57. Антиінфляційна політика: сутність та інструменти.

Антиінфляційна політика — це система цілей та засобів впливу на макроекономічну ситуацію з метою досягнення відповідності між темпами зростання грошової маси та темпами зростання благ.

Антиінфляційні заходи можуть впливати тільки на відкриту інфляцію. Прихована ж інфляція висуває на перший план проблему боротьби з дефіцитом. Тому для боротьби з інфляцією їй необхідно насамперед надати відкритої форми. Адаптивна політика прийнятна за умови, що темп інфляції не перевищує 20—ЗО % за рік.

Засоби впливу на економіку адаптивної політики:

• поступове обмеження грошової пропозиції;

• індексація грошових доходів;

• стабілізація інфляційних очікувань;

• посилення регулювання цін та доходів;

• укладання договорів з підприємцями та профспілками щодо темпів зростання цін та заробітної плати.

Активна політика передбачає різке (шокове) скорочення пропозиції грошей. Найчастіше вона застосовується в умовах гіперінфляції.

Активна політика застосовує такі групи заходів:

1. Прямі монетарні заходи:

• контроль за грошовою емісією;

• заборона емісійного фінансування державного бюджету;

• здійснення поточного контролю за кількістю грошей в обігу через операції на відкритому ринку;

• проведення грошової реформи конфіскаційного типу, яка витісняє з обігу грошові сурогати.

Окрім засобів впливу на інфляцію загального характеру, виділяють засоби впливу на конкретні види (форми) інфляції. До них належать засоби, спрямовані на боротьбу з інфляцією попиту та інфляцією пропозиції (витрат).

2. Заходи, спрямовані проти інфляції попиту, включають:

• зменшення державних витрат;

• зростання податків;

• скорочення бюджетного дефіциту;

• здійснення жорсткої грошово-кредитної політики;

• стабілізацію валютного курсу.

3. Заходи, спрямовані на боротьбу з інфляцією пропозиції (витрат), включають:

• обмеження зростання факторних доходів і цін;

• обмеження монополізму та захист конкурентного середовища;

• зниження податків на бізнес та з громадян;

• здійснення грошової емісії в межах очікуваного приросту потенційного неінфляційного рівня випуску;

• посилення мотивацій до трудової діяльності шляхом змін у соціальній політиці.

58. Необхідність та сутність кредиту. Його форми, види та функції.

Кредит — це система відносин з приводу акумуляції та використання тимчасово вільних грошових засобів на основі повернення та платності у формі позичкового відсотка.

За суб'єктами кредитних відносин, об'єктом позик, сферою поширення та розміром позичкового відсотка розрізняють:

1. Комерційний кредит — надається одним підприємцем іншому у вигляді продажу товарів із відстрочкою платежу. Об'єктом комерційного кредиту є товарний капітал.

Інструментом комерційного кредиту є вексель. Мета комерційного кредиту — прискорення реалізації товарів та втіленого в них прибутку.

2. Банківський кредит — це форма кредиту, за якою банк надає клієнтові у тимчасове використання частину власного або залученого грошового капіталу на умовах повернення та платності у вигляді банківського відсотка. Банківський кредит, у свою чергу, класифікується за такими ознаками:

— залежно від забезпечення — незабезпечений (бланковий) та забезпечений (векселем, майном чи цінними паперами);

— за строками погашення — онкольний (погашається на першу вимогу банку); короткостроковий (до 1 року); середньо-строковий (від 1 до 3 років); довгостроковий (понад 3 роки);

— за ступенем ризику — стандартний і з підвищеним ризиком;

— за способом погашення кредиту — кредит, що погашається в розстрочку (поступово, частинами), на. одноразового погашення;

— за методом стягнення банківського процента — процент стягується в момент отримання кредиту, під час його повного повернення або однаковими частинами впродовж терміну кредиту.

— за методом надання — кредит, що надається на підставі індивідуальної угоди між позичальником і банком, та кредит, що надається у межах попередньо встановленого банком ліміту кредитування для певного позичальника (згідно з відкритою кредитною лінією).

Споживчий кредит — надається банком приватним особам для придбання предметів особистого споживання довгострокового користування (холодильників, пральних машин, телерадіо-апаратури, меблів, автомобілів тощо). Споживчий кредит існує у двох формах: комерційного (купівля товарів у розстрочку) та банківського (грошова позика в банку для купівлі товарів довгострокового використання). Позичковий процент за цією формою кредиту досить високий.

Іпотечний кредит — довгострокова позика під заставу нерухомого майна (землі, житла, виробничих будівель). Його надають переважно спеціалізовані іпотечні банки під заставу нерухомого майна.

Лізинговий кредит — відносини між юридичними особами, що виникають з приводу оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди, в якій лізинговою компанією є банк, що на замовлення орендаря купує обладнання і надає його в оренду.

Ломбардний кредит — короткостроковий кредит під заставу рухомого майна, яке можна швидко реалізувати.

Державний кредит — система економічних відносин між державою в особіїіорганів влади чи управління, з одного боку, та фізичними і юридичними особами — з іншого, за яких держава виступає як позичальник, кредитор чи гарант.

Міжнародний кредит — це рух міжнародного капіталу, наданого державою, банком, іншою юридичною чи фізичною особою однієї країни іншій країні, банкові, юридичній чи фізичній особі іншої країни на певний строк на умовах повернення та платності.

Кредит "стенд-бай" —право придбати в МВФ іноземну валюту в обмін на національну.