74.Місце і роль еліти в суспільно-політиному житті. Теорії еліт

Політична еліта (франц. еіііе — краще, відібране, вибране) — са­мостійна, вища, відносно привілейована група людей, наділена особливими психологічними, соціальними і політичними якостя­ми, яка бере безпосередню участь у затвердженні і здійсненні рішень, пов'язаних з використанням державної влади або впли­вом на неї.

Сучасні теорії еліт різноманітні. Можна виділити ряд напрямків. Історично пер­шою групою теорії еліт, що не загубила сучасної значимості, стали концепції макгавеллгстськог школи (Моска, Парето, Міхельс, Гелбрейт, Дюверже, Ліпинський та ін.). їх об'єднують спільні риси. По-перше, визнання існування еліти в будь-якому суспільстві, її поділ на привілейовану влад­ну, творчу меншість і пасивну, нетворчу більшість. Поділ зако­номірно випливає з природи людини і суспільства, особливих психологічних якостей еліт (природні обдаровання, виховання та ін.). По-друге, групова згуртованість. Еліта - згуртована гру­па, об'єднана не тільки спільністю професійного статусу і соці­ального становища, але й самосвідомістю, сприйманням себе особ­ливою верствою, покликаною керувати суспільством. Структурна постійність еліти, її владних відносин (зміна вождів племен, мо­нархів, бояр і дворян, парламентаріїв і міністрів тощо, але відно­сини панування і підкорення між ними і простим людом збері­гаються). По-третє, легітимність еліти; більш-менш широке визнання масами її права на політичне керівництво, формуван­ня і зміна еліт у ході змагання за владу. Природно, макіа-веллістські теорії еліт не позбавлені недоліків: в теоріях пере­більшуються психологічні фактори, ігноруються свободи і права особи, переоцінюється часто-густо і роль керівників, які управ­ляють і недооцінюється активність мас, не враховується і ево­люція суспільства і т. п.

Виниклі вже в XX ст. ціннісні теорії еліт намагаються подола­ти слабкості теорій еліт макіавеллістської школи. І хоча в ціннісних теоріях еліт головною конструктивною силою суспільства вва­жається еліта, все ж пом'якшуються позиції у ставленні до де­мократії, робиться спроба пристосувати теорію еліт до реалій сучасних демократичних держав. Однак за ступенем аристокра­тизму, у ставленні до мас, демократії та ін. різноманітні ціннісні теорії еліт розрізняються. Але їх об'єднують загальні риси. По-перше, в теоріях утверджується, що еліта - самий найцінніший елемент суспільного життя, що володіє високим хистом, умінням, відданістю справі, спроможністю вчасно оцінити обстановку в суспільстві, враховувати суспільну думку та ін. По-друге, панів­не становище еліти відповідає, немовби інтересам суспільства. По-третє, формування еліти не стільки результат жорстокої бо­ротьби за владу, скільки результат природного відбору суспільством найбільш цінних представників. Елітарність випливає з рівності можливостей і не суперечить сучасній представницькій демократії. Ціннісні теорії еліти претендують на найбільшу відповідність реальностям сучасного демократичного суспільства. Справжня еліта не володарює, а керує масами з їх добровільної згоди, що висловлюється на вільних виборах. В основі ж концепцій демо­кратичного елітарізма лежать положення і настанови про ціннісні якості еліт. У працях соціологів Роберта Даля, Сеймура Мартіна Ліпсета, Людвіга Хармона Зіглера та ін. обґрунтовуються теорії елітарної демократії. Використовуючи запропоноване Йозефом Шумпетером визначення демократії як конкуренції між потен­ційними керівниками за довіру і голоси виборців, соціологи відзна­чають важливу роль еліт в управлінні, вважаючи, що тільки керівна верства здатна стримати частину притаманних масам ірраціо­налізму, емоційної неврівноваженості і радикалізму.

Концепції множинності, плюралізму еліт істотно збагачують і розви­вають деякі демократичні настанови ціннісних теорій еліт. Соціологи Отто Штаммаєр, Давід Рісмен, Сеймур Келлер, Роберт Даль та інші розцінюють концепції множинності еліт як заперечення елітарної тео­рії. Вплив кожної з еліт обмежений специфічною для неї сферою діяль­ності. Жодна з еліт не здатна домінувати в усіх сферах суспільного життя. Плюралізм еліт визначається складним суспільним розподілом праці, різноманітністю соціальних структур. З допомогою різноманітних де­мократичних механізмів: виборів, референдумів, опитувань, преси та іп. обмежується або взагалі відвертається дія залізного закону олігархізації, та еліта залишається під контролем народу. Існує конкуренція еліт, що відображає економічну та соціальну конкуренцію в суспільстві. В сучас­ному демократичному суспільстві влада розпорошена між різноманіт­ними суспільними верствами і владними структурами. Концепції мно­жинності еліт - важлива складова частина ідейпо-теоретичпого арсеналу плюралістичної демократії.

Співвідношення еліти і демократії розглядається не тільки в спектрі протиставлення їх одна одній. Відсутність у західному суспільстві раціо­нальної еліти розглядається як одна з головних причин кризи демо­кратії. Необхідність елітарного правління зумовлюється самою демо­кратією. Для збереження і зміцнення демократії вважається необхідним відродження консенсусу, для чого слід відновити авторитет еліти. Тому постійно уточнюється зміст понять еліта і демократія. Дедалі частіше робиться висновок, що демократія в сучасному розумінні - це не правління народу, а уряд, схвалений народом (Йозеф Шумиетер). По суті, обме­ження участі мас у політичному процесі пояснюється тим, що нібито масам властиві антидемократичні тенденції. Маси слабо уявляють цінності та принципи демократії і, піддаючись виливу демагогів, можуть їх пору­шувати. Елітаристи вважають, що демократія діє ефективніше, якщо створена еліта забезпечує буфер між ірраціональною громадськістю і дер­жавою. Поєднання елітаризму з демократією вважається природним уже тому, що еліта, яка управляє, керує визнається необхідною для будь-якого суспільства, в тому числі і демократичного. Елітарна де­мократія передбачає плюралізм еліт, що забезпечує дисперсію, тобто розклад влади па основі протиборства і балансу політичних сил, наве­дених різноманітними елітами. Йде конкуренція еліт у боротьбі за владу. Маси, вибираючи між елітами, що конкурують, мають можливість повністю впливати па політику, виявляти свою волю і почуття. І вза­галі, елітарна демократія не відкидає ідеї народного суверенітету -управління еліти в ім'я добра народу, суспільства.