4.Субєкти політики. Особистість як суб’єкт політики.

Суб'єкти політики — це осо­би і соціуми, а також створені ними установи й організації, які беруть активну, свідому участь у політичному процесі.

Людина, особистість — первісний суб'єкт політики, наділений здатністю брати участь у політичному житті, впливати на владу. Ставлення людини до полі­тики може набувати різноманітних форм політичної поведінки — від свідомого схвалення до стихійного заперечення. Політична активність людини, міра її участі в політичному житті, суспільна зрілість значною мірою залежать від якості політичної соціалізації, розвитку й вдосконалення політичної культури суспіль­ства. Засвоюючи знання про політику, набуваючи досвіду політичної діяльності, людина стає громадянином — свідомим учасником політичного процесу.

Людина як суб'єкт політики та основні параметри її діяльності

У демократичному суспільстві політика здійснюється людьми для людей. Тому активна участь особи в політич­ному житті, роль людини як суб'єкта політики має ваго­ме значення.

Політична діяльність індивідів може здійснюватись як політична участь (участь громадян у політичному житті суспільства) і як політичне функціонування.

Політичне функціонування — забезпечення участі політичних інституцій (державних установ, політичних партій, громадських організацій) в управлінні спільними справами.

Сукупно вони означають професійну політичну діяль­ність, апаратну роботу, керівництво громадським утво­ренням. Американський соціолог X. Макклоскі, наприк­лад, визначає політичну участь як «добровільну діяль­ність, завдяки якій члени суспільства беруть участь у виборі правителів і, прямо чи опосередковано, у формуванні державної політики». Завдяки політичній участі, по-перше, створюються умови для якнайповнішо­го розкриття потенціалу особи, що є необхідною переду­мовою ефективного вирішення суспільних завдань. По-друге, політична участь сприяє встановленню тісного взаємозв'язку політичних інституцій із громадянським суспільством, контролю за діяльністю політико-управлін-ських структур з боку народу.

Об'єктивні характеристики політичної діяльності та суб'єктивне сприйняття політики людиною, її розуміння

власної ролі в ній служать підставою для вирізнення кількох рівнів і типів участі

5. Взаємозвязок політики з іншими формами с успільної свідомості(філософія, мораль, релігія.

Співвідношення між політикою і мораллю можна звес­ти до таких принципів:

1) політика завжди аморальна;

2) для досягнення високоморальних цілей (здобуття незалежності, утвердження слави і величі держави тощо) всі засоби (в тому числі і насильницькі) мають моральне оправдання;

3) ніяка мета не може виправдати аморальні засоби (на­сильство, брехню, підступність).

Останній принцип дедалі більше знаходить підтвер­дження у політичній практиці сучасного цивілізованого суспільства. При цьому треба сказати, що моральність політиків в її універсальному цивілізаційному значенні залежить не стільки від їхніх особистісних якостей, скільки від ситуації, в якій функціонує політика, а саме:

1) ефективності соціального контролю над владними структурами;

2) умов політичної конкуренції;

3) рівня політичної культури політичних еліт і мас.

Стосовно співвідношення політики і права потрібно за­значити, що ефективність правового регулювання залежить від рівнодії інтересів соціальних груп на політичній арені, а також від рівня економічного і культурного розвитку краї­ни.

Така рівнодія інтересів є основою для створення права, яке служить всьому суспільству, а не тільки окремим со­ціальним групам, як це має місце в посткомуністичних дер­жавах.

Врівноваження інтересів соціальних груп є умовою ви­роблення таких правил гри, які не дають змоги одним жити за рахунок праці інших, тобто безжалісно відкидають пара­зитичні способи мислення і діяльності. Крім цього, право­ва система залежить від попередньої правової (а також політичної) культури та економічного розвитку, міжнародних відносин. Наприклад, серед сучасних політиків, незалежно від їхніх ідеологічних орієнтацій, знань чи пев­них інтересів, мало знайдеться таких, які прямо нехтували б принципами міжнародного права.

Отже, право - це результат погодження суспільних інте­ресів політичних суб'єктів через механізм державної вла­ди з метою досягнення певного стану рівноваги, з одного боку, з іншого - умова розв'язання суспільних проблем у межах принципу права, а не принципу сили.

Якщо зіставити релігію і політику, то побачимо, що в історії домінування як церкви над державою, так і держави над церквою мало негативні наслідки.

Тому сьогодні вико­ристання церкви в політичних цілях, а також втручання церкви в державні справи є суспільно-небезпечним явищем.

Держава покликана забезпечити правові гарантії свобо­ди людини і безпеки нації, а церква — умови для внутріш­ньої свободи людини, морального відродження народу.

Політологія тісно переплітається з політичною фі­лософією.

Відмінність між політологією і політичною філо­софією, на думку багатьох політологів, полягає в такому:

1) філософія розглядає більш умоглядні, абстрактні пробле­ми, а політологія — ті явища, які можна експериментально перевірити;

2) філософія говорить про те, «що має бути», а політологія — про те, «що є».