78. Типи соціальної стратифікації.

Соціальна стратифікація-це структурована нерівність цілих категорій людей, які через нерівний статус у соціальній ієрархії мають різний доступ до соціальних благ. Британський соціолог Ентоні Гіденс виділив чотири історичні типи стратифікації: рабство, касти, стани та класи. Перші три характерні для традиційних, а класи- для сучасних суспільств. Рабство являє собою форму закріпачення людей, яка межує з повним безправ’ям і крайнім ступенем нерівності. Іноді одна людина є власністю іншої і позбавлена прав і свобод. Щоправда, і рабство було неоднорідним залежно від періоду чи культури. Каста – це соціальна група, членством в якій людина завдячує виключно своїм народженням. Касти характерні для Індії та пов’язані з індуїзмом (вчення про переселення душ). Система каст (варн – від санскрит, «колір») складається з чотирьох категорій: брахмани, кшатрії, вайш’я і шудри. Але кожна з них складається із сотен субкастових груп (джаті).

Стан – це соціальна група, яка володіє закріпленими звичаєм або юридичним законом правами й обов’язками, які передаються у спадок. Стани властиві європейському феодалізму. До першого (найвищого) стану належали аристократи; до другого – духовенство; до третього – вільні селяни, чиновники не дворяни, міщани – купці й ремісники. Клас – це велика група людей, які мають подібний соціальний статус у системі стратифікації та вирізняються певними культурними особливостями стилю життя і світосприйняття. Іншими словами, класи являють собою статусні групи – сукупність індивідів, що мають однаковий статус, позитивно чи негативно оцінюються з огляду на авторитет і престиж, дотримуються певного стилю життя. Класова система являє собою соціальну стратифікацію, засновану як на походженні людини, та і на її індивідуальних досягненнях.

79. Типи суспільства.

Суспільство- це об'єднання людей, яке самовідтворюється, має певну територію, спільні елементи, культури, має систему політичної влади, яка не є підпорядкованою людським об'єднанням, зовнішнім до даного об'єднання. У соціології суспільства поділяються на суспільства традиційні та індустріальні. За кількістю рівнів управління й мірою диференціації суспільства поділяються на: 1. прості, де немає керівників і підлеглих, бідних і багатих (такі первісні племена трапляються подекуди й нині); 2. складні, де існують кілька рівнів управління і соціальних прошарків.

За способом здобування засобів до існування розрізняють: 1) суспільство первинних мисливців і збирачів, що проіснувало кількасот тисяч років; 2) аграрне (традиційне) суспільство, з яким зв’язують зародження держави, класів, появу міст, писемності тощо; 3) індустріальні та постіндустріальні суспільства. Традиційне суспільство- суспільство з аграрним устроєм, з малорухливими соціальними структурами і з заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції, сприймається як родово-племінне, феодальне суспільство, примітивне і відстале. Індустріальне (промислове) суспільство-суспільство, що безпосередньо визначається рівнем технічного, індустріального розвитку. За радянських часів науковою вважалася тільки типологія, запропонована К. Марксом. Два критерії: спосіб виробництва і форма власності. Згідно з нею суспільства з різними культурою, політичним устроєм, способом і рівнем життя населення, але об’єднані цими двома ознаками, становлять одну суспільно-економічну формацію. За К. Марксом людство у своєму історичному розвитку пройшло такі формації: первісну; рабовласницьку; феодальну; капіталістичну. У майбутньому капіталістичну формацію мала замінити комуністична. Сучасна соціологія використовує синтетичну модель типології, запропоновану Д. Беллом. Об’єднуючи всі існуючі типології, він поділив усесвітню історію на три стадії: 1. доіндустріальну;

2.індустріальну; 3.постіндустріальну. Зміна однієї стадії іншою супроводжується зміною форм влас­ності, способу виробництва, технологій, соціальних інститутів, політичного режиму, способу життя, культури, кількості населення, соціальної структури суспільства. У доіндустріальному суспільстві (традиційному) традиційним, визначальним чинником розвитку було сільське господарство, а головними інститутами- церква та армія. В індустріальному суспільстві-промисловість з корпораціями і фірмами на чолі, а в постіндустріальному-інформація, теоретичні знання з вищою школою як місцем формування і зосередження цих знань. З переходом від індустріального до постіндустріального суспіль­ства економічна сфера (виробництво товарів) перетворюється на обслуговуючу, а це означає, що сфера послуг починає домінувати. Власність як критерій соціальної нерівності втрачає свою значущість, вирішальним стає рівень освіти і знань. Відбуваються зміни в соціальній структурі, де класові відмінності поступаються місцем професійним.