50. Кредитна лінія,її роль для економіки, позичальника та кредитора

Кредитна лінія – це юридично оформлене зобов'язання банку перед позичальником надавати йому кредити впродовж певного часу (звичайно один рік) у межах зазначеного ліміту.

Кредитні лінії можуть бути відновлю вальні, не відновлювальні (сезонні), відкличні, безвідкличні.

Сезонну кредитну лінію банк відкриває суб'єктові господарювання за періодичної нестачі оборотних коштів, пов'язаної із сезонним характером виробництва або коли потреба у кредитних коштах виникає поступово в міру виконання кредитного проекту.

Відновлювальну кредитну лінію відкривають суб'єктам із безперервним циклом виробництва. У цьому разі кредитні кошти використовуються на . поточні потреби та формування оборотних коштів (придбання товарно-матеріальних цінностей, закупівля сировини, оплата послуг, товарів тощо).

Упродовж дії кредитної лінії позичальник отримує кредитні кошти в межах установленого ліміту, а у кредитній угоді може встановлюватися графік поступового зниження ліміту кредитування.

Ліміт кредитної лінії, строк користування нею, строки погашення боргу визначаються банком з урахуванням кредитоспроможності позичальника, надходжень на його рахунки, планових обсягів виробництва, реалізованої продукції, наявності забезпечення.

51. Грошовий мультиплікатор

Грошовий мультиплікатор (т) - це відношення пропозиції грошей до грошової бази.

Таким чином, пропозиція грошей прямо залежить від величини грошової бази і грошової мул'тіплікатора (або мул'тіплікатора грошової бази).Грошовий мультиплікатор показує, як змінюється пропозиція грошей при збільшенні грошової бази на одиницю. Збільшення коефіцієнта депонування і норми резервів зменшує грошовий мультиплікатор.

Центральний Банк може контролювати пропозицію грошей насамперед шляхом впливу на грошову базу.Зміна грошової бази, у свою чергу, чинить мультиплікативний ефект на пропозицію грошей. Таким чином, процес зміни пропозиції обсягу грошей можна розділити на два етапу:

- Первісна модифікація грошової бази шляхом зміни Центрального Банку зобов'язань перед населенням і банківською системою (вплив на величину готівки і резервів);

- Наступну зміну пропозиції грошей через процес «мультиплікації» у системі комерційних банків.

Панель інструментів грошової політики коригують величину грошової маси впливаючи або на грошову базу, або на мультиплікатор.

Виділяють три головні інструменту грошової політики, з допомогою яких Центральний Банк здійснює непряме регулювання грошово-кредитної сфери:

1) зміна облікової ставки (або ставки рефінансування), тобто ставки, за якою Центральний Банк кредитує комерційні банки;

2) зміна норми обов'язкових резервів, тобто мінімальної частки депозитів, що комерційні банки повинні зберігати у вигляді резервів (безпроцентних вкладів) в Центральному банку;

3) операції на відкритому ринку: купівля або продаж Центральною Банком державних цінних паперів (використовується в країнах з розвиненим фондовим ринком)

Ці операції пов'язані із зміною розміру банківських резервів, а отже, грошової бази (докладніше вони будуть розглянуті в наступному розділі).

Центральний Банк не може повністю контролювати пропозицію грошей, оскільки, наприклад:

1) комерційні банки самі визначають величину надлишкових резервів (вони входять до складу R), яка впливає на ставлення / г і відповідно на мультиплікатор;

2) Центральний Банк не може точно передбачити обсяг кредитів, які будуть видані комерційним банкам;

3) величина сг визначається поведінкою населення та іншими причинами, не завжди пов'язаними із діями Центрального Банку. 52.інструменти монетарної політики

Монетарна або грошово-кредитна політика є одним з інструментів державного регулювання економіки. Саме на цій політиці держави акцентують свою увагу монетаристи. Грошово-кредитна політика найбільш ефективно і оперативно виконує функції регулювання економічного циклу, попередження та подолання спаду виробництва.

Мета грошово-кредитної політики — досягнення на національному ринку рівноваги, що характеризується повною зайнятістю та відсутністю інфляції. Суть цієї політики полягає в регулюванні обсягу грошової пропозиції для стабілізації економіки. Так, під час спаду виробництва монетарна політика зводиться до стимулювання зростання пропозиції грошей (експансивна), а в періоди високої інфляції, навпаки, до її обмеження (рестрикційна).

Головним суб'єктом монетарної політики держави є Центральний банк, який здійснює грошову емісію та регулює грошово-кредитну діяльність комерційних банків.

Грошово-кредитна політика є оперативним і гнучким доповненням політики бюджетної. Світова практика свідчить, що за її допомогою держава впливає на грошову масу та відсоткові ставки, а вони, відповідно, — на споживчий та інвестиційний попит.

Грошово-кредитна політика ґрунтується на принципах монетаризації і має низку переваг перед фіскальною політикою. Негативні моменти полягають у тому, що ця політика непрямо впливає на комерційні банки з метою регулювання динаміки пропозиції грошей, а тому не може безпосередньо змусити їх зменшувати чи збільшувати кредити.

Головною функцією Центрального банку кожної країни (у CIJJA — Федеральної резервної системи, в Україні — Національного банку) є регулювання грошової маси, забезпечення її відповідності масі товарів і підтримки таким чином стійкої купівельної спроможності грошей, що є дуже важливою умовою нормального функціонування ринкового механізму.

Фінансова політика Центрального банку зумовлена станом економіки. Якщо економічна активність на ринку погіршується і відбувається спад виробництва, скорочення робочих місць Центральний банк робить спробу збільшити грошову масу і кредит. Якщо ж витрати стають загрозливо збитковими, внаслідок чого зростають ціни і вивільняється багато робочих місць, він робить усе можливе, щоб зменшити грошову масу і кредит.