1.Поняття «нова історія» та її періодизація.

Він почався з Великих географічних відкриттів, а закінчився напередодні Першої світової війни, 1914 р. Цей відрізок часу ділити на два етапи: ранній Новий час - з кінця XV до середини XVII ст. і власне Новий час - із середини XVII до початку XX ст.

Перехід від Середньовіччя до Нового часу був важким, складним і нерідко кривавим. Нескінченні війни розорювали країни й народи. Спустошувальні навали перемежовувалися жорстокими стратами. У полум'ї битв хиталися королівські трони, й влада опинялася в руках нових правителів. Водночас це була епоха, коли розцвів гуманізм. Він приніс із собою розуміння цінності людини та її життя, усвідомлення необхідності розбудовувати нові відносини між людьми, нові порядки у державах

Нерідко XVI - першу половину XVII ст. називають добою «великого прориву». І це не випадково. Великі географічні відкриття познайомили європейців з невідомими раніше землями й народами, розкрили перед ними нові життєві горизонти. Почалося розселення європейців у заморські країни та освоєння ними далеких територій. Зв'язки між континентами розширилися, змінюючи уявлення людей про навколишній світ і про самих себе. Нові явища рішуче вторгалися в економіку та суспільне життя. Феодальні відносини поступово втрачали панівні позиції, а на зміну їм приходили нові - капіталістичні. Хоча спочатку вони швидко розвивалися лише в окремих європейських країнах і на значній частині континенту ще досить довго зберігався феодалізм, темпи історичного розвитку Європи помітно прискорилися. Внаслідок непохитно здійснюваної централізації у більшості європейських країн надзвичайно посилилася королівська влада і виникла нова форма держави — абсолютна монархія.

Чіткішими стали кордони між окремими державами, змінився характер відносин між ними.

Людина Нового часу інакше підходила до питань віри та свого ставлення до Бога. Завдяки Реформаціїєвропейці здобули право обирати віру. Згодом це дозволило їм розробити поняття свободи совісті - одне з головних у системі громадянських прав і свобод. Реформація мала також величезний вплив на формування національних мов. Діяльність гуманістів сприяла виникненню нової системи університетської освіти, основні принципи якої зберігаються і в наші дні. Розвиток знань почав спиратися на експеримент і нову систему доказів. Небачений злет переживала культура. Інакшими, ніж у Середньовіччі, ставали повсякденне життя і побут людини. Змінювалося розуміння людиною свого місця у світі, а сам він усе більше й більше сприймався як новий світ з новими можливостями.

Подією, яка знаменувала прихід власне Нового часу, вважається Англійська буржуазна революція 1640-1660 рр. її результатом стало перетворення Англії на справжній взірець для Європи й світу. Тут виникла політична система, заснована на владі парламенту, і сформувався економічний устрій, побудований на ринкових принципах. На зміну феодалізму прийшла інша епоха, але нове ще довго існувало поряд зі старим. Майже до кінця XVIII ст. Європа залишалась аграрною, доіндустріальною цивілізацією і зберігала чимало старих порядків та уявлень. Проте зміни, які відбувалися у матеріальному світі, релігійних поглядах, життєвих цінностях і політичних переконаннях тогочасних людей, роблять цю епоху по-справжньому близькою і зрозумілою нам.

Новий час (або нова історія) - період в історії людства, що знаходиться між Середньовіччям і Новітнім часом.

Поняття "нова історія" з'явилося в європейській історико-філософської думки в епоху Відродження як елемент запропонованого гуманістами тричленного ділення історії на давню, середню і нову. Критерієм визначення "нового часу", його "новизни" у порівнянні з попередньою епохою був, з точки зору гуманістів, розквіт в період Ренесансу світської науки і культури, тобто не соціально-економічний, а духовно-культурний чинник. Однак цей період досить суперечливий за своїм змістом: Високе Відродження, Реформація і гуманізм були сусідами з масовим сплеском ірраціоналізму, розвитком демонології, явищем, що одержали в літературі найменування "Полювання на відьом".

Поняття "новий час" було сприйнято істориками і утвердилося в науковому ужитку, але сенс його багато в чому залишається умовним - не всі народи вступили в цей період одночасно. Безсумнівно одне: у даний відрізок часу відбувається виникнення нової цивілізації, нової системи відносин, европоцентристской світу, "європейського дива" і експансія європейської цивілізації в інші райони світу.

Періодизація

Історики різних шкіл різко розходяться в періодизації нової історії. Як правило, в радянській історіографії, в рамках формаційної теорії, її початок пов'язували занглійської революцією середини XVII століття, що почалася в 1640 ^[1]. Серед інших подій, які приймаються в якості вихідного рубежу Нового часу, називають події, пов'язані з Реформацією ( 1517), відкриття іспанцями в 1492 Нового Світу ^[1], падіння Константинополя ( 1453) або навіть початок Великої Французької революції ( 1789).

Ще складніше йдуть справи з визначенням часу закінчення даного періоду. У радянській історіографії безроздільно панувала точка зору, згідно якої період нової історії закінчився в 1917, коли в Росії відбулася соціалістична революція ^[2]. Відповідно до сучасної крапки зору розгляд подій, пов'язаних з Новим часом, слід завершувати Першою світовою війною ( 1914 - 1918)  Дискусія з питання про періодизацію нової історії продовжується і сьогодні ^[1].При цьому усередині епохи Нового часу зазвичай виділяється два підетапи, їх кордоном служать Наполеонівські війни - від Великої французької революції доВіденського конгресу.