26. Родова громада (рід) - це засноване на кровнородственных зв'язках і спільності майна об'єднання людей. Ведучих спільне господарство

Родова громада - основна структурна одиниця первісного суспільства, його елементарна частка. Близькі пологи поєднувалися в племена, останні - у союзи племен.

Основні цілі цього об'єднання:

а) підвищення рівня безпеки за рахунок колективного протистояння ворожим людині чинностям природи;

б) підвищення рівня гарантированности успіху при відсічі нападам з боку собі подібних, при нападі на собі подібних.

Структура первісного суспільства: а) родова громада; б) плем'я; в) союзи племен.

Органи влади й керування в первісному суспільстві:

у родовій громаді а) загальні збори, б) старійшина;

у племені а) рада старійшин; б) вождь;

у союзі племен а) рада вождів племен; б) вождь (або два вожді, один із яких - військовий вождь) союзу племен.

Родова громада — колектив первісних людей, що є кревними родичами, які спільно трудилися й мали спільну майно. Почали формуватися в палеоліті з первісних людських черід. У мезоліті й неоліті на зміну родовим громадам прийшли сусідські громади, а потім - племена.

Саме панування зоологічного індивідуалізму стало на певному етапі розвитку стада первісних людей перешкодою для подальшого розвитку виробничої діяльності. І якісно нові, соціальні відносини виникли спочатку як засіб приборкання зоологічного індивідуалізму. Тому помилково розглядати соціальні зв'язки як подальший розвиток біологічних. У той же час протиріччя біологічного і соціального не можна розглядати в абсолюті. Піклувальний інстинкт, колективізм, різні акти взаємодопомоги, не тільки не зникли, а й отримали соціальні стимули. Становлення людського суспільства з необхідністю припускало приборкання, введення в певні рамки таких найважливіших індивідуалістичних потреб, як харчова й статева.

Якими ж нормами регулювали укладання шлюбу? Однією з них була вже відома нам родова екзогамія, спочатку дуально-родова, а згодом дуально-фратріальна, що виявлялася у перехресно-двоюрідному, або кроскузенному шлюбі. Чоловіки женилися на дочках братів своїх матерів, або на дочках сестер своїх батьків. В інших суспільствах кілька родив мов би по колу поставляли шлюбних партнерів один одному. Так само існували звичаї «уникнення» (запобігання) статевих зв'язків між людьми, які не належали до кола потенційних чоловіків і дружин.

З виникненням роду й дуальної організації на зміну людям і суспільству, що формувалися, прийшли готові люди й готове людське суспільство. Почалася історія справжнього людського суспільства, першою стадією якого була історія первісного суспільства, що сформувалося.

27. Плем'я виникає одночасно з родом, бо екзогамність роду потребує постійних зв'язків хоча б між двома родовими колективами.

Археологічно виникнення племені звичайно фіксується тільки в мезоліті, коли закінчується його формування як соціальної й етнічної спільності.

Характерними рисами раннього П. є: наявність племінної території, відокремленої від території сусідніх П. умовними рубежами; певна екон. спільність і взаємодопомога одноплемінників, що виражається, напр., у колективних полюваннях; єдина племінна мова; племінна самосвідомість і самоназва тощо.

На відміну від наступних типів етніч. спільностей (народність, нація) П. засноване на спільному походженні родів, що до нього входять, на кровноспоріднених зв'язках між його членами. Саме кровноспоріднений зв'язок, який об'єднав два чи кілька родів, перетворює їх на П. Належність індивіда до П. робила його співвласником спільної власності, забезпечувала йому певну частку виробленого продукту, право участі в суспільному житті.

Розвинені П. кінця епохи первіснообщинного ладу мали племінне самоврядування, яке складалося з племінної ради, військ, і цивільних вождів. Поступово в П. розвивається майнове розшарування, виділяються багаті і бідні роди, з'являється племінна знать, зростає роль військ. керівництва, яке нерідко захоплює й цивільну владу в П. На зміну П. приходить нова форма етнічної спільності — народність і нова форма організації суспільства — держава.

Головну роль у родовій общині спочатку відігравала жінка (матріархат), вона піклувалася про дітей і господарювала. Споріднення дотримувалося за материнською лінією. Роди об'єднувалися у племена в результаті шлюбних зв'язків, заборонених усередині роду.

28.МАТРІАРХÁТ (лат. mater - мати і грец. άρχη - влада) – ранній період у розвитку первіснообщинного ладу (від палеоліту до розвинутого неоліту), який характеризувався наявністю материнського роду і рівноправним з чоловіком, а пізніше провідним становищем жінки у суспільстві.

За раннього М. (палеоліт і ранній неоліт) основними заняттями населення були збиральництво, мисливство та примітивне рибальство, причому збиральництвом займалися жінки, мисливством – чоловіки, а рибальством – одні й другі. Це було основою для рівноправного становища жінки й чоловіка в суспільстві. Розвинутий М. характеризувався переважним становищем жінки в суспільстві. Основними галузями господарства було мотичне землеробство, досить розвинуте рибальство, розведення свійських тварин.

Осередком матріархального суспільства була материнська сім’я – велика група (200-300 чол.) близьких родичів по жіночій лінії. На чолі сім’ї стояла старша жінка. Ці сім’ї були господарськими одиницями. З них складався материнський рід, який колективно володів родовою общинною землею. На чолі материнського роду була старша жінка старшої в роді сім’ї. В межах свого роду заборонялося одружуватися, тому рід був пов’язаний шлюбними відносинами з іншим родом (т.зв. дуальна екзогамія). Згодом дуальна організація (зародок племені) переросла у фратріальну (поділ племені на дві половини, що складалися кожна з кількох родів-фратрій, між якими були заборонені шлюбні відносини). Спочатку чоловік і жінка жили кожний у своєму роді (дислокальне поселення), зберігався груповий шлюб. Діти не знали свого батька. Кровна спорідненість ішла по лінії матерів, біля яких групувалися діти. З розвитком матріархального роду дислокальні поселення замінювалися матрилокальними. У той час виник парний шлюб.

Дальший розвиток продуктивних сил зумовив перехід до нової організації родового суспільства – патріархальної. Оскільки М. був історичною стадією розвитку людства, його пережитки ще довго мали місце в багатьох європейських та інших народів, зокрема й українського.

ПАТРІАРХÁТ (від грец. πατήρ - батько і άρχή - початок, влада) – останній період в історії первіснообщинного ладу. Заступив матріархат і передував класовому суспільству. Існування П. збіглося в часі з мідним віком, бронзовим віком та раннім періодом залізного віку. Перехід до П. відбувся в результаті значного розвитку продуктивних сил. Розвиток скотарства, плужного землеробства, рибальства, ремесел (особливо обробки металів) створили умови для економічного життя кількісно менших, ніж родова община, колективів, підніс значення праці чоловіка. Родовід по материнській лінії змінився батьківським, матрилокальне поселення (життя подружжя в родовій общині дружини) – патрилокальним (дружина переселялася в родову общину чоловіка), материнський рід – батьківським або патріархальним, основним економічним осередком якого стала патріархальна сім’я. Сукупність патріархальних сімей або їх груп (патронімій) становила патріархальний рід, члени якого були зв’язані спільністю походження. Рід номінально вважався власником інтенсивно використовуваної землі, що розподілялася між сім’ями та патроніміями. За П. відбувся перехід від парного шлюбу до моногамії. Жінка значною мірою була витіснена з галузі основного виробництва й обмежена вузькими рамками домашнього господарства, позбавлена майнових та спадкових прав і опинилася в підневільному становищі. Відповідно змінилася і духовна культура первісного суспільства. Особливого розвитку набули загальнородові чоловічі культи, що зміцнювали зв’язок між членами роду в період розкладу інших родових зв’язків.

П. був часом поступового розкладу первіснообщинного ладу. За першим великим поділом праці – виділенням скотарських племен – стався 2-й – відокремлення ремесла від землеробства, з’явився торговий обмін. Розвиток П. привів до виділення в складі патріархальної сім’ї малої сім’ї, виникла сусідська община

29. Рід – союз кровних родичів,які пох. Від одного предка., пов‘язана єдиним походженням по материнській чи батьківській лінії.

Плем‘я – одна з найбільших давніх форм етнічної спільності, яка складалася з родів.(пігмеї в Африці, Аборигени в Австралії)

Шлюбні класи – плем. Обєднання

Госп. Община – члени якої вели спільне гос-тво.Регулювала ЕК. Відносини, було колективне загінне полювання.

Ендогамія — практика шлюбів в межах певної соціальної групи (роду, племені чи родини) що заохочується соціальними нормами. Прикладом ендогамії є шлюби між братом і сестрою у Єгипті фараонів.

Екзогамія це практика шлюбів поза межами окресленої групи (роду, племені, родини) до якої людина належить. На додаток до кровних родичів, заборона може стосуватись також членів спеціфічної тотемної чи іншої групи.

Протилежністю екзогамії є ендогамія.

Найпоширеніщою теорією що пояснює походження екзогамії запропонована Едвардом Вестермарком, який пояснює її виникнення острахом перед інцестом. Із точку зору генетики, уникнення шлюбів між близькими родичами має наслідком зменшення кількості деяких спадкових хвороб.

Інце́ст (лат. incestus — нечистий, гріховний; синонім — кровозмішення), статевий зв'язок між близькими родичами (батьками і дітьми, братами й сестрами).

Ендогамія – традиційна вимога укладати шлюби всередині певної людської спільности (племені, сільської общини, касти, конфесійної групи і т. д.).

Екзогамія – традиційна заборона вступати в шлюбні стосунки чоловікам і жікам певних людських спільнот (роду, фратрії).

30. Наявність надлишкового продукту дозволила зосередити деяким сім'ям, їх главам, старійшинам, воєначальникам знаряддя праці, запаси товарів, стати власниками відокремлених ділянок землі і рабської сили, захопленої в результаті війн. Розвивалася соціальна неоднорідність суспільства. Майнова нерівність (спочатку — міжродова, а згодом внутрішньородова) стала причиною розшарування суспільства і появи груп людей, які «спеціалізувалися» на виконанні загальносоціальних справ (адміністратори, контролери, скарбники та ін.). Іншою стає організація влади. Замість зборів членів роду все частіше проводилися лише збори чоловіків. Поступово усвідомлювалася важливість гарного управління, керівництва. Відбувся поділ функцій влади на світську (управління), військову (військове керівництво), релігійну. Рада старійшин стає органом повсякденного управління. З'являється племінна бюрократія (управлінська, військова, релігійна), яка здійснює управління суспільством вже не лише в його загальних інтересах, але й у власних, групових, класових інтересах.

Знадобилася якісно нова організація, спроможна зберігати і забезпечувати життя суспільства як цілого організму. Виникла необхідність у публічній владі, відокремленій від суспільства, з особливими загонами людей, які займаються лише управлінням і мають можливість здійснювати організований примус. Такою організацією стала держава.

Слід зважити на те, що родова організація поступово еволюціонувала в державу, проходячи певні перехідні стадії, однією з яких була «військова демократія» (органи самоврядування ще зберігаються, але вже нові додержавні структури в особі воєначальника і його дружини набирають сили).

Родова організація суспільства трансформувалась в державу еволюційно, проходячи перехідні стадії. Одною з таких перехідних форм, - за думкою Л.Моргана, - “військова демократія”, де органи родового суспільного самоуправління ще зберігаються, але поступово набирають силу нові переддержавні структури в особі воєнначальника і його війська.

Тут з’явились зачатки військово-насильницького примусу і подавлення, тому що традиційна родова організація самоуправління уже не в стані була вирішити виникаючі протиріччя, які все більше розвалювали вікові порядки.

в) суть формування державності в різних умовах

31.ознаки цивілізації: письмо,міста,архітек. Трипільська протоцивілізація – конфедерація племінних союзів – джерело формування автохтонного населення України. Ранній період праслов’янської історії – час первісної консолідації протослов’янських племен.

Саме на півдні України землеробська протоцивілізація Балкан через свій північно-східний форпост – трипільську культуру безпосередньо вплинула на предків майбутніх скотарів – мисливців та рибалок лісостепів басейнів Дніпра та Дінця. Останні отримали від балканських нащадків найдавніших землеробів та скотарів Близького Сходу не тільки навички відтворюючого господарства, а й прасемітську та прашумерську сільськогосподарську термінологію, що простежена лінгвістами в мові праіндоєвропейців (Ильич-Свитыч, 1964, 1971)». Ця установка дала напрямок тому відторгненню Трипілля від індоєвропейського світу, яке представлено в усіх подальших академічних виданнях Інституту археології НАНУ, що репрезентують початкові етапи офіційної історії України.

Трипільська культура – археологічна культура доби мідного (енеоліту) – початку бронзового віків, частина культурно-історичної спільності Трипілля-Кукутень. Вживаються назви "Трипілля", "Кукутень-Трипілля" або "Трипілля-Кукутень". Територія поширення цієї спільності – від Прикарпатської Молдови в Румунії до лівобережжя Дніпра на Переяславщині.

Датується приблизно між 5400 – 2750 рр. до нашої ери, тобто 7 – 5 тисяч років тому.

Територія поширення в Україні – сучасна лісостепова смуга та смуга лісів помірного поясу від Прикарпаття на заході до Наддніпрянщини на сході. Найпівнічніші пам’ятки класичної трипільської культури зафіксовані на Десні, а найпівденніші – у степовому Побужжі. Трипільські поселення відомі у 15 областях України, а окремі знахідки цієї культури – ще у 4.

Комплекс археологічних знахідок із характерним посудом, орнаментованим спіральними візерунками, вперше отримав назву “трипільська культура” завдяки відкриттю київським археологом В.В.Хвойкою таких пам’яток поблизу Києва наприкінці ХІХ ст. Поселення, за яким названо цю культуру, розташоване у 2 км від села Трипілля Обухівського району (Відейко М.Ю. Місця археологічних розкопок В.В. Хвойки на трипільських поселеннях. //Дослідження трипільської цивілізації у науковій спадщині археолога Вікентія Хвойки. – К.:Академперіодика, 2006. – Т. ІІ. – С.28-38.).

Формування трипільської культури відбувалося у районі Карпато-Подністров’я (територія сучасних держав Румунія, Молдова, Україна) і було обумовлено складними культурно-історичними процесами доби пізнього неоліту – раннього енеоліту, що охоплювали Балкано-Карпато-Дунайський регіон у 5 тис. до н.е. Перші та найбільш ранні пам’ятки культури Прекукутень – Трипілля А відомі у Південно-Східній Трансільванії та Прикарпатській Молдові. Трипільська культура утворилася в результаті синтезу традицій кількох культур доби неоліту: лінійно-стрічкової кераміки, Боян, Хаманджія, Криш. Впродовж двохтисячолітнього розвитку носії трипільської культури перебували у взаємодії зі спорідненим населенням Балкано-Карпато-Дунайського регіону, що істотно впливало на вигляд матеріальної культури та розвиток культурних традицій. Найдавніше поселення трипільської культури в Україні досліджене В. Г. Збеновичем біля села Бернашівка на Вінничині.

В Україні відомо близько 2100 пам’яток трипільської культури. Вона представлена переважно поселеннями. Відомі поховання, “скарби”, майстерні.

Характерною рисою трипільської культури є залишки жител у вигляді “площадок” – скупчень обпаленої глини. Такі об’єкти реконструюються як рештки прямокутних споруд з дерева та глини з двома поверхами та горищами, які знищені у ритуальній пожежі.

Серед поселень трипільської культури чимало таких, що характеризуються продуманим плануванням, часто будівлі розташовано по колу або овалу. Починаючи з раннього періоду фіксуються поселення великої площі – понад 10 га, а з етапу ВІ-ІІ найбільші – “протоміста” - у межиріччі Південного Бугу та Дніпра сягають понад 100, а найбільші - 450 га. У зовнішньому колі таких поселень-гігантів житла так щільно розміщене одне біля одного, що утворюють “житлову стіну”, яка мала захищати мешканців від зазіхань сусідніх племен.

Різноманітні інструменти та знаряддя праці, а також і зброя виготовлялася з кременю, каменю, кістки та рогу, а також, набагато менше - з міді, а у пізній період – з бронзи. Іноді трапляються керамічні виробничі предмети – прясельця, відтяжки від верстату.

Керамічний комплекс трипільських поселень вирізняється різноманітністю, що властиво для всіх давніх хліборобських культур. Він характеризується наявністю посуду із складним кольоровим візерунком. Серед керамічних виробів Трипілля антропоморфні статуетки, зооморфні фігурки, моделі будівель, ритуальні предмети.

Трипільська культура досліджується понад 100 років, розкопано десятки жител, здобуто чимало матеріалу, який дозволяє робити певні соціально-економічні реконструкції.