11. Кредитна лінія і овердрафт, їх сутність, відомості та перспективи розвитку.

Кредитна лінія - форма кредитування, у якій в межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту декількома частинами (траншами), в найбільш зручному режимі для ведення бізнесу позичальника. У разі часткового або повного погашення кредиту, позичальник може повторно отримати кредит в межах встановленого ліміту і терміну дії кредитного договору.  

Відкриття кредитної лінії здійснюється Банком на підставі аналізу фінансового стану клієнта, техніко-економічного обґрунтування використання і повернення кредиту, а також оцінки заставного майна. Працівники Банку розробляють оптимальний графік погашення кредиту і схему його використання, враховуючи грошові потоки клієнта і вплив зовнішніх і внутрішніх чинників. З урахуванням особливостей бізнесу позичальника і проекту, що кредитується, можливі 2 режими видачі і погашення траншів: 

• без жорстких вимог по термінах видачі і погашення кожного траншу, позичальник здійснює погашення за наявності вільних грошових коштів;

• з чітко певними термінами видачі і погашення кожного траншу.  

Овердрафт – короткостроковий кредит, який перевищує залишок коштів иа поточному рахунку клієнта в межах застереженого заздалегідь ліміту з овердрафту. За такої форми поточний рахунок клієнта не тільки зберігається, а й на ньому дозволяється мати дебетове сальдо. Це означає, що не відкриваючи окремого позичкового рахунку, клієнт понад залишки своїх коштів і надходжень коштів на поточний рахунок одержує право на додаткову оплату розрахункових документів і дорожніх чеків із ресурсів банку. Цей кредит вводиться тільки для VTP-клієнтів і найчастіше за дотримання двох умов:

• – у прогнозованому періоді необхідно, щоб у підсумку джерела обігових коштів клієнта перевищували розмір їх розміщення;

• – потрібна іноді згода клієнта вкласти в банк на рік мінімально необхідну стабільну величину його коштів, зазвичай на терміновий депозит, тобто виникає депозитна гарантія, що є однією з форм забезпечення повернення кредиту.

12. Поясніть закон грошового обігу та особливості показника монетизації ввп.

Закон грошового обігу полягає в тому, що в обігу повинно перебувати стільки грошей, скільки потрібно для оплати товарів і послуг за поточними ринковими цінами. Сутність його полягає у тому, що протягом певного періоду часу для безінфляційного обігу необхідна лише певна, об'єктивно обумовлена маса купівельних і платіжних засобів. Якщо формалізувати суть цього закону, то вона може бути виражена рівнянням: 

Мф = Мн,

де: Мф - фактична маса грошей в обігу,

Мн - об'єктивно необхідна для обігу їх маса.

Якщо Мф перевищує Мн - значить в обігу з'явилися зайві гроші, і навпаки, якщо Мф менше від Мн - спостерігається їх нестача.

Кількість грошей, у середньому необхідних для обігу протягом певного часу (Мн), прямо пропорційна масі товарів і рівню їх цін та обернено пропорційна середній швидкості обігу грошової одиниці. Цю залежність можна виразити формулою:

де: Р*Q - сума цін товарів, що реалізуються за певний період;

V- середня кількість оборотів грошової одиниці за цей же період.

Проте не всі товари, які реалізуються, оплачуються негайно. Частина товарів продається у кредит, і для їх реалізації гроші у певний момент не потрібні, що відповідно зменшує величину Мн. Водночас в обігу гроші обслуговують не тільки реалізацію товарів чи послуг, виконуючи функцію купівельного засобу, а й забезпечують погашення різних боргових зобов'язань, передусім щодо купівлі товарів у кредит, виконуючи функцію платіжного засобу. Для цього в обігу необхідна додаткова маса грошей понад ту, яка обслуговує реалізацію товарів і послуг. Однак не всі боргові зобов'язання погашаються реальними грошима. Якщо вони мають зустрічний характер, то можуть взаємно зараховуватися без участі реальних грошей.

Якщо врахувати всі ці додаткові фактори, що діють на грошову масу, то величину Мн можна виразити так:

зарахування боргів.

Проблема монетизації валового внутрішнього продукту полягає в доведенні маси грошей в обороті до рівня, достатнього для успішної реалізації всього обсягу вироблених товарів та послуг, погашення боргових зобов'язань. З суто теоретичного погляду вирішення цієї проблеми забезпечується урівноваженням попиту- і пропозиції грошей на грошовому ринку, незалежно від фактичного обсягу грошової маси. Якою б мірою остання не змінилася (уверх чи вниз), якщо пропозиція грошей відповідає попиту, наявна грошова маса є об'єктивно визначеною, тобто не надмірно великою чи малою. Проте, з практичної точки зору, вирішення цієї проблеми є значно складнішим, бо неможливо заздалегідь визначити ту нормативну величину, на яку слід орієнтувати регулювання пропозиції грошей (попит на гроші чи Мн). Тому про достатність монетизації ВВП, а значить і всієї економіки, можна судити не по відхиленню фактичного її рівня від нормативного, а з динаміки деяких індикаторів ринку, насамперед середнього рівня цін, середньої процентної ставки, стану платіжної дисципліни, рівня ліквідності банків тощо. Якщо всі такі індикатори протягом тривалого часу залишаються незмінними, то монетизацію ВВП можна вважати достатньою. Коли їх тренд виявляє тенденцію до підвищення, то монетизація є надмірною, а якщо тенденцію до зниження, то –недостатньою. Цей ефект може бути викликаний такими чинниками:

• систематичним скороченням реального обсягу ВВП;

• випереджаючим зростанням пропозиції грошей (порівняно зі зростанням реального обсягу ВВП);

• прискоренням швидкості обігу грошей;

• зростанням частки ВВП, що реалізується на засадах бартеру;

• зростанням попиту на гроші у зв'язку з погіршенням умов капіталізації грошей на грошовому ринку.

Зазначені зміни ринкових індикаторів можуть об'єктивно характеризувати стан монетизації валового продукту за умови високого рівня розвитку ринкових відносин, вільного ціноутворення, вільної конкуренції, ефективного механізму банкрутства тощо. Без цих передумов окремі індикатори можуть змінюватися незалежно від рівня монетизації і перестати виражати її стан.

Для визначення співвідношення між масою грошей і ВВП визначають коефіцієнт монетизації ВВП:

Км = М/ВВП*100% або Км = 1/V*100%,

де: Км – рівень монетизації М - маса грошей на кінець року, взята за агрегатом МЗ; ВВП - річний обсяг національного валового внутрішнього продукту.

В розвинених країнах Км = 30-40%.