92.Напрямки і пріоритети зовнішньополітичної діяльності України

Основна мета, пріоритети і напрямки зов­нішньої політики незалежної, вільної Ук­раїни сформульовані в Акті незалежності України, в Зверненні Верховної Ради Ук­раїни «До парламентів і народів світу» та інших документах. Підкреслюється, що Україна будує демокра­тичну, правову державу, першочерговою метою якої є забезпе­чення прав і свобод людини. Україна неухильно дотримуватиметься норм міжнародного права, керуючись Загальною Декларацією Прав Людини, Міжнародними пактами про права людини, що їх Украї­на ратифікувала, та іншими відповідними міжнародними докумен­тами. Україна, одна з державзасновниць Організації Об'єднаних Націй, в повній відповідності з метою і принципами Статуту ООН спрямовуватиме свою зовнішню політику на зміцнення миру та безпеки в світі, на активізацію міжнародного співробітництва у ви­рішенні екологічних, енергетичних, продовольчих та інших гло­бальних проблем. Зовнішня політика України базуватиметься на загальновизнаних принципах міжнародного права. Забезпечення на­ціональних інтересів України, захист прав та інтересів її громадян за кордоном, створення сприятливих умов для соціально-економіч­ного розвитку держави - головна мета зовнішньої політики Украї­ни. Проводячи відкриту, чесну, принципову зовнішню політику, Україна грунтується на принципах і нормах міжнародного права. Висловлюючи готовність встановити з іншими державами дипло­матичні відносини, Україна підкреслює, що встановить з іншими державами дипломатичні відносини і будуватиме двосторонні сто­сунки і зв'язки із ними на засадах рівноправності, суверенної рівності, невтручання у внутрішні справи один одного, визнання територіальної цілісності та непорушності існуючих кордонів. Україна вважає свою територію неподільною і недоторканою й не має жодних територіальних домагань ані до однієї держави. Країни світу активно підтримали вступ незалежної України в міжнародне співтовариство. В середині 90-х років Україну визнали де-юре і де-факто більше 140 держав, з них близько 70 вже встановили з Ук­раїною дипломатичні відносини, відкрили посольства і консульства. Розгортається дедалі ширше сприятлива смуга міжнародного визнання незалежної, самостійної України

93.Основні концепції геополітики

Геополітика як політологічна концепція, що вбачає визначальну роль географічних чинників у політиці дер­жави, за глобальних політичних змін, які гостро поста­ли на зламі XX—XXI ст., набуває нового значення і змі­сту. Це пов'язано насамперед із невідповідністю реаліям традиційних моделей реалізації державно-політичних прагнень. Розташування і розміри території України, чисельність її населення, природні ресурси в поєднанні з її потенційними можливостями в науковій, економічній та інших сферах суспільного життя дають їй змогу і право мати статус великої європейської держави з від­повідною геополітичною поведінкою та геостратегічною орієнтацією

Термін «геополітика» в його первісному значенні (згідно з теоретичними розробками засновника цього напря­му шведського вченого Р.Челлена і німецького дослідника Ф. Ратцеля, а також американських вчених X. Маккіндера і А. Мехена) трактується як вчення про державу, що прагне до розширення свого географічного і територіального простору. В сучасному розумінні цей термін трактується як наука і політика щодо вивчення міжнародних структур і механізмів їх взаємодії, закономірностей і тенденцій світо­вого розвитку, а також використання її досягнень у прак­тичній політиці національних держав, міжнародних союзів і блоків для забезпечення реалізації своїх геостратегічних і національних інтересів, збереження миру і забезпечення стабільності.

Принцип сили в геополітичному значенні означає, що держава або група держав здатні нав'язати іншим держа­вам свої інтереси, поширювати свої впливи, використовую­чи при цьому свої переваги у військовій силі, дипломатії, економічній могутності, технологічному та інтелектуальному розвитку.

До сказаного слід додати, що принцип сили в геополітичних концепціях початку XX ст. і періоду холодної війни мав дещо інше трактування, ніж у сучасному розумінні. Його величина, згідно з цими концепціями, залежала від: контролю держави над морськими просторами, контролю над хартлендом (середня земля — Євразія); ядерної зброї як засобу загрози і превентивного удару і засобу стриму­вання агресора.

На сьогоднішньому етапі світового розвитку провідною є та держава, сила якої переважно вимірюється економічним, технологічним, інформаційним та інтелектуальним потен­ціалом.

До вимірів сили на міжнародній арені відносять:

1) геополітичне становище, яке включає рельєф і клімат, територіальний простір, його сконсолідованість, що вира­жається у наявності сучасних комунікацій (автомобільних, залізнодорожних, річкових, морських і авіаційних); розта­шування у певному культурному і геополітичному ареалі (тобто у сфері впливів країн з точки зору їх геополітичної ваги і культурного розвитку);

2) населення, його кількість, вікова структура, природ­ний приріст, освітній рівень, фахова підготовка тощо;

3) природні ресурси — грунти, води, флора і фауна, корисні копалини, а також високотехнологічні й екологічно безпечні засоби природовикористання і природозбереження;

4) економічний розвиток, що передбачає наявність сучас­них постіндустріальних галузей, експорт технологій, кіль­кість розміщення своїх підприємств за кордоном, високо­освічені менеджерські кадри;

5) соціально-культурний рівень — передбачає ефектив­ну систему охорони здоров'я та екологічної безпеки, освіти й науки, а також вирівнювання соціальної стратифікації;

6) військова могутність, що виявляється в оснащеності високотехнологічними озброєннями і тактичній грамотності

збройних сил, високорозвинутому ВПК. При цьому слід сказати, що цей елемент не є вирішальним у силовому вимірі сучасного світу. Німеччина і Японія не є достатньо сильними у військовому відношенні, зате вони — члени Великої сімки;

7) політичний режим, який забезпечує сприятливі або не­сприятливі умови для цивілізованого розвитку суспільства;

8) дипломатія, сутність якої полягає в знаходженні ефек­тивного інструментарію для проведення зовнішньої полі­тики держави, створення сприятливих інформаційних та ідеологічних умов для піднесення престижу держави;

9) національний характер, який виражається у таких ознаках, як ставлення до праці, підприємницька активність, правова і моральна нормативність. Національний характер як сукупність рис колективної психіки має вирішальне зна­чення в кризових для суспільства ситуаціях;

10) міжнародний імідж держави, що виражається у сприй­нятті держави на міжнародній арені, її миролюбивому чи агре­сивному характері, внутрішній стабільності, здатності віді­гравати певну роль у балансі геополітичних інтересів розви­нутих держав, спроможності швидко трансформуватися від­повідно до модерністських тенденцій світового розвитку.

Отже, сила держави у міжнародних відносинах не є по­стійною величиною. Вона змінюється у часі, і відповідно змінюються пріоритети щодо трактування і реального зна­чення названих елементів