7. Основні типи економічних систем. Національні моделі сучасної ринкової економіки

Традиційна економічна система: •багатоукладність економіки, •збереження натурально-общинних форм господарювання, •відстала техніка, •широке застосування ручної праці, •нерозвинена інфраструктура, •найпростіші форми організації праці і виробництва, •бідність населення; •засилля іноземного капіталу, •перерозподілу НД державою.

Ринкова ек-ка вільної конкуренції (чистий капіталізм): •приватна власність на ресурси і продукти, •гнучкі ціни, процентні ставки, зарплати; •егоїстичний інтерес індивіда + суспільний інтерес у його діяльності; держава збирає податки, захищає підприємців, не втручається, «невидима рука ринку»; •функціонвуання великої кіль-ті вир-в; •свобода вибору, особиста свобода, однаковий доступ до ресурсів.

Командно-адміністративна система: •панування державної власності; •одержавлення та монополізація народного господарства; •централізоване директивне планування виробництва і розподіл ресурсів; •відсутність реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення; •висока затратність виробництва; •несприйнятливість до НТП; •відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці; •хронічний дефіцит.

Змішана система: •плюралізм форм власності й рівноправне функціонування різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, державних); •високий рівень розвитку продуктивних сил і наявність розвинутої ринкової інфраструктури; •ринковий механізм + державні методи регулювання; •посилення соціальної спрямованості розвитку економіки.

Демократичний соціалізм ринкового типу (Швеція): •суттєва частка перерозподілу ВВП через держбюджет; •високий р-нь оподаткування; •високий р-нь соц.гарантій.

Ліберальна ринкова ек-ка(США): •мінімальне держ.втручання; •урегулювання відмов ринку.

Соціально орієнтована ринкова ек-ка (Німеччина): •держава виконує ф-ї, пов’язані з відмовами ринку; •гарант належного р-ня життя непрацюючого населення.

Японська модель ринкової ек-ки: •ринковий + урядовий механізми; •ієрархія підпорядкування молодших старшим за віком та посадою; •відданість своїй фірмі; •захищенність від безробіття; •приватна власність на ресурси та продукти вир-ва; •індикативне планування.

8. Цивілізаційний та формаційний підходи до пізнання суспільного розвитку.

Формаційний підхід (Маркс). Суть: продуктивні сили суспільства у сукупності з виробничими відносинами становлять певний спосіб виробництва, а спосіб виробництва у поєднанні з політичною надбудовою суспільства — соціально-економічну формацію. Основоположним економічним ядром кожного способу виробництва, а відповідно і формації, є панівна форма власності. Формаційний підхід передбачає, що розвиток людського суспільства відбувається як послідовна зміна одного способу виробництва іншим: первіснообщинний; рабовласницький; феодальний; капіталістичний; комуністичний.

Цивілізація — історично конкретний стан суспільства, який характеризується досягнутим рівнем продуктивних сил, особливою формою виробництва і відповідною духовною культурою людей. Принципи цивілізаційного підходу: 1) багатовимірності аналізу економічних систем; 2) природної еволюційної поступовості історичного процесу; 3) відмови від класових, конфронтаційних оцінок змісту і цілей системи; 4) пізнання системи в єдності її економічних і соціокультурних елементів; 5) посилення ролі людського фактора у суспільному розвитку; 6) визнання світової історії як єдиного планетарного цілого.

Американський економіст У. Ростоу висунув теорію "стадій росту", в якій виділив п'ять стадій економічного розвитку: традиційне суспільство; перехідне суспільство; стадія зрушення; стадія зрілості; стадія високого рівня масового споживання.

Л.Г. Морган виділяв три етапи в розвитку людської історії: епоха дикості (мисливське господарство); епоха варварства (скотарство); епоха цивілізації (Горизонтальний аспект характеризує співіснування і взаємодію неоднорідних за своїм змістом локальних цивілізацій окремих країн і народів, що розвивалися в історично визначені періоди. Вертикальний аспект відбиває історичний процес еволюції суспільства).

Сучасна зарубіжна економічна наука (Дж. Гелбрейт, А. Арон та ін.), використовуючи критерій "ступінь індустріального розвитку суспільства", виділяє три стадії індустріальної цивілізації: доіндустріальне (аграрне) суспільство; індустріальне суспільство; постіндустріальне (інформаційне) суспільство.