3. Тактика медичного працівника в акушерсько -гінекологічній клініці.

При лікуванні хворих з гінекологічними захворюваннями виникає багато проблем інтимно-сексуального, психологічного, соціального і етичного характеру, що ускладнює діяльність медпрацівників. При гі­некологічному обстеженні цілком природний прояв сором'язливості у жінок, до цього психологічного явища потрібно відноситись з належ­ною повагою. Для встановлення хорошого контакту з хворими необхід­на тактовність та обережність при бесіді та обстеженні. Важливо, щоб медсестра допомагала лікарю-гінекологу при проведенні маніпуляцій, тим більш якщо лікар - чоловік. Це важливо в соціально-психологічному аспекті.

Велика психотерапевтична робота повинна проводитися з жінкою перед серйозними хірургічними операціями (ампутація матки, видалення яєчника і т.д.). Необхідна оцінка індивідуальних особливостей жін­ки, характер сімейних відносин. Після цього важлива бесіда в плані майбутньої операції і вселення в неї впевненості в подальшому одужанні.

Важливу проблему в акушерсько-гінекологічній практиці викликає страх перед пологами. Для цього жінкам читаються лекції, проводять­ся курсові, індивідуальні або групові співбесіди, демонструються кінофільми про пологи та ін., показуються гімнастичні вправи по норма­лізації дихання, яке сприяє розслабленню м’язів. Крім того, застосовуються різні методи психотерапії: аутогенне тренування, раціональна психотерапія, сугетивна гіпнотерапія.

3. Тактика медичного працівника в клініці дитячих захворювань.

Догляд за хворою дитиною потребує, окрім хорошої професійної підготовки, великого терпіння, вміння та любові до дітей. При оціню­ванні стану здоров^’я дітей необхідно враховувати специфіку вікового періоду (грудний, дошкільний, шкільний, підлітковий, юнацький). З точки зору психології у догляді за хворою дитиною важливо мати уяв­лення про відповідність ступеня психічного та фізичного розвитку віку пацієнта. У дітей, які часто хворіють, особливо в ранньому віці, спостерігається затримка в психічному та фізичному розвитку. Вони виглядають більш інфантильними, ніж здорові діти їх віку.

У дітей дошкільного і молодшого шкільного віку нерідко спостерігаються різні страхи (темноти, одинокості, білих халатів, ін’єкцій…), невротичні реакції (нетримання сечі, калу…). Інколи своє перебування в лікарні діти розцінюють як покарання за здійснений вчинок, відчувають себе ображеними та одинокими.

Медсестра, яка працює з дітьми, повинна постійно проявляти турботу, теплоту та увагу і, таким чином, в якійсь мірі компенсувати відсут­ність улюблених батьків. Особливо важко переживають стаціонарне лікування діти до п’ятирічного віку. Бажано, щоб мама провідувала дитину в лікарні частіше і де-який час лишалась з нею. Після того як мама пішла, медсестра повинна обов’язково погратись з дитиною, відволікти її, схилити до себе і на запитання: «Де моя мама?» - постаратись зрозуміло у лагідній, але переконливій формі пояснити її відсутність причинами сімейно-службового характеру. Медпрацівники повинні розповідати батькам, які не можуть відвідувати хвору дитину, про необхідність регулярно присилати листи, подарунки, щоб дитина відчувала, що її пам’ятають та люблять.

Психологічне середовище в дитячому лікувальному закладі повинне допомагати дітям відчувати себе як дома. Ігри сприяють зближенню дітей, а добре і тепле відношення медиків полегшує адаптацію дитини до нових умов.

У дітей завжди виникає страх перед медич­ною маніпуляцією, особливо перед ін’єкцією. Необхідно підготувати дитину до процедури, підбадьорити її.

Інколи позитивно діють слова, що вона смілива і сильна і геройськи перенесе необхідну біль. При цьому психологічний вплив на дитину повинен проводитись з врахуванням його індивідуально-особистісних особливостей. Діти, як правило, набагато легше переносять підшкірні ін’єкції, ніж внутрішньом’язові, оскільки маніпуляції, які виконуються під контролем їх зору, менш боязкі.

Велике значення має подолання переживань страху у дитини. Необхідно у відвертій бесіді вияснити їх конкретну основу і постаратись розсіяти переконливими доказами, що медична сестра і лікар завжди поряд і вчасно прийдуть на допомогу.

Одне з головних завдань мед­працівника - навчитися знаходити хороший контакт з дітьми, особливо з дітьми раннього віку. Заботливе, уважне ставлення до дитини, бажання зрозуміти її – це велике мистецтво, де професійний рівень тісно сплітається з особистісними особливостями медичного працівника. У такій праці необхідні знання в області психології дитячої гри. Дуже важливе вміння медпрацівника зайнятися з дитиною, привернути її до гри – цьому важливому елементу життя дитини. При роботі з дітьми більш старшого віку необхідно, крім грового компонента, знайти цікаву роботу для заповнення їх дозвілля. Тут можна використовувати малювання, ліплення з пластиліну, вишивання (для дівчаток-підлітків), колективне та індивідуальне читання … При цьому слід враховувати ступінь розвитку і емоційний настрій дитини (підлітка) на ту чи іншу діяльність.

Серйозні трудноті виникають у медпрацівників дитячих відділень при спілкуванні з батьками. Природньою реакцією їх являється хвилювання та страх за дитину. Необхідно ввічливо та переконливо пояснити їм безпідставність хвилювання, тривоги, яка при спілкуванні з дитиною може негатив­но вплинути на її психіку. Однак бувають і такі випадки, коли зовсім нелегко досягнути взаєморозуміння з батьками, які крайньо емоційно реагують на захворювання дитини і нездатні критично оцінювати реальні факти. В таких випадках медичний працівник повинен володіти терпінням і витримкою, щоб не лише вислухати, але і пояснити батькам безпідставність їх надмірної тривоги. Надзвичайно складні проблеми виникають перед лікарем і медичними сестрами при наявності у дітей важких захворювань з неблагоприємними прогнозами. Інформація про це викликає у батьків важке потрясіння, відчай, нерідко ворожі висловлювання в адрес медичних працівників. В тих випадках, коли діагноз поставлений точно і наближається летальне завершення, батьків хворої дитини необхідно обережно підготовити до цього.

Медпрацівники, які працюють з дітьми повинні бути врівноважені і стримані, тому, що працівник, який допускає грубість, емоційну нестриманість, нетактовність, більше принесе шкоди, чим допоможе хворій дитині.