З позицій соціології виявляють кілька основних сфер людської культури:

- ставлення людини до навколишньої природи (культура людського суспільства - це гармонія взаємозв'язків із природою, що проявляються в різних сферах: виробництво, відпочинок, побут);

- ставлення людини до самої себе (самовиховання, самопізнання, саморозвиток, самооцінка, самоповага);

- ставлення однієї людини до іншої (від чого залежить рівень культури міжособистісних, міждержавних, міжетнічних відносин, а також культурний клімат взаємовідносин у колективі, побуті, сім'ї).

Рівень культури особи виявляється у формуванні позитивного ставлення до виховання моральних принципів, до набуття знань, розвитку почуття краси, підтримки доброго здоров'я тощо.

Соціологія культури. її цікавить передусім взаємодія культури і суспільства. Об'єктом її вивчення є культура суспільства як соціальне явище, її виникнення, розвиток, тенденції та суперечності, вплив на різні суспільні групи та її місце у духовному житті суспільства.

Будь-які проблеми, які з'являються та існують при функціонуванні в соціокультурному середовищі, відображають проблеми розвитку та функціонування даного суспільства. Серед найвагоміших є питання соціокультурного характеру.

Кожне суспільство, чи то народ, спільнота, в кожну епоху характеризувалося і характеризується своєю власною культурою, системою її складових, визначальних елементів. Із зміною систем цінностей з плином часу і відбувається культурна трансформація, з проявами протиріч, антагонізмів, кризових явищ і т. п. Останні десятиріччя розвитку українського суспільства наочно відображають цей процес.

85. Якість життя як соціальне явище.

Якість життя — ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини. Якість життя визначається порівнянням фактичного рівня задоволення потреб із базовим. Такі процедури можна розділити на дві основні групи: засновані на суб'єктивній самооцінці; засновані на зовнішній об'єктивній оцінці.

Всесвітня організація охорони здоров'я визначає якість життя як сприйняття людьми свого положення в житті залежно від культурних особливостей і системи цінностей та в зв'язку з їхніми цілями, очікуваннями, стандартами, турботами.

Також вона пропонує оцінювати якість життя по параметрах:

фізичні: енергійність, втома, фізичний дискомфорт, сон і відпочинок;

психологічні: самооцінка, концентрація, позитивні емоції, негативні переживання, мислення;

ступінь незалежності: повсякденна активність, працездатність, залежність від ліків і лікування;

життя в суспільстві: повсякденна активність, соціальні зв`язки, дружні зв`язки, суспільна значущість, професіоналізм;

навколишнє середовище: житло та побут, безпека, дозвілля, доступність інформації екологія (клімат, забрудненість);духовність і особисті переконання.

2007 року Україна за якістю життя посіла 57 місце серед 63 країн світу.

Така оцінка відповідає результатам аналогічних досліджень авторитетних міжнародних організацій: Україна посідала 78 місце зі 177 за Індексом людського розвитку ООН.

86. Якість населення як суб’єкта суспільства.

Рівень життя населення — це одна з найважливіших соціальних категорій, що формується під впливом взаємодії всіх суб'єктів відносин.

Категорія "рівень життя можна розмежувати на три взаємозалежні поняття: умови життя, власне рівень життя, якість життя.

Умови життя (середовище існування) — це сукупність показників, які характеризують розселення, екологію, умови життя, умови праці, розподіл бюджету часу, наявність закладів охорони здоров'я, освіти, побутового та комунального обслуговування, торгівлю, транспорт, зв'язок і систему комунікацій, культуру обслуговування тощо.

Власне рівень життя — це рівень споживання матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Якість життя — ступінь відповідності умов і рівня життя певним стандартам чи нормативам.

Згідно з нормативами чи стандартами виокремлюють такі рівні життя населення:

— достаток — це рівень життя, який дає змогу користуватись усіма благами, що забезпечують всебічний розвиток людини;

— нормальний рівень життя — забезпечує раціональне споживання відповідно до науково обґрунтованих норм та нормативів, що дає можливість людині відновлювати свій фізичний та інтелектуальний потенціал;

— бідність — це життя, за якого споживання відбувається на рівні збереження працездатності як нижньої межі відтворення життєвих сил.