39. Українські князівства на території Південно – Західної Русі.

У другій третині ХІІ ст. феодальна роздробленість остаточно затвердилася на Русі. Утворилося з десяток самостійних князівств, серед них в Південно-Західній Русі: Київське; Переяславське; Чернігівське, де затвердилася династія нащадків Святослава Ярославича; пізніше з нього виділилося Новгород-Сіверське; Волинське, де затвердилася династія нащадків Мстислава Володимировича та Галицьке, де затвердилася  династія Ростиславичів.

У Київському князівстві власна династія не змогла затвердитися, причиною чого стала боротьба між князями за київський престол. Київ у ХІІ ст. залишався ще найбільшим політичним, економічним та культурним центром Русі, з дуже високим потенціалом, до того ж, той, хто займав київський престол, традиційно вважався старшим серед Рюриковичів, що було дуже престижним. Тому, до початку ХІІI ст. Київ залишався одним з головних об'єктів князівських усобиць. З 1132 по 1240 рр.  у Києві майже 50 разів змінювалися князі. Найбільшої ожорсточеності боротьба за Київ набула у 40-50-х рр. ХІІ ст. між нащадками Володимира Мономаха - його сином Юрієм Довгоруким (ростово-суздальським князем, який займав київський престол у 1149-1150, 1150, 1154-1157 рр.) та онуком Ізяславом Мстиславичем, які тричі відбирали один в одного київський престол. У цю боротьбу були втягнуті Візантія та держави Західної Європи, половці. В наступному Київ двічі під час усобиць піддавався розгрому та пограбуванню. У 1169 р. його захопили війська союзників володимиро-суздальського князя Андрія Боголюбського  (сина Юрія Довгорукого), який сам відмовився сісти на київський престол. У 1203 р. під час чергового загострення усобиць навколо Києва, місто також було піддано погрому.

В означений період спалахи міжусобної боротьби князів за Київ чередувалися з періодами відносного спокою та стабільності (60-ті, 70-90-ті рр. ХІІ ст., 10-30 рр. ХІІІ ст.). Останнє можна пояснити. Ні одна з князівських династій не змогла закріпитися в Києві з-за жорсткої конкуренції, а постійні усобиці розхитували державний організм Давньої Русі, що створювало особливу небезпеку за умов активізації нападів половців в останній чверті ХІІ ст. Тому в цей період в Києві затвердилась специфічна форма правління - князівський дуумвірат, коли одночасно два князя були співправителями, виступаючи представниками найсильніших династій, які таким чином, не перемігши в усобиці, ділили владу в Києві.

У цей же час, у другій половині ХІІ - початку ХІІІ ст., на Русі затвердилася й специфічна форма правління, яку історики називають колективний сюзеренітет, коли група найсильніших князів Русі виступала в ролі колективного сюзерена, спільно на князівських з'їздах вирішуючи всі найважливіші питання загальнодержавної ваги , як внутрішньої, так і зовнішньої політики. При цьому всі князівства залишалися самостійними державами, а князь, який тримав київський престол, вважався старшим серед Рюриковичів.