2.Джерела вивчення історії України

Оповідні пам'ятки належать до унікальних історичних джерел. Вони містять інформацію про важливі історичні явища минулого, відкриті в одній або декількох редакціях.

Для відтворення давньої (доісторичної або дописемної - від кам'яної доби і до середньовіччя) історії України служать в основному речові (археологічні) пам'ятки, відомості про які опубліковані в низці довідників; а також праці грецьких, римських, візантійських, арабських істориків і літераторів (Геродот, Страбон, Птолемей, Тацит, Прокопій Кесарійський, Йордан, Лев Діакон, Аль-Масуді та інші).

Особливе місце серед джерел займають літописи - "Повість минулих літ", а також Київський та Галицько-Волинський літописи. В них описані події від сотворіння світу і до кінця як Київської, так і Галицько-Волинської держави.

Не буде повним опис Київської Русі і без законодавчих актів. Це комплекс пам'яток, в яких в юридичних нормах відображено історію України. В основному це збірники норм давньоруського законодавства. Головною з них є "Руська Правда", яка складається з двох найважливіших частин: право кн. Ярослава і уроки мостників (правила, закони, приписи для митників, сторожів, варти). Сюди ж входять і уставні грамоти, такі, як "Київські церковні устави" Володимира Святого. В науковій літературі вони вивчені в "Древнерусских княжеских уставах XI -XV веков" (Под ред. Я.Н.Щапова, М., 1976).

Є ще одна важлива група джерел - актові. Вони складаються з дарчих і фундаційних грамот. Перші були продажними, купчими, заповітними. Наприклад, помирав кн. Володимир Васильович і заповідав землі і владу своєму синові і родичам. Були також грамоти розмежувальні і роздільні. Зовнішньополітичні відносини Русі з сусідами відображали договори русів з Візантією. Залишились нам у спадок від наших предків і художні твори, серед них і "Слово о полку Ігоревім".

В період польсько-литовського панування в Україні, з другої половини XIV ст. різко збільшується кількість писемних пам'яток. Однією з причин цього було зростання торгівлі і зміцнення економіки, розвитку взагалі, а на слов'янських землях - зокрема. Друга причина - різкі політичні зміни, виникнення умов, які не могли не позначитися на зростанні кількості пам'яток. Збільшується в п'ять разів палітра законодавчих актів. Не перестає створюватись паломницька література, віршована, драматична література.

Зупинимося на адміністративно-правових актах. Це документи про адміністративний устрій України того часу. Загарбання України Литвою і Польщею вимагало нової системи судочинства. Як основу судочинства для українських земель було створено Литовський Статут. "Руська Правда" більше не використовувалася як кодекс законів в містах, але залишилася чинною на селі.

Адміністративно-правові акти накопичувалися протягом багатьох років, в ході практичної судочинної діяльності. Наприклад, документальний матеріал збирався в Україні внаслідок скликання сеймів. Так, в Судовій Вишні в Галичині рішення сеймів були основою судочинної діяльності. Вони були опубліковані в "Актах земських і гродських".

Були також "Реєстри податків", протоколи і книги судів. Документи виникали не тільки в результаті діяльності гродських і земських судів, але також і судів підкоморських, скарбових або фіскальних. Суд засідав три-п'ять разів на рік, але на засіданнях записувались десятки документів. Варто згадати також суди каптурові, лавничі та інші.

Джерельна база цієї доби представлена, крім щоденників сеймів і сеймиків і книг судів, ще й метриками, жалуваними грамотами, інвентарями, уставами на волоки, полемічною літературою. Тільки Литовського Статуту було три редакції - 1529, 1566, 1588 pp. А ще були дуже важливі для нас Густинський, Львівський, Острозький та Хмільницький літописи, "Опис України" Г.Л. де Боплана.

Часи козацької державності (середина XVII-XVIII ст.) відображені в дипломатичних документах Б.Хмельницького, численних мирних угодах між Україною, Московщиною, Польщею, Туреччиною, Швецією; гетьманських універсалах, "статтях", що укладалися між царем і кожним новообраним гетьманом; "Гадяцькому трактаті", Конституції Пилипа Орлика, царських указах про заборону українських друкарень, ліквідацію Запорізької Січі. Не обійтися тут і без вже згадуваних козацьких літописів і мемуарів та щоденників козацької старшини.

Утвердження на українських землях кріпосницької системи, адміністративно-територіального управління Росії в Подніпров'ї і на Слобожанщині, і Австрії в Західній Україні і в Закарпатті сприяло появі документів, що стосуються податків, права, описів маєтностей тощо.

Велика кількість законодавчих актів, матеріалів офіційного діловодства, статистичних даних, документів громадсько-політичних, національних організацій стосується періоду панування в Україні Австрійської і Російської імперій.

Група документів адміністративно-державних установ вказує на зв'язки України з центрами у Відні і в Санкт-Петербурзі. З них очевидно, що система управління була вже досить бюрократизована.

Наприклад, в Галичині існували становий сейм, крайовий сейм. Був також крайовий комітет і органи громадського самоврядування. Всі справи місцевого характеру вирішувала громада.

Джерела XVII-XIX ст. фіксують все тільки в значенні прибутковості — стан земельних угідь та що можна з них взяти. Так, в 1785-1786 pp. була проведена йосифіанська, а пізніше, в 1819-1820 pp., була проведена францисканська метрика (опис усіх земель). Такий облік землі робився кожні десять-двадцять років. Кадастральні карти земель складалися з найдрібнішою деталізацією кожного квадратного метра площі. Кожне село в Галичині мало свою кадастрову карту.

Велике значення мають матеріали каральних і судово-слідчих органів щодо декабристів, кирило-мефодіївців, народників, опришків, селянських і робітничих рухів та їх лідерів, царських указів про заборону української мови, письменства.

Значна кількість документів (джерел писемних та усних), які стосуються минулих віків, видана друком (Полное собрание русских летописей. В 31-м т.; Архив Юго-Западной России. В 35-ти т.— К., 1895-1914; Джерела до історії України-Руси. В 11-ти т.— Львів, 1895-1924; Российское законодательство Х-ХХ вв. ТА, Законодательство древней Руси. — М., 1984).

Різноманітними документальними матеріалами наповнена історія України XX ст. Особливо це стосується радянського періоду нашої історії. Джерелами першочергової ваги є партійні документи: документи КПРС (програми і статути), матеріали партз'їздів, пленумів і партконференцій, документи керівних парторганів на місцях. Наступними за важливістю є акти законодавчої і виконавчої влади: Верховної Ради УРСР, Ради Міністрів, обласних Рад народних депутатів. Багато які з цих документів видані друком в спеціальних збірниках.

Важливе значення має радянська періодична преса: газети, журнали. Преса створювала певний визначений фон, тло — політичне, економічне, соціальне, культурне. Преса поділялася на партійну, органів управління, профспілкову, комсомольську, історичну тощо.

Друга категорія документів перебувала в спецсховищах, в закритих фондах архівів і бібліотек. Це документи про голодомори, про культ особи Сталіна, про масові репресії 30-х років, про дисидентський рух в Україні, літературу самвидаву, справи політв'язнів, в'язнів совісті тощо.

Сьогодні в Центральному державному історичному архіві України у Львові зберігається багато документів Литовсько-Польської доби, зокрема документи Галицько-Волинських земель. Документи середньовіччя, нового і новітнього часу зберігаються в державних архівах України в Києві.

Варто пам'ятати про два аспекти значення джерел. Пертий — це загальнотеоретичний. Тобто на джерелознавстві будується світогляд, засвідчується громадська позиція кожної людини. Прикладний аспект значення джерел полягає в тому, що твір вченого чи робота практика не принесуть позитивного результату, якщо вони не базуються на джерелах, на достовірних документальних даних.

3.Давння історія України.

Стародавня доба – це період від появи людини на території сучасної України і її розвиток до VI–IX ст. нашої ери, коли в процесі вдосконалення знарядь праці, техніки і технології землеробства, піднесення ремесла і торгівлі, а звідси і класової диференціації та розгляду родово-общинного ладу з’являються перші протодержави, які сприяли створенню фундаменту, на якому у IX ст. зросла могутня будова Древньоруської держави.