55. Попит на гроші і їх пропозиція. Рівновага на грошовому ринку.
Класична концепція попиту на гроші ґрунтується на кількісній теорії грошей. Вона розглядає тільки трансак-ційний (операційний) попит на гроші, який визначається потребами в грошах для здійснення поточних платежів у проміжках між моментами отримання доходу. На макро-економічному рівні сукупні поточні платежі дорівнюють національному доходу, а частота отримання доходу — швидкості обороту однойменних грошових одиниць. Кейнсіанську теорію попиту на гроші називають теорією переваг ліквідності. Дж.М. Кейнс називав три мотиви, що спонукають власників доходу зберігати гроші готівкою:
• трансакційний (операційний) мотив, який визначається потребами у грошах для здійснення поточних операцій;
• мотив перестороги, обумовлений потребами в грошах на непередбачувані та непрогнозованї витрати, передбачає заощадження певної частки доходу;
• спекулятивний мотив, зумовлений прагненням мати гроші для збереження багатства (цінностей).
Розглянемо ретельніше, яким
чином різні мотиви визначають попит на
гроші. Трансакційний (операційний) попит
на гроші (
)
— це попит на активні грошові залишки.
Реальний попит на гроші визначається
, де Y —
обсяг виробництва та доходу; K
— коефіцієнт касових залишків.
Спекулятивний попит на гроші — це певний резерв грошей, за допомогою якого економічні суб'єкти прагнуть застрахувати себе від можливих втрат у результаті коливань ринкової кон'юнктури.
Пропозиція грошей (М8) — це процес формування грошової маси в країні. Пропозиція грошей є однією з найважливіших функцій держави, яку здійснює центральний банк (в Україні Національний банк України). Загалом на пропозицію грошей впливають чинники:
• величина грошової бази;
• норма резервування депозитів у центральному банкy;
• співвідношення між готівкою та депозитами.
Попит на грошi є спадною функцію від ставки процента (і) за певного рівня доходу. При цьому варто зазначити, що за незмінного рівня цін номінальні та реальні процентні ставки рівні.
56. Сутність та види інфляції. Сошально-економічиі наслідки інфляції.
Інфляція — це стійке і відчутне зростання рівня цін, яке виникло внаслідок того, що значна частина грошової маси виявилась не забезпеченою економічними благами.
Причини, що породжують інфляцію: інфляція попиту;інфляція витрат (пропозиції)
Темпи зростання цін та згубність впливу на економіку: помірна (повзуча) – до 5% (5-20 %); галопуюча (20-50%); гіперінфляція (40-50% на місяць).
Масштаби поширення: регіональна;
— національна;
— національно-регіональна;
— світова
Здатність держави впливати на інфляцію: — контрольована;
— неконтрольована
Інтенсивність втручання держави у сферу грошового обігу: — відкрита;
— подавлена (прихована);
— підкріплена та непідкріплена
Здатність адаптації економіки до темпів зростання цін: — збалансована;
— незбалансована
Сподівання (очікування) економічних суб'єктів стосовно тенденцій та темпів зміни рівня цін:
— очікувана (передбачувана,сподівана, прогнозована);
— неочікувана (непередбачувана, несподівана,непрогнозована)
Міра відкритості економіки: — внутрішня та зовнішня (імпортована)
Обумовленість впливом держави на різні сфери: — кредитна;
— структурна;
— зумовлена податками;
— зумовлена зростанням зарплати
Сила тиску профспілок на ринок праці: нова інфляція
Витрати передбачуваної інфляції пов'язані зі змінами відносних цін, податковими диспропорціями, втратами часу в зв'язку з необхідністю частіше відвідувати банки з метою зняття певних грошових сум, а також затратами на друкування каталогів, інформаційного забезпечення невпинної зміни цін тощо.
Непрогнозована інфляція чинить на економіку негативний вплив насамперед через перерозподільчі процеси.
Непрогнозована інфляція приносить вигоду боржникам, а втрати — кредиторам. Оскільки серед трьох основних макроекономічних суб'єктів національного ринку домогос-подарства — переважно чисті кредитори, а держава і підприємці — чисті боржники, то непрогнозована інфляція перерозподіляє доходи домогосподарств на користь підприємницького та державного секторів економіки.