39. Кросрегіональне вимірювання сучасних демократій.

Кросрегіональне вимірювання демократії побудовано на порівнянні демократій різних регіонів світу. Одним з підсумків ХХ століття, уроком, отриманим ціною колосальних суспільних катаклізмів, стала відносна, але вельми важлива перевага демократичної моделі соціально-політичних інститутів, взаємовідносин керуючих і тих, ким керують, яка утвердилася в країнах Заходу. Ця перевага, що виявляється перш за все у довгостроковому плані, полягає в гнучкості і еластичності, яка забезпечується за рахунок ефективного зворотного зв’язку. Можливість суспільної консолідації, оптимізації управління і взаємодій соціальних та політичних суб’єктів (акторів), котру створює тонка, диференційована, налагоджена система демократичних представницьких інститутів, значно підсилила той виграшний суспільно-політичний стан, який дав Заходу ефективно працюючий ринок. Це пояснює перетворення парламентсько-представницької демократії, яке відбулося у кінці ХХ століття, у свого роду еталон сучасних політичних інститутів, що в значній мірі породило хвилю інституційних перетворень в багатьох країнах усіх континентів. Із розширенням демократичного ареалу пов’язане і питання про те, що сьогодні являє собою американська демократія, яка протягом досить тривалого часу вважалася класичною і майже ідеальною.Безперечно, США – одна з перших країн, де в більш або менш завершеній формі утвердилися інститути, цінності, відносини, норми республіканізму і демократії. Але американські республіканізм і демократизм з самого початку містили в собі надто сильні елементи і передумови імперської експансії та зазіхання на світову гегемонію. Одним з цих елементів була ідея вищості американців над іншими народами і особливої місії Америки у світовій історії. Наприкінці ХХ століття демократичні політичні системи утвердилися у понад 100 державах світу. Значний відсоток серед них становлять постсоціалістичні країни, в яких відбувається активний політичний транзит, тобто утвердження перехідних суспільств.Отже, в роботі акцент було зроблено на демократизаційні процеси в галузі політики, інституційного розвитку, становлення структур громадянського суспільства у країнах Центральної та Східної Європи. В цілому в картині демократичної консолідації в постсоціалістичній Європі виділяються лише деякі відмітні ознаки. Найбільш вартим уваги, перш за все, є факт, що країни Центральної та Східної Європи в цілому ряді сфер мають більш сприятливі вихідні умови, ніж їх південно-європейські сусіди. Шлях до формально-демократичного режиму є більш ніж важким, якщо його контекст не стимулює розвиток нових демократій. Демократія в Україні сьогодні піддається серйозним випробуванням. В обстановці політичного протистояння, посилення розбіжностей не стільки щодо цілей і ціннісних орієнтирів змін, які відбуваються в суспільстві, скільки щодо способів їхнього досягнення, з одного боку, зростає загроза використання силових методів боротьби для відновлення соціальної і політичної рівноваги, а з іншого – самі цілі й цінності, покликані об’єднати і консолідувати суспільство, немовби відходять на другий план, підпорядковуються логіці боротьби, а не спільного творення, логіці придушення, підкорення, а не пошуку компромісу, узгодження і злагоди. Сьогодні Україна потребує посилення державної влади, формування сильної демократичної держави, оскільки зараз ми маємо ще не досконалу, не сильну державу, в якій значна частина проголошених у Конституції України положень поки що є формальними деклараціями та побажаннями і потребує детальнішого розкриття у відповідних законах (хоча сам зміст Основного Закону України засвідчує її демократичний вибір, розкриває суть демократії, проголошує її основні засади).