Питання до заліку з курсу „Основи психології та педагогіки”

Поняття про характер. Основні риси типового характеру. Характер- це сукупність постійних індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, ставленні до колективу, інших людей, праці, навколишньої дійсності та до самої себе. Особливості типового характеру виявляють позитивне або негативне ставлення: 1) до праці, 2) до інших людей, 3)до самої себе, 4) до предметів та явищ дійсності.

Структура характеру. Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує людське "Я" як єдність. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому деяких ланцюгів з метою глибшого пізнання його сутності. І. П. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, обстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів.

Зв’язок темпераменту з властивостями характеру. Темперамент впливає на характер людини, на його поведінку, а також на загальну працездатність. Особливості темпераменту позначаються в навчальних заняттях, і в трудовій діяльності. Саме тому вивчення типів темпераменту, їх впливу на діяльність, виявляється не тільки корисним, але й необхідним, особливо для працівників управлінської сфери.Від темпераменту залежать динамічні властивості прояву характеру.

Поняття про характер. Природа характеру. Протягом життя в людини утворюються динамічні стереотипи, тобто системи нервових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку, які виникають під впливом різноманітних подразнень, що діють у певній послідовності та певній системі. Багаторазові повторення таких подразнень спричиняють утворення міцних нервових зв'язків, які потім виявляються дедалі легше та автоматичніше, без особливого нервового напруження. Динамічні стереотипи утворюють фундамент звичних дій, рис характеру, які, як уже зазначалося, здебільшого виявляються мимоволі.

Поняття про характер. Формування характеру.

Головну роль у формуванні та розвитку характеру дитини відіграє його спілкування з оточуючими її людьми. Перші звички та форми поведінки формуються на основі механізму наслідування: дитина наслідує своїх близьких, а також шляхом научіння через емоційне підкріплення.

Слід пам'ятати, що характер - це не застигле утворення, він формується і трансформується протягом життєвого шляху людини. Тому після закінчення навчального закладу характер людини продовжує формуватися або змінюватися. У цей час людина сама є творцем свого характеру, оскільки характер формується залежно від світогляду, переконань і звичок моральної поведінки, які виробляє в собі людина, від справ і вчинків, які вона здійснює, від усієї її свідомої діяльності. Цей процес у психологічній літературі розглядається як процес самовиховання.

Самовиховання характеру передбачає, що людина здатна звільнитися від надмірної самооцінки, критично подивитися на себе, побачити свої недоліки.

Найефективнішим засобом формування характеру є праця. Сильний характер мають ті люди, які ставлять перед собою певні цілі, наполегливо досягають їх втілення в життя, долають усі перешкоди на шляху досягнення мети. Тому можна стверджувати, що характер людини формується в діяльності.

6.Назвати типи акцентуації характеру та дати характеристику трьох типів. Деякі риси характеру мають у певних особистостей надмірну вираженість. У такому випадку говорять про акцентуацію характеру-надмірну вираженість окремих рис характеру та їх поєднань, які являють собою крайні варіанти норми.

Поняття "акцентуація" вперше ввів німецький психіатр і психолог, професор неврологічної клініки Берлінського університету Карл Леонгард. Ним була розроблена і описана класифікація акцентуацій особистості.

Карл Леонгард виділив дванадцять типів акцентуації. За своїм походженням вони мають різну локалізацію.

До темпераменту, як природного утворення, Леонгардом були віднесені типи:

гіпертимний (Г) — бажання діяльності, гонитва за переживаннями, оптимізм, орієнтованість на вдачі, авантюризм

дистимичний (Дс) — загальмованість, підкреслення етичних сторін, переживання і побоювання, орієнтованість на невдачі

афективно-лабільний — взаємна компенсація рис, орієнтованість на різні еталони

афективно-екзальтований — наснага, піднесені почуття, зведення емоцій в культ

тривожний (Т) — боязкість, покірність

емотивний (Е) — м'якосерцевість, боязкість, співчуття

До характеру, як соціально-зумовленого утворення, він відніс типи:

демонстративний (Дм) — самовпевненість, пихатість, хвастощі, брехня, лестощі, орієнтованість на власне Я як на еталон

педантичний (П) — нерішучість, совісність, іпохондрія, боязнь невідповідності Я ідеалам

застрягаючий (Зс) — підозрілість, образливість, марнославство, перехід від підйому до розпачу

збудливий (Зб) — запальність, ваговитість, педантизм, орієнтованість на інстинкти

До особистісного рівню були віднесені типи:

екстравертований

інтровертований

амбіверт

7.Поняття про здібності. Структура здібностей. Під здібностями розуміють ті психічні властивості та якості людини, які виступають необхідною умовою успішного виконання конкретного виду діяльності. Кожна здібність має свою структуру, яка залежить від розвитку особистості.

Виділяють два рівні розвитку здібностей: репродуктивний та творчий. Людина, яка знаходиться на репродуктивному рівні розвитку здібностей, виявляє високі уміння засвоювати знання, оволодівати діяльністю і здійснювати її відповідно до зразка, що пропонується. На творчому рівні розвитку здібностей людина створює нове, оригінальне. Зазначені рівні розвитку здібностей не слід вважати незмінними, оскільки кожна репродуктивна діяльність містить елементи творчості, а творча діяльність включає репродуктивну, без якої вона не може здійснюватися.

8.Здібності. Різновиди здібностей. Загальні й спеціальні здібності. Загальні здібності забезпечують відносну легкість і продуктивність у засвоєнні знань і виконанні різних видів діяльності. Під спеціальними здібностями розуміють психологічні особливості індивіда, які дають можливість успішно виконувати певні види діяльності (музика, математика, лінгвістика тощо).

До спеціальних здібностей належить віднести й здібності до практичної діяльності: конструктивно-технічні, організаційно-управлінські, педагогічні, підприємницькі та інші.

9.Індивідуальні відмінності у здібностях людей та їх природні передумови. Індивідуальні відмінності здібностей людини характеризуються специфікою і мірою її здатності. Вони виявляються в тій діяльності, до якої особливо схильна людина, і свідчать, якою мірою ця діяльність виявляє ЇЇ здібності. Так, одна людина здібна до музики, друга - до технічної діяльності, третя - до наукової роботи, четверта - до малювання і таке ін.

Як і всі інші індивідуально-психологічні особливості, здібності не даються людині відразу, не є природною властивістю.Здібності кожної людини, її індивідуальні особливості є результатом її розвитку. Обстоювати такий погляд необхідно, оскільки існували різні тлумачення впливу спадковості на формування людських здібностей.

10.Розлади здібностей.

Дислексія - труднощі у засвоєнні навички читання, які полягають у тому, що дитина не може правильно співвіднести літеру і звук і тому не може читати текст. Повна відсутність здібності до читання - алексія. Дискалькулія - це специфічна ізольована нездатність до операцій лічби, за якої дітям важко співвідносити числове значення з цифровим позначенням. В її основі звичайно лежить недостатній розвиток просторових уявлень. Дисграфія - специфічні розлади письма, що проявляються в ускладненні співвіднесення звуків мовлення та їх графічного зображення, просторового розташування букв (дзеркальне письмо), розділення слів, написання букв. При цьому помилки в письмі не пов'язані зі знанням правил правопису.

11.Пізнавальні психічні процеси. Поняття про відчуття. Фізіологічне підгрунтя відчуттів. Відчуття́ — психічний пізнавальний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей, предметів та явищ оточуючого світу

Фізіологічною основою відчуття є нервовий процес, що виникає при дії подразника на адекватний йому аналізатор. Відчуття має рефлекторний характер; фізіологічно його забезпечує аналізаторна система. Аналізатор – нервовий апарат, який здійснює функцію аналізу і синтезу подразників, котрі прийшли з зовнішнього і внутрішнього середовища організму. 12.Поняття про відчуття. Основні властивості відчуттів.

Відчуття́ — психічний пізнавальний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей, предметів та явищ оточуючого світу

Будь-яке наше відчуття має якість, силу і тривалість. Якість відчуття - внутрішня його сутність, те, чим одне відчуття відрізняється від іншого. Наприклад, якостями зорових відчуттів є кольори - синій, червоний, коричневий та ін, слухових - звуки голосу людини, музичні тони, шум падаючої води та ін

Сила (інтенсивність) відчуттів визначається тим або іншим ступенем вираженості даної якості. У туманний ранок обриси лісу, контури будівель сприймаються органом зору лише в загальних рисах, невиразно. У міру зникнення туману стає можливим відрізнити хвойний ліс від листяного, триповерховий будинок від чотириповерхового. Сила зорового роздратування, а отже, і відчуття надалі продовжують наростати. Тепер видно окремі дерева, їхні гілки, у вікнах будинку - вікна, квіти на підвіконні, фіранки і т.п.

Тривалість відчуття - це той час, протягом якого у людини зберігається враження даного конкретного відчуття. Тривалість відчуттяпринципово відрізняється від тривалості подразнення. Так, дію подразника вже може бути закінченим, проте відчуття протягом деякого часу триває. Наприклад, відчуття болю після уривчастого удару, печіння - після одномоментного торкання розпеченим предметом.

13.Класифікація та різновиди відчуттів.

За розміщенням рецепторів на поверхні тіла або всередині організму розрізняють такі види відчуттів:

1) екстероцептивні;

2) інтероцептивні;

3) пропріоцептивні.

Екстероцептивні відчуття — це найбільша група відчуттів. Вони забезпечують одержання сигналів із зовнішнього світу і створюють підґрунтя для нашої свідомості. До екстероцептивних відчуттів належать зорові, слухові, нюхові, смакові, дотикові (тактильні), термічні (температурні) і больові відчуття.

Інтероцептивні відчуття — це органічні відчуття, вони сигналізують про стан внутрішніх процесів організму, доводять до мозку подразнення від стінок шлунка і кишечника, серця і кровоносної системи та інших внутрішніх органів. Це найбільш древня і найбільш елементарна група відчуттів. Вони належать до числа найменш усвідомлюваних і найбільш дифузних форм відчуттів і завжди тісно пов'язані з емоційними станами.

Пропріоцептивні відчуття забезпечують сигнали про положення тіла в просторі і складають підґрунтя рухів людини, відіграючи важливу роль в їх регуляції. 

Шкіряні відчуття включають тактильні, температурні та больові відчуття.

14.Розлади відчуттів.

Розлади відчуттів бувають пов'язані з ураженням периферичних і центральних частин аналізаторів, з порушенням провідних шляхів ЦНС.  Гіперестезія - загальне зниження порогу чутливості, сприймається хворими як емоційно неприємне почуття з відтінком роздратування. Гіпестезія - загальне зниження чутливості, що виявляється неприємним почуттям измененности, бляклості, сірості навколишнього світу.  Істерична анестезія - функціональний розлад, що виникає у особистостей з демонстративними рисами характеру безпосередньо після дії психотравми Парестезії - це частий неврологічний симптом, який спостерігається при ураженні периферичних нервових стовбурів (наприклад, приалкогольній полінейропатії). 15.Поняття про сприймання. Властивості сприймань.

Сприйняття - це відображення предметів і явищ у сукупності їх властивостей і частин при безпосередньому впливі їх на органи чуття. Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого. Емоції постають як мотив, внутрішнє спонукання до пізнання предметів та явищ. Основні властивості сприймання — предметність, цілісність, структурність, константність та осмисленість.  Предметність сприймання виявляється в тому, що об'єкт сприймається нами саме як відокремлене в просторі і в часу фізичне тіло.

Цілісність сприймання виявляється у незалежності цілісного образу від якості елементів. Будь-який образ цілісний. Під цим розуміється внутрішній органічний взаємозв'язок частин і цілого в образі.

Ще однією важливою характеристикою образу сприймання є його узагальненість. Вона означає віднесеність кожного образу до деякого класу об'єктів, які мають назву.

Константність сприймання полягає в тому, що форма, розмір, колір предметів сприймаються більш-менш стереотипно незалежно від умов, за яких предмет сприймається

16.Поняття про сприймання. Різновиди сприймань. Розрізняють сприймання за їхніми сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові тощо), за відношенням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні), за складністю сприймання (сприймання простору, руху, часу).

17.Розлади сприймань.

Галюцинації - сприйняття, що виникає без реально існуючого об'єкта. Це одна з форм порушення почуттєвої свідомості, коли сприйняття виникає без реального об'єкта. 

Нюхові галюцинації - поява різноманітних мнимих заходів різної інтенсивності - від злегка відчутних до задушливих.

Смакові галюцинації - відчуття смаку, не властивій прийнятій їжі, частіше неприємного й огидного.

Тактильні галюцинації - відчуття повзання по тілу комах, хробаків, відчуття на поверхні тіла або під шкірою сторонніх предметів.

Вісцеральні галюцинації - відчуття явної наявності в порожнині тіла, звичайно животі, сторонніх предметів, живих істот, нерухливих, ворухливих, що пересуваються (наприклад, жаб).

Ілюзії - помилкове, перекручене сприйняття реальне існуючого об'єкта зором або слухом (слуховые й зорові ілюзії).

18.Поняття про уяву. Зв’язок уяви з об’єктивною дійсністю. Фізіологічне підгрунтя уяви.

Уява — це психічний процес, який полягає у створенні нових образів шляхом обробки матеріалу сприймань і уявлень, одержаних у попередньому досвіді.

Фізіологічною основою уяви є утворення тимчасових нервових зв'язків, їх дисоціація (розпад на окремі елементи) і об'єднання в нові системи.

Фізіологічним підгрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв’язків, які виникали раніше у процесі відображення людиною об’єктивної реальності.

19.Поняття про уяву. Різновиди уяви.

Залежно від характеру діяльності людини її уяву поділяють на творчу та репродуктивну.

Уява, яка включається у творчу діяльність і допомагає людині створювати нові оригінальні образи, називається творчою.

Уява, яка включається у процес засвоєння того, що вже створили й описали інші люди, називається відтворювальною, або репродуктивною.

Залежно від участі волі в діяльності уяви її поділяють на мимовільну та довільну.

Мимовільною є така уява, коли створення нових образів не спрямовується спеціальною метою уявити певні предмети чи події.

Процес уяви може відбуватись як довільний, коли він спрямовується спеціальною метою створити образ певного об’єкта, можливої ситуації, уявити чи передбачити сценарій розвитку подій.