1. ПС - це тривалий період в історії людства - від вин люд(2 млн. р. т.) і до вин цив і державності. У різн народ цей процес відбувався в різ істор терміни, а деякі нар живуть в умовах первісності до сьогоднішнього дня.

Епосі первісності властиві наступні особливості:

- відбувався антропогенез - біологічна еволюція людини, що завершилася, на думку різних вчених від 40 до 100 тисяч років тому, виникненням вигляду «людина розумна» (Homo sapiens;

- йшло формування мислення (або інтелекту) людини, його мови - в подальші періоди вони лише розвивалися;

- людство розповсюдилося по всіх континентах;

- люди переходять від тих, що привласнюють до виробляючих форм господарювання (від полювання і збирання до землеробства і скотарства)

- поряд з антропогенезом розвертається соціогенез - формування суспільних форм життя у вигляді родової, а потім родоплеменної організації;

- складаються перші світобачні уявлення, ранні форми релігійних уявлень, міфологічних систем.

Серед цих найважливіших процесів, що заклали фундамент історії людства, стоїть і складання культури як специфічної сфери людського суспільства. Причому для ранніх етапів історії характерна єдність закономірностей, спільність виявів становлення культури у різних народів.

Специфічною рисою первісної культури був її синкретизм (нерозчлененість), коли ні форми свідомості, ні види діяльності, ні форми культури не відділялися і не протиставлялися один одному. Будь-який вид діяльності передбачав і містив в собі всі інші.

(39)Синполітейне – сус-тво що живе, існує з цив. суспільством (пізньопервісне суст-ва, які розвивалися паралельно з ранньодерж утвореннями і в певному контакті з ними(поряд з цивілізацією)).

Аполітейне – яке існувало до цивілізації.

2. Періодизація Перш ніж створити періодизацію первісного суспільства, досліднику, насамперед, необхідно простежити послідовність історичних подій у часі, тобто встановити хронологічне співвідношення матеріальних об'єктів і явищ, зафіксованих джерелами (археологічними, антропологічними, етнологічними, лінгвістичними тощо) та, по можливості, визначити час їх існування.

5)Соціологічна: сус-тво,що формується(первісна орда): докласове сус-тво (матріархат, патріархат, війс.демок.);класове сус-тво (рабовласн, феод, капітал; безкласове(постіндуст).

На відміну від геологічної, археологічна періодизація грунтується на соціальних чинниках, а саме: змінах у характері матеріалу, з якого виготовлені основні знаряддя праці і предмети побуту, а також у техніці й технології їхньої обробки

Розроблена на суто природничих засадах антропологічна систематика дає можливість історику простежити етапи еволюції людини та її предків, встановити принципову межу, яка відокремлює людину від тварини, розглянути суттєві питання послідовного становлення пря-моходіння, формування руки, розвитку мозку, виникнення мислення і мови. Антропологи поділяють епохи за змінами фізичного (морфологічного) типу людини в такому порядку: найдавніша людина (Homo erectus, архантроп), стародавня людина (Homo sapiens neanderthalensis, палеоантроп), сучасна людина (Homo sapiens sapiens, неоантроп). Будучи синхронізовані з геологічними і археологічними періодами, стадії антропологічного розвитку людини створюють антропологічну періодизацію первісного суспільства.

У XVIII ст. французький філософ-просвітитель Ж.Кондорсе поділив історію людської культури на послідовно змінні форми господарювання (полювання, рибальство, скотарство, землеробство). Започаткована у XIX ст. класифікація первісних пам'яток матеріальної культури спонукала створення науково обґрунтованої археологічної періодизації, яка підтвердила правильність гіпотези Лукреція. Датський вчений К.Томсен, використовуючи археологічні дані, впровадив поняття трьох віків: кам'яного, бронзового та залізного..

Л.-Г.Морґен поділив історію культури на дикунство, варварство і цивілізацію.

Найусталенішим поглядом вважається такий, згідно з яким археологічна періодизація узгоджується із загальноісторичною, тобто кам'яний вік відповідає первісному ладові, бронзовий — виникненню найдавніших держав, ранній залізний — державам вторинного типу. За цією періодизацією кам'яний вік на території України розпочався приблизно 800 тис. років тому і тривав аж до неоліту (IV тис. до н.е.); епоху мідного віку датують IV —III тис. до н.е.; епоху бронзового віку — II тис. до н.е. — VIII ст. до н.е., а епоху раннього залізного віку — VIII ст. до н.е. — IV ст. н.е. на території України кам'яний вік та епоха неоліту закінчилася близько 2800 — 2750 pp. до н.е. Складовою частиною цієї епохи на деяких територіях був мідний вік (між 3300 — 2800/2750 pp. до н.е.). Епоху бронзового віку слід датувати із 2800 (2760) до 1200 pp. до н.е., а епоху'раннього залізного — періодом із XII ст. до н.е. по IV ст.н.е.

кожний період у розвитку людської культури має притаманні йому властивості. Так, для першого періоду первіснообщинного ладу, який умовно називають дикунством, характерні поступова еволюція людини, привласнення готових продуктів природи, створення найпростіших знарядь праці, добування вогню та виникнення виробничих відносин. Першою формою суспільно-економічних відносин було первісне людське стадо, в межах якого відбувалося становлення суспільної людини. Другий — родовий лад, або варварство, був періодом повного утвердження системи виробничих відносин первісного суспільства. За родового ладу основним осередком Суспільства був рід, що об'єднував групу людей, зв'язаних кровним спорідненням. У цей період виникають скотарство і землеробство. Продукти, отримані від таких форм господарювання, поступово витісняють залежність їжі від збиральництва. Нарешті, для нижньої фази варварства характерне запровадження гончарства.

Більшість дослідників за основу періодизації беруть розвиток форм суспільної організації первісних людей. розділити первісне суспільство на первісне стадо, первісну общину (материнський рід) і військову демократію. періоди первісного стада, первісної общини неандертальців та первісної родової общини., докласове суспільство пройшло етапи первісного стада, родового ладу, що поділяються на епохи матріархату, патріархату і, нарешті, період військової демократії. Інші дослідники суспільства на три періоди: становлення (праобщина), зрілість (родова община) та розпад (класоутворення). Однак всі дослідники сходяться на тому, що для первіснообщинного ладу більш-менш характерний послідовний колективізм у виробництві та споживанні, спільна власність і зрівнювальний розподіл. Вважається, що нижня межа періоду — середній палеоліт (час палеоантропів) або верхній палеоліт (час неоантропів), а верхня межа — зазвичай неоліт.

1)Історична: стар світ, Середні роки, Новий час, Новітній час

2)Матеріальна: кам’яний вік, вік металів, залізо

3) Розвиток гос-тва: привласнююче ,відтворююче, синтезуюче

4)»комплексна» дикунство, варварство, цивілізація

Дискусії з приводу проблем періодизації історії первісного суспільства тривають і в наш час. Єдиної загальновизнаної схеми періодизації первісної історії поки що не вироблено.

3.Джерела ІПС: археологічні, етногр, , антроп. матеріали, а також фольклористики, памятки, здобутки лінгвістики, геології. Такий підхід зумовлений передусім особлив. джерел, що хронологічно охоплюють увесь період п. і. Проте арх.. джерела репрезентують мат. к-ру і меншою мірою матер. прояви дух. к-ри. Дость пов’язана з ін.. науками. Етнографія – галузь іст. Науки,яка вивчає к-ру і побут народів, їхній етногенез,розселення та культ-побут. Зв’язки.

Антропологія-наука про походження та еволюцію людини.

Лінгвістика – наука про мову, мовознавство.

Фольклористика – наука про фольклор, займається збиранням і дослідженнм словесної і музич. Нар. Творчості, вивчає закономірності її роз-ку.

Геоло́гія (від грецького γη (ge) (рос.геология, англ. geology, нім. Geologiе f) — земля, λογος (logos) — наука) — наука про Землю, її історію та процеси, що її створили. Вивчає склад, будову, рухи та історію розвитку земної кори і закономірності утворення й поширення корисних копалин.

1896 році француз Анрі Бекерель відкрив явище радіоактивного розпаду. За 9 років Ернест Резерфорд запропонував використовувати це явище для абсолютного датування в геології. Так почали розвиватися радіометричні методи датування. Одночасно розпочинається застосування цих методів еволюціоністами в надії підтвердити правильність гіпотетичної часової класифікації видів за еволюційними довготривалими епохами.

Радіоактивний елемент/ізотоп (наприклад, уран, рубідій, калій-40, вуглець‑14 і т.д.) з часом розпадається на легші елементи. Швидкість цього процесу характеризується середньостатистичним періодом напіврозпаду Існує близько десятка радіометричних методів:  рубідій‑стронційовий, уран-свинцевий, калій-аргоновий, вуглець-азотний (радіо-вуглецевий) та інші.

Принцип датування в усіх методах полягає у порівнянні концентрацій певних елементів у викопному предметі з концентраціями цих же елементів у подібних сучасних предметах. Якщо у радіо-вуглецевому методі порівнянню підлягають концентрації самого С14 “до і після”, то в інших методах здебільшого порівнюють не концентрації, а відношення концентрацій “до і після”.

4. Аборигени – першопочаткові, корінні жителі країни або місцевості, які живуть в ній з давніх давен.

Австралійські аборигени Вперше людина з'явилася в Австралії біля 40 тисяч років тому. В 1968-му році біля озера Манґо, на заході Нового Південного Уельсу, були виявлені останки людини, вік якої відповідно до даного радіовуглеводного аналізу - 25 тис. років. Морфолоґічно ця людина майже не відрізняється від сучасного аборигена. Стародавність кам'яних знарядь, виявлених на околицях озера Манґо, виявилася ще більшою - 32 тис. років. Практично із самого початку відкриття Австралії загадка походження абориґенів стала хвилювати багатьох дослідників. Була висловлена маса гіпотез. Аж до початку XX в. більшість учених уважало їх автохтонним населенням материка. Але в XX в. ця теорія не одержала підтвердження - на території Австралії не були знайдені останки ні вищих видів мавп, ні найдавніших людей. Геологи встановили, що під час останнього льодовикового періоду, що закінчився 12-13 тис. років тому, рівень Світового океану був нижче, ніж тепер, і між Південно-Східною Азією й Австралією простиралася суша, лише місцями перерізана неширокими протоками. Протягом усього палеоліту й мезоліту Австралія й Океанія разом з Південною й Південно-Східною Азією становили єдину культурно-історичну область. Міґранти з Південної й Південно-Східної Азії, почавши заселення Австралії, відділилися від інших рас і утримали в ізоляції особливості древнього загального расового типу, властивого деколи й іншим расам. Австралоїдна раса входить у велику екваторіальну (неґра-австралоидную) расу. Для її представників характерні темна шкіра, широкий ніс, проґнатизм (тобто сильне виступання вперед лицьової частини черепа), хвилясте волосся, сильний ріст волосся на лиці й на тілі. Поширена в Австралії, Південнії Азії та Океанії. Ніхто не знає точно, скільки корінного населення жило на безкрайніх просторах континенту до моменту його колонізації європейцями. По деяким підрахункам - приблизно 0,5 млн. чоловік. Зараз розрізняють 2 категорії австралійських абориґенів:

Абориґени що живуть на самому материку

Тасманці та корінні жителі прилеглих островів (острова Тіві та острови Торресової протоки)

Вони відрізняються за зовнішнім виглядом та деякими особливостями культури. Причому острівна група абориґенів бажає щоб їх називали острівтянами Тіві або острівтянами Торресової протоки, відповідно, а не загальною назвою — Австралійські абориґени. В свою чергу у материкові абориґени мають безліч назв, які походять від аборигенських мов. Кожна назва відповідає племені який проживав у певному район Австралії. Наприклад, Курі (Koori) були поширені у Новому Південому Уельсі, Муррі (Murri) у Вікторії, Нунґар (Noongar) у Західній Австралії, Яматджі (Yamatji) у Центрально-західній Австралії, Нунґа (Nunga) в Південній Австралії, Япа(Yapa) у центральних районах Північної території тощо

аборигенів Австралії, не деформовану ще європейським впливом. По загальноісторичній формаційній періодизації вона визначається як культура, заснована на господарстві, що присвоює і це зіставлено з епохою мезоліту, датованою приблизно 12-16 тисячоліттями до н.е.

На основі етнографічних фактів з життя аборигенів Австралії зроблено аналіз, який дозволяє стверджувати, що і суб'єктогенез (придбання людиною якостей суб'єктності в ході історичного процесу) і інтерсуб'єктогенез (історичний розвиток людської спроможності розуміти інше "– усе це притаманне людям первісно-общинного ладу.

Коли на спосіб життя, світогляд аборигенів накладається інше сприйняття світу, інший спосіб життя, у такому суспільстві формуються химери дискомфорту, виникають соціальні та природні негаразди, починається процес руйнування корінного етносу, зазнає руйнування вся соціоекосистема

У австралійських аборигенів, зафіксована наявність жорсткого паралелізму між виглядом тіла і станом души, яка ніби є ідеальним двійником матеріального тіла. В анімістичній філософії прийнято, що души, звільнені від свого тіла, можуть бути впізнані за подібністю, яку вони зберігають з ним. Логічним наслідком цього вірування є думка, що калічення тіла здійснює відповідний вплив на душу. Австралійці, вбивши ворога, відрізають великий палець правої руки трупа, щоб той, ставши ворожим духом, не міг кидати своєю скаліченою рукою чарівного спису і мандрував би світом озлоблений, але нешкідливий.

5. Народи доколумбової Америки перебували в географічній ізоляції протягом декількох тисячоліть. Внаслідок цього, хоч культура і розвивалася за загальними законами, але для неї було характерне відставання у часі від основних світових цивілізацій, повільніший розвиток. Європейська колонізація фактично зруйнувала й знищила індіанські цивілізації і привела до їх забуття, що викликало необхідність заново їх відкривати.

Походження предків латиноамериканців все ще продовжує залишатися загадкою. В основному сучасні дослідники вважають, що Америка не належала до центрів антропогенезу, а її первинне населення проникло сюди ще в кінці палеоліту з Північно-Східної Азії 30-25 тисяч років тому внаслідок декількох хвиль переселення. Предки американських індіанців заселили величезні простори і розпалися на велику кількість мовних сімей та ізольованих груп. У науці багато суперечок викликає питання про можливі зв'язки Америки з іншими частинами світу в доколумбовий період.

Причинами переселення до Америки могли бути зміни клімату, виснаження місцевих життєвих ресурсів, зростання чисельності населення у сприятливі кліматичні періоди.

Латиноамериканський культурний регіон

Особливість цього регіону в тому, що його культурні засади слід розглядати в двох історичних площинах: до відкриття Америки і після відкриття Америки. В доколумбовий період цей регіон був заселений індіанськими племенами, вихідцями із Азії. Сучасна наука доводить, що це сталося ще 70-25 тис. рр. до Р.Х. В період з III по IX ст. тут явно виділяються дві культурні зони: Мезоамерика та Андська область. Сьогодні ці зони пов'язані з такими колись високорозвинутими цивілізаціями, як майя, ацтеки та інки.

Сучасні дослідження не дають однозначного пояснення всіх особливостей культури цих цивілізацій, причин освоєння ними природничих наук, призначення багатьох залишків матеріальної культури (канали, дороги, величезних розмірів загадкові геометричні знаки тощо). Археологічні розкопки свідчать, що до інків, майя, ацтеків тут тривалий час існували такі культури, як Ламбайеке, Чавін, Мочіка, Чіму, Тіауанако та інші. Культура людей стародавньої Америки вражає і сьогодні. Вони мали добрі знання з математики, астрономії, медицини, мореплавства; розвивали багатогалузеве ремесло, освоїли такі землеробські види культур як кукурудза, картопля, помідори, соняшник та інші; винайшли письмо, відкрили каучук, створили багатожанрову літературу, міфологічний та історичний епос, філософську і любовну лірику, казки, пісні, були добрими архітекторами - створили храмову архітектуру культу Сонця, володіли мистецтвом настінного живопису.

Майя були першим цивілізованим народом Америки, з яким зіткнулися іспанці на початку завоювання земель західної півкулі. Індіанці майя прийшли з півночі, і навіть слово «північ», їхньою мовою «шаман», зв’язане з поняттями «стародавній», «той, що залишився позаду». Важко сказати з певністю, скільки тисячоліть тому майя заселили землі сучасних держав Гватемали та Гондурасу, а відтак півострів Юкатан (сучасну Мексику); вірогідно, це сталося в І тис. до н. е. Ми не можемо достовірно говорити і про те, чому майже одночасно було покинуто та зруйновано грандіозні центри майя так званої класичної епохи (Ш-Х ст.) — епохи розквіту їхньої цивілізації. До цього, імовірно, спричинилися повстання рабів і селян, агресія інших племен або виснажування грунту; але в усякому разі це сталося ще до приходу іспанців.

Інки - правлячий клан народу кечуа, що мешкав на території сучасного Перу і створив велику централізовану імперію зі столицею у місті Куско у Андах. Історично інками називали лише чоловічу частину клану правителів (жінок з клану називали пальями чи н'юстами, а правлячу палью - койя). Однак зараз в побуті словом інки називають усіх підданих синів Сонця. Імперія інків існувала досить короткий час - з 1438 року до 1533. У 1533 році останній правитель інків Атауальпа був задушений іспанцями.

Археологічні дослідження показують, велика кількість цивілізаційних здобутків була успадкована інками від попередніх цивілізацій, а також від підкорених ними сусідніх народів. До появи на історичній арені інків у Південній Америці існував ряд цивілізацій: Моче (або культура Мочіка, відомі своєю кольоровою керамікою та ірригаційними системами), Уарі (або Варі, їх держава була прообразом імперії інків), Чан-Чан (центр - місто Чімор, характерна кераміка та архітектура), Наска керамікою), Тіауанако (цивілізація міста Тіауанако з населенням близько 40 000, що знаходилось на східному березі озера Тітікака), Чачапойяс (Воїни Хмар, відомі своєю грізною фортецею Келап, яку ще називають "Мачу-Пікчу півночі").

6. Чу́кчі— нечисленний корінний народ крайнього північного сходу Азії (півострів Чукотка), розкиданий на величезній території в Російській Федерації; від Берингового моря до річки Індігірки і від Північного Льодовитого океану до річок Анадир і Анюй.

Чукчі поділялись на оленних — тундрових кочових оленярів (самоназва чаучу — «оленна людина») і приморських — осілих мисливців на морського звіра (самоназва анкалин — «береговий»). Сучасна етногенетична схема дозволяє вважати чукчів аборигенами континентальної Чукотки. Їхні предки сформувалися тут на рубежі IV - III тис. до н.е. Основу матеріальної культури цього населення склало полювання дикого оленя, в достатньо стабільних природно-кліматичних умовах, що проіснували тут до кінця XVII – початку XVIII ст.[1] Фольклор і міфологія чукчів дуже багаті і різноманітні та мають багато спільного з творчістю американських народів та інших палеоазіатів. Чукотська мова дуже багата як словами, так і формами, в ній досить чітко простежується гармонія звуків. Фонетика дуже важка для європейців. Чукчі, особливо приморські, прославилися своїми скульптурними і різьбленими зображеннями з кісток тварин, що вражають своєю відповідністю до природних, сміливістю поз і штрихів, що нагадують чудові кісткові зображення палеолітичного періоду. У селищі Уелен розташована відома на весь світ косторізна майстерня.

Чукчі відносилися до всіх своїх сусідів украй зарозуміло і жоден народ в їхньому фольклорі, за винятком росіян і їх самих, не названий власне людьми. У чукотському міфі про створення світу призначенням росіян вважається виробництво чаю, тютюну, цукру, солі і заліза, й торгівля всім цим з чукчами. Але, з незрозумілих причин, росіяни знехтували своє призначення і почали воювати.[2]

Господарська спеціалізація первісних колективів проявлялася у виробництві одягу та взуття. За етнографічними даними, ескімоси використовували глухий хутряний одяг в два шари з капюшоном. Такий одяг носили і мешканці прильодовикової зони, на що вказують зображення подібного одягу на пізньопалеолітичних статуетках з бивня мамонта, які походять з території Сибіру (Мальта та Буреть).