62. Соціально-економічні наслідки безробіття. Державна політика зайнятості.

Соціальна політика держави в умовах нестабільності та безробіття спрямована на стимулювання зайнятості та соціальний захист потерпілих від безробіття людей.

Згідно з неокласичною теорією, економічна система здатна до саморозвитку та саморегулювання. Повна зайнятість та потенційний обсяг виробництва встановлюється природним шляхом без втручання держави.

Прихильники кейнсіанської теорії вважають, що економіка не здатна забезпечити через коливання рівня цін, процента і заробітної плати природний рівень виробництва, інфляції і зайнятості. Саме тому держава повиннавтручатися в процес формування ефективного попиту. З огляду на сказане, держава мусить визначити оптимальне співвідношення між запланованим зменшенням рівня безробіття і темпом зростання інфляції. Вважається, що політики віддають перевагу боротьбі з безробіттям, жертвуючи зростанням інфляції, оскільки виборці за вищою шкалою оцінюють політику підтримання зайнятості. Важливо зазначити, що політика стимулювання ефективного попиту є короткостроковою.

З погляду інтересів довгострокової перспективи завдання уряду полягає у забезпеченні ефективних змін у структурі зайнятості. Державне забезпечення зайнятості здійснюється як прямими, так і непрямими методами.

До прямих методів належать:

• законодавче регламентування умов найму та використання праці через трудове законодавство;

• стимулювання створення нових робочих місць;

• створення стимулів для зацікавленості найманих працівників пропонувати трудові послуги тощо.

Непрямі методи:

• державна стимулююча політика, спрямована на створення додаткових робочих місць через систему організації та розширення громадських робіт;

• фіскальна політика, спрямована на зміну ставок оподаткування, з одного боку, та використання субсидій, асигнувань та інших важелів, спрямована на підтримання та підвищення рівня зайнятості з іншого;

• здійснення виплат по безробіттю і т. ін.;

• встановлення рівня прожиткового мінімуму та створення умов для його забезпечення;

• вплив на зменшення диференціації доходів;

• захист інтересів споживачів;

• створення сприятливих умов для професійної, територіальної та соціальної мобільності населення;

• організація ефективної системи формування доходів, за якої рівень винагороди визначається внеском у результат діяльності, незалежно від галузі, в якій ця діяльність здійснюється.

63. Необхідність, суть і функції фінансів. Фінансова система України.

У сучасних умовах фінанси визначають як систему економічних відносин між державою, юридичними та фізичними особами, а також між окремими державами і міжнародними економічними інститутами й організаціями щодо акумуляції та використання грошових засобів на основі розподілу й перерозподілу валового внутрішнього продукту (ВВП) і національного доходу (НД).

Риси фінансів:

— набирають грошової (ненатуральної) форми; носять розподільчий (нееквівалентний) характер, на відміну від обміну, якому властива еквівалентність; розподіл ВВП і НД здійснюється через реальні грошові фонди (на відміну від цінового розподілу); акумулюють і використовують фінансові засоби на безоплатній основі.

Ознаки фінансових ресурсів ( засобів ): виражають відносини власності; перебувають у постійному русі; мають особливі джерела формування; відрізняються за напрямами використання; мають специфічний склад учасників формування, розподілу та використання.

З начення фінансів. Фінанси виникли як реакція на реальні потреби суб'єктів суспільного життя. Завдяки акумуляції грошових ресурсів, тобто зібранню та накопиченню їх у спільному фонді, і розподілу їх незалежно від внеску суб'єктів, що формували цей фонд, здійснюється стабілізаційний вплив на економічний стан членів сім'ї, економічний і соціальний клімат підприємства, відбувається економічне та соціальне вирівнювання в суспільстві.