних за контрактом і перерахувати її експортерові.

Інкасова форма вигідна певною мірою експортеру тим, що банки захищають його право на товар до моменту оплати документів чи акцепту тратт.

Інкасова форма вигідна також імпортерам, оскільки забезпечує оплату товару, що дійсно постачається, а витрати на проведення інкасової операції відносно невеликі. Розрахунки в цій формі дають змогу банкам здійснювати контроль за своєчасністю отримання платежу. Основним недоліком же є тривалість перебігу документів через банки і, відповідно, періоду їх оплати( від кількох тижнів до місяця), а також те, що імпортер має право відмовитися від оплати наданих документів чи не дати дозволу на переказ валюти за кордон.

Банківський переказ ‒ це основна форма міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ є елементом всіх інших форм міжнародних розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі банки, які беруть участь у здійсненні банківського переказу, беруть комісію за проведення операції.

Роль кредитування в міжнародній практиці при налагоджені взаємовідносин суттєво зросла протягом останнього десятиріччя. Для поглиблення інтеграційних процесів та подальшої їх інтеграційних процесів та подальшої їх інтернаціоналізації експортери змушені створювати якомога більше можливостей для співробітництва зі своїми партнерами, які виступають потенційними клієнтами і споживачами. Найбільш привабливими формами такого співробітництва є факторинг та форфейтинг.

Факторинг ‒ придбання банком (чи фактор-фірмою) права вимоги щодо виплат за фінансовими зобов’язаннями, скупленими в різних осіб. Здебільшого банк купує дебіторські рахунки на поставлений товар чи надані послуги.

Слід зазначити, що операція форфейтинг схожа на середньостроковий експортний факторинг, за винятком того, що факторинг буває з регресом до експортера.

Форфейтинг ‒ одна з форм короткострокового й середньострокового кредитування зовнішньоекономічних операцій у формі купівлі без права регресу комерційним банком (форфейтером) в експортера (форфейтиста) векселів чи інших боргових вимог, акцептованих імпортером. Форфейтинг передбачає перехід усіх ризиків до покупця векселя (банку). Відрахувавши проценти, банк виплачує експортерові решту суми векселя, а боржник (покупець товарів) погашує свої зобов’язання перед банком регулярними внесками.

Так, для експортера, зважаючи на їх вигідність, рекомендується такі форми розрахунків:

1. авансовий платіж;

2. безвідзивний документарний акредитив;

3. документарне інкасо.

Для імпортера, зважаючи на їх вигідність, рекомендується такі форми розрахунків:

1. платіж після отримання товарів;

2. документарне інкасо;

3. документарний акредитив.

А у разі, якщо домовленості щодо авансових розрахунків досягти не вдалося, максимальне забезпечення платежів для експортера досягається при відкритті покупцем безвідзивного документарного акредитива.

За документарного інкасо банк бере на себе зобов’язання з одержання належної експортеру суми проти передачі документів, згідно із заздалегідь узгодженим переліком. На відміну від акредитивної форми розрахунків у разі використання документарного інкасо продавець відвантажує товар на користь покупця без здійснення ним попереднього резервування коштів на окремому рахунку.

На відміну від експортера, для імпортера розрахунки з використанням документарного інкасо є прийнятнішими, ніж акредитивна форма.